Постанова № 76629755, 19.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16464/13-а Суддя (судді) першої інстанції:

Васильченко І.П.,

Вєкуа Н. Г., Федорчук А. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Беспалова О. О.

суддів: Губської О. А., Сорочка Є. О.

за участю секретаря: Присяжної Д. В.

позивача ОСОБА_5, представників відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_7, представника третьої особи ОСОБА_8, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Конституційного Суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2018 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: 10 годин 34 хвилини, дата складання повного тексту: 06 червня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Конституційного Суду України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України, Державна казначейська служба України про стягнення недоотриманих коштів, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Конституційного Суду України про, з урахуванням уточнень позовних вимог, стягнення з Конституційного Суду України заробітної плати в розмірі 120581, 55 грн., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 1153, 68 грн., допомоги до відпустки у розмірі посадового окладу в сумі 2680, 00 грн., матеріальної допомоги в розмірі 44972, 25 грн., компенсації за невикористану відпустку в розмірі 10005, 30 грн., щомісячного довічного грошового утримання без стягнення податку з доходів фізичних осіб в розмірі 173736, 06 грн., вихідної допомоги в розмірі 881898, 60 грн.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2009 року позов ОСОБА_5 було задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2010 року апеляційну скаргу Конституційного Суду України задоволено. Постанову Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2009 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.10.2013 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2010 року та постанову Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2009 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.03.2016 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 року скасовано. Справу за позовом ОСОБА_5 до Конституційного Суду України про стягнення недоотриманих коштів направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вказаному рішенні суд касаційної інстанції зазначив, що, на думку позивача, до щомісячного заробітку судді, який має бути врахований при обчисленні надбавки за вислугу років, повинні бути включені посадовий оклад, доплата за кваліфікаційний клас, а також усі інші доплати, які обчислюються з посадового окладу. Однак суди першої та апеляційної інстанції вказаний довод не перевірили.

Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що при розгляді справи висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29.05.2014 р. не досліджувався та оцінка зазначеним у ньому обставинам не надавалась.

Також ВАС України зазначено, що судам необхідно було для вирішення вказаного питання залучити до розгляду справи спеціаліста, який відповідає за проведення відповідних розрахунків Конституційного Суду України, та уточнити у чому конкретно полягає порушення прав, свобод та інтересів позивача КМ України та ДК України.

Суд касаційної інстанції наголосив, що під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення, враховуючи висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 17 червня 2014 року № 21-91а14, від 13 січня 2015 року № 21-582а14, від 4 листопада 2015 у справі №2-а-9288/10/2270 року, від 15 грудня 2015 року у справі №822/2527/13-а та від 9 лютого 2016 року №21-2642а15.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що постанова Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 р. виконана не була, відповідні зміни до нормативно - правових актів Кабінетом Міністрів України не вносились, тому судове рішення не має преюдиційного значення і стосується лише спірних правовідносин між ОСОБА_9 та КМ України.

Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ст 58 Конституції України, оскільки у даному спорі не йдеться про юридичну відповідальність особи.

Також апелянт зазначає про помилковість обчислення судом першої інстанції розміру надбавок і доплат позивачу, зокрема в частині здійснення перерахунку з 01.01.2005 р., а не з 01.06.2005 р.

Крім того, апелянт посилається на непослідовність оцінки судом першої інстанції висновку судово-економічної експертизи від 29.05.2014 р. щодо його допустимості в якості доказу.

Апелянт спростовує висновок суду першої інстанції щодо обов'язку відповідача застосовувати до спірних праваовідносин положення ст 44 Закону України «Про статус суддів» імперативною вимогою статті 8 Закону України «Про оплату праці» в частині визначення Кабінетом Міністрів України умов розміру оплати праці.

Також апелянт вважає недопустимим застосування судом першої інстанції ч. 4 ст. 78 КАС України щодо ухвали ВАС України від 13.04.2017 р. у справі № 2а-1485/11/2670, оскільки предметом спору у вказаній справі є стягнення заборгованості, в той час як предметом даного спору є стягнення недоотриманих коштів.

До Київського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив позивача, зареєстрований 28.08.2018 р. за вх. № 28276, в якому позивач зазначає, що постанова КМ України «Про оплату праці суддів» від 03.09.2005 р. № 865, положення якої визнані незаконними Вищим адміністративним судом України, є неперсоніфікованим нормативним актом багаторазового застосування, а тому доводи апелянта про неможливість застосування постанови ВАС України від 16.05.2007 р. через регулювання нею відносин виключно між Урядом та ОСОБА_9 є помилковими.

Крім того, позивач зазначає, що рішення, що набрало законної сили, зокрема постанова ВАС України від 16.05.2007 р., є обов'язковою до виконання на всій території України.

