Постанова № 76629830, 24.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1802/18 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Беспалова О. О., суддів: Губської О. А., Сорочка Є. О., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року (місце ухвалення: місто Чернігів, час ухвалення не зазначений, дата складання повного тексту: 11 червня 2018 року) у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

Чернігівське обласне відділення ФСЗІ звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» про стягнення з с/г ТОВ «Батьківщина» (р/р: 26002154731 в ПАТ «Полікомбанк», м. Чернігів, МФО: 353100, ЄДРПОУ 30875436) в дохід Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Срібнянського району, банк отримувача: ГУДКСУ у Чернігівській області, рахунок: 31217230700493, МФО: 853592, ЄДРПОУ 37331218) 386324, 94 грн. адміністративно - господарських санкцій та 463, 58 грн. пені.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що статтями 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі - Закон № 875) передбачено, фактично, три обов'язкові умови для відповідача:

- сворити робочі місця для осіб з інвалідністю,

- надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію,

- у разі невиконання нормативів працевлаштування осіб з інвалідністю - сплатити адміністративно - господарські санкції.

Також апелянт зазначає, що первинну звітність форми 3-ПН відповідач за рік подав чотири рази. Натомість, можливість внесення уточнень до звітності щодо кількості вакансій не передбачена наказом Міністерства соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» від 31.05.2012 р. № 316 (далі - Порядок).

До Київського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 05.09.2018 р. за вх. № 29343, в якому відповідач зазначає, що оскільки предметом позовних вимог є стягнення санкцій, то вжиття суб'єктом господарювання всіх залежних від нього дій для недопущення порушень звільняє останнього від даного виду відповідальності.

Відповідач зазначає, що ним створено відповідні робочі місця, про що неодноразово повідомлялися органи центру зайнятості, а обов'язок саомстійного пошуку осіб з інвалідністю у відповідача відсутній.

В частині доводів апелянта про періодичність подання відповідачем форми 3-ПН товариство зазначає, що з 01.01.2013 р. така періодичність законодавством не регламентується. Водночас згідно Порядку така форма подається протягом трьох робочих днів з дати відкриття вакансії.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

В судовому засіданні 19.09.2018 р. Київським апеляційним адміністративним судом постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 855 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 28 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону № 875 (а. с.10).

Також протягом 2017 року відповідачем подавалася первинна та уточню вальна звітність за формою 3-ПН, у яких відповідачем зазначалися вакансії: станом на 31.07.2017 р. - 4, станом на 15.08.2017 р. - 4, станом на 15.09.2017 р. - 4, станом на 31.07.2017 р. - 4, станом на 05.01.2017 р. - 5, станом на 05.02.2017 р. - 5, станом на 20.02.2017 р. - 5, станом на 10.03.2017 р. - 5, станом на 20.03.2017 р. - 5, станом на 30.03.2017 р. - 5, станом на 10.04.2017 р. - 4, станом на 20.04.2017 р. - 4, станом на 03.05.2017 р. - 4, станом на 31.05.2017 р. - 4, станом на 15.06.2017 р. - 4, станом на 30.06.2017 р. - 4, станом на 14.07.2017 р. - 4, станом на 29.09.2017 р. - 4, станом на 16.10.2017 р. - 4, станом на 20.10.2017 р. - 2, станом на 31.10.2017 р. - 4, станом на 30.11.2017 р. - 4, станом на 15.00.2017 р. - 4, станом на 15.12.2017 р. - 4, станом на 21.12.2017 р. - 1 (а. с. 30 - 84).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 ст. 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Відтак у даній справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у незабезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що звітність за формою 3-ПН передбачала для людей з інвалідністю режим роботи за підсумковим обліком робочого часу, з постійним характером виконуваної роботи, оптимальними умовами праці, харчуванням тощо.

При оцінці вимог роботодавця до шукачів роботи судом апеляційної інстанції не виявлено дискримінаційних ознак у відношенні осіб з інвалідністю. Фактів відмови у працевлаштуванні таким особам не встановлено.

Щодо доводів апелянта про неможливість подання відповідачем протягом року уточнень в частині кількості вакантних місць і, як наслідок, недостатність поданих первинних звітів форми 3-ПН колегія суддів встановила наступне.

У відповідності до ч. 5 Р. 1 Порядку форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, Порядок не прив'язує строк подання звітності до певного періоду, всупереч твердженню апелянта, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

Натомість, законодавець не покладає обов'язку на відповідача по здійсненню самостійного пошуку кадрів.

Факт відсутності у центру зайнятості кандидатур, що відповідають об'єктивним вимогам роботодавця до претендента на посаду, не є підставою для притягнення відповідача до відповідальності.

Відтак доводи суду першої інстанції підтримуються колегією суддів за наслідками їх перевірки.

В той же час, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем жодного разу не було заявлено до центру зайнятості про створення робочих місць у кількості шести для осіб з інвалідністю.

Згідно звітності максимальну потребу у кількості 5 осіб відповідач мав у період: січень - березень 2017 року.

Натомість, доводи позову та апеляційної скарги обставиною недостатньої кількості створених робочих місць не обґрунтовуються.

Крім того, у відповідності до п. 1 ч. 6 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 р. № 129, Фонд відповідно до покладених на нього завдань спрямовує, координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду з питань діяльності, визначеної в положеннях про відділення, у тому числі щодо, в тому числі, організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків.

В свою чергу, первісний обрахунок в розумінні процитованої норми та ст. 20 Закону № 875 покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, на виконання положень ст. 308 КАС України колегія суддів в межах доводів апелянта про недостатню періодичність подання відповідачем звітності та незабезпечення самостійного пошуку осіб з інвалідністю не вбачає підстав для задоволення позовних вимог суб'єкта владних повноважень.

В розумінні завдань адміністративного судочинства колегією суддів не встановлено порушень прав, свобод та законних інтересів, зокрема, осіб з інвалідністю при заявленні відповідачем попиту у кількості, меншій ніж пропозиція, що, на думку суду апеляційної інстанції, може бути єдиною підставою для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Відтак доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. БеспаловСуддя О. А. ГубськаСуддя Є. О. Сорочко

(Повний текст постанови складено 24.09.2018 року)