Постанова № 76629703, 19.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16636/17 Суддя (судді) першої інстанції:

Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Беспалова О. О.

суддів: Губської О. А., Пилипенко О. Є.

за участю секретаря: Присяжної Д. В.

позивача ОСОБА_3, представника відповідача Стретович М. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу прокуратури міста Києва на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2018 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: 15 годин 46 хвилин, дата складання повного тексту: 08 червня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до прокуратури міста Києва про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до прокуратури міста Києва про визнання протиправним та скасування наказу від 23.11.2017 р. № 2306к про звільнення молодшого радника юстиції ОСОБА_3 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням (п.7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру») з 23.11.2017 р.; поновлення ОСОБА_3 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва, стягнення грошового забезпечення, середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.11.2017 р. до дня поновлення на роботі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми спеціального законодавства, яким не визначено двотижневого терміну відпрацювання.

Крім того, апелянт зазначає, що під час ознайомлення з наказом про звільнення позивач не повідомляла, що має намір продовжувати працювати два тижні, від отримання трудової книжки не відмовилась, та не вчинила інших дій, пов'язаних зі звільненням.

Доводів в частині присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційна скарга не містить.

До Київського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 07.09.2018 р. за вх № 29545, в якому позивач з посиланням на наказ ГП України від 12.10.2016 р. № 357 зазначає, що вказівка на застосування до працівників прокуратури КЗпП України прямо передбачена підзаконними нормативно-правовими актами. Крім того, позивач посилається на практику Верховного Суду та Верховного Суду України.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, наказом прокурора м. Києва від 31.08.2016 р. № 2156к ОСОБА_3 призначена на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва у зв'язку зі звільненням з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва (а. с. 185 Т. 1).

23.11.2017 р. ОСОБА_3 подано до відділу кадрів прокуратури м. Києва заяву про звільнення її з посади та з органів прокуратури за власним бажанням (а. с. 186 Т. 1).

23.11.2017 р. наказом № 2306к на підставі ст. ст. 11, 58 Закону України «Про прокуратуру» позивача звільнено з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням (п.7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру») з 23.11.2017 р. (а. с. 187 Т. 1).

23.11.2017 р. позивача було ознайомлено з наказом, видано трудову книжку.

Вказані обставини визнаються учасниками справи та у відповідності до ч. 1 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII (далі - Закон № 1697) організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону № 1697 незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Як випливає з цієї норми, особливий порядок звільнення з посади прокурора є юридичною гарантією його незалежності.

Згідно з ч. 3 вказаної норми прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відтак дана норма гарантує позивачу захист його суб'єктивного права на працю.

Цей захист полягає у дотриманні порядку звільнення з посади прокурора.

В свою чергу, порядок звільнення прокурорів регламентує розділ VІІ Закону № 1697.

Зокрема, статтею 58 Закону № 1697 передбачено, що прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді.

Заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора.

Заява Генерального прокурора про звільнення за власним бажанням подається Президенту України.

Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Вказаною нормою питання строку звільнення прокура після подання заяви про звільнення не регулюється.

Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.

Відтак судом першої інстанції зроблений висновок про застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України.

У відповідності до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Отже, наведеними вище положеннями КЗпП України визначено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення (переїзд на нове місце проживання, вступ до навчального закладу, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість тощо).

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм загального законодавства та механізму застосування ст. 38 КЗпП України викладена в постанові ВС від 11.07.2018 р. у справі № 821/761/17.

Згідно ч. 1 Р. Х Положення про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 12.10.2016 р. № 357 (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), звільнення прокурора з посади здійснюється відповідно до Кодексу законів про працю України та Закону України «Про прокуратуру».

Колегія суддів зауважує, що право на працю є основоположним та гарантоване статтею 43 Конституції України.

Суд апеляційної інстанції дотримується позиції, що за певних обставин, ураховуючи особливість та важливість служби в державних органах, законодавець може обмежити певні права працівника в порівнянні з працівниками, працевлаштованими у недержавному секторі.

Водночас, нормативне врегулювання щодо реалізації цього права навіть в умовах