Положення постанови КМ України від 03.09.2005 р. № 865 в частині дати набрання нею чинності суперечили ст. 43 Конституції України та ст. 44 Закону України «Про статус суддів», тому правомірно не були враховані судом першої інстанції з посиланням на ст. 7 КАС України.

В частині застосування судом першої інстанції ст. 58 Конституції України у правовідносинах, які не стосуються юридичної відповідальності особи, позивач зазначає у відзиві, що національна практика часто застосовує цей принцип у інших видах правовідносин в аспекті верховенства права та розширеного тлумачення.

Предметом висновку експерта ОСОБА_10 питання права не були.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 19.09.2018 р. Державне казначейство України замінено правонаступником: Державною казначейською службою України.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржуване рішення суду - скасувати та у задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 з 18 жовтня 1996 р. працював суддею, секретарем Колегії суддів Конституційного Суду України.

Рішенням З'їзду суддів України від 03 листопада 2005 року звільнений з посади у відставку у зв'язку з закінченням строку повноважень.

На підставі розпорядження в. о. голови Конституційного Суду України від 08 листопада 2005 року з позивачем проведені розрахунки при звільненні з роботи.

Згідно «Інформації про щомісячну заробітну плату судді Конституційного Суду України у відставці ОСОБА_5 за період його роботи на посаді Секретаря колегії суддів КС України з 01.01.2005 по 31.10.2005 р.» позивач за період з 01.01.2005 р. по 03.11.2005 р. одержував наступні види виплат: посадовий оклад - 1195, 00грн. (за методом розрахунку - 400*60%*32%*28%*10,5%) на підставі постанови № 2288 ; Указу № 1150/2002; надбавку за кваліфікаційний клас (вищий) - 400,00 грн. на підставі Указу № 1048/99, постанови № 1350; надбавку за вислугу років - 638, 00 грн. (40% від посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас) на підставі Закону № 2862-XII; надбавку за інтенсивність праці - 2009, 70 грн. (90% від посадового окладу, доплати за кваліфікаційний клас та надбавки за вислугу років) на підставі постанови № 1350; надбавку за високі досягнення в праці та виконання особливо важливої роботи - 1196, 25 грн. (75% від посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас) на підставі Указу № 584/95; надбавка за напруженість і складність роботи - 1435, 50 грн. (90% від посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас) на підставі постанови № 1350 (зі змінами постанова КМУ від 14.04.2004 р. № 496); надбавка за таємність - 179, 25 грн. (15% від посадового окладу) на підставі постанови від 15.06.1994 р. № 414; надбавку за вчену ступінь (кандидат наук) - 179, 25 грн. (15% від посадового окладу) на підставі постанови № 2288; надбавку за почесне звання («Заслужений юрист») - 478, 50 грн. (30% від суми посадового окладу та надбавки за кваліфікаційний клас) на підставі Указу Президента України від 11.12.2002 р. № 1150/2002; щомісячну премію - 1927, 86 грн. (25% від суми посадового окладу та всіх надбавок) на підставі постанови № 2288.

Позивач вважає, що з 01.06.2005 р. повинен був отримувати заробітну плату в сумі 43115 грн., до якої входять: - оклад (332x12,5), збільшений на 60 відсотків - 6640 грн.; - доплату за вищий кваліфікаційний клас судді (400 грн.); - надбавку за вислугу років (40 відсотків від суми посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас) - 2828 грн.; - надбавку за інтенсивність (90 відсотків від суми посадового окладу, доплати кваліфікаційний клас, надбавки за вислугу років) - 8881,20 грн.; - надбавку за напруженість та складність роботи (90 відсотків від суми посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас) - 6635 грн.; - надбавка за високі досягнення в праці та виконання особливо важливої роботи (75 відсотків від суми посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас) - 5280 грн.; - надбавка за вчений ступінь (15 відсотків посадового окладу) - 1056 грн.; - надбавка за почесне звання «Заслужений юрист України» (30 відсотків від посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас) -2112 грн.; - надбавка за таємність (15 відсотків посадового окладу) - 1056 грн.; - щомісячна премія (25 відсотків з суми вищенаведених виплат) -8623,50 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р. № 2862-XII (в редакції, що була чинною на момент спірних правовідносин) було передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його складу. Посадовий оклад судді не може, бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Кабінетом Міністрів України 30 червня 2005 року було прийнято постанови № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» (далі - Постанова № 513) та № 514 «Про оплату праці Голови та заступника Голови Верховного Суду України» (далі - Постанова № 514), які чинності з 01 червня 2005 року.

На підставі цих нормативних актів зазначеним особам були підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.

03 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою визначено посадовий оклад за посадою позивача у розмірі 12, 5 розмірів мінімальної заробітної плати. Вказана постанова набрала чинності з 01.01.2006 р.

В подальшому, постановою Вищого адміністративного суду України у справі № 17634/06 від 16 травня 2007 року пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», яким встановлювалася дата набрання нею чинності, визнано незаконним і в порядку повороту виконання цієї постанови, допущеного судом, визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 та № 514.

Однак, 31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865», згідно з якою, зокрема, пункт 5 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Отже, Кабінет Міністрів України на період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону № 2862.

Згідно з абз. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 10 цього Закону.

Таким чином, незважаючи на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом № 2862, а не статтею 8 Закону № 108/95-ВР, виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону № 108/95-ВР, зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом.

Оскільки в період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року жодних змін ні в об'ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах № № 513, 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року (справа № 21-1461а15) та підтримана Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 р. (справа № 2а-1796/09-10/2270/12).

Така ж правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі № 822/2527/13-а.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зауважує, що відступити від правових позицій, викладених в постановах ВС/ВСУ, можна виключно на етапі розгляду справи в суді касаційної інстанції шляхом її передачі на розгляд палати, об'єднаної палати чи Великої палати ВС, оскільки це регламентовано ст. 346 КАС України.

Суд першої інстанції при вирішенні справи положень чинного процесуального законодавства не врахував, та не взяв до уваги, що не наділений повноваженнями при казуальному тлумаченні норм права не враховувати правові позиції Верховного Суду, яким здійснено офіційне тлумачення тих самих правових норм.

Водночас, у постанові від 17 червня 2014 року (справа № 21-91а14) ВС України висловив правову позицію, що Закон № 2862-ХІІ і постанова № 865 (п. 2-2) по-різному врегульовують питання виплати суддям надбавки за вислугу років в частині визначення бази обчислення надбавки за вислугу років, тому застосуванню підлягає Закон № 2862-ХІІ, який має вищу юридичну силу.

Натомість, у вказаній справі спірні відносини стосувалися періоду з 01.01.2006 р. по травень 2010 року, а пункт 2-2 постанови № 865 набрав чинності з 01.03.2008 р., тому дана позиція не може бути врахована колегією суддів при розгляді справи.

Аналогічно, у справі № 21-582а14, за результатами розгляду якої ВС України ухвалено постанову від 13.01.2015 р., спірний період охоплював 1 січня 2006 року - 30 січня 2009 року.

Постанова ВС України від 9 лютого 2016 року (справа № 805/3578/13-а) стосувалася обрахування ПДФО з вихідної допомоги судді, виплаченої у зв'язку з виходом у відставку у грудні 2010 року.

Відтак судом першої інстанції правомірно не враховано при розгляді справи правових позицій ВС України, викладених у постановах від 17.06.2014 р. (справа № 21-91а14), від 13.01.2015 р. (справа № 21-582а14), від 09.02.2016 р. (справа № 805/3578/13-а) оскільки вони не регулюють питань застосування норм права у спірних правовідносинах.

У відповідності до ч. 4 ст. 90 КАС України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі наявний висновок експертів від 29.05.2014 р. № 1565/1566/14-45, згідно якого нарахування заробітної плати позивачу з 01.01.2005 р. до 03.11.2005 р. здійснювалась на підставі норм законодавства України, що було чинним у зазначеному періоді.

По іншим питанням наявність/відсутність недоплати з 01.06.2005 р. встановити неможливо у зв'язку з відсутністю методики здійснення перерахунку.

Оскільки предметом доказування у даній справі є обставини правильності нарахування виплат позивачу за період, починаючи з 01.06.2005 р., вказаний висновок в розумінні ч. 1 ст. 73 КАС України не може бути визнаний колегією суддів в якості належного доказу, позаяк такий висновок не містить інформації щодо предмета доказування.

Натомість, висновок вказаної експертизи в частині правильності нарахування заробітної плати позивачу у спірний період також не може мати для суду апеляційної інстанції наперед встановленої сили на підтвердження доводів відповідача, оскільки питання застосування тієї чи іншої норми права до спірних відносин належить до компетенції суду з обов'язковим урахуванням позиції Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права.

В свою чергу, відхилення висновку експертизи в якості доказу не впливає на встановлену колегією суддів відсутність порушених прав, свобод та інтересів позивача.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду першої інстанції та приймаються колегією суддів в якості належних.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Конституційного Суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Конституційного Суду України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України, Державна казначейська служба України про стягнення недоотриманих коштів задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2018 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. БеспаловСуддя О. А. ГубськаСуддя Є. О. Сорочко

(Повний текст постанови складено 24.09.2018 року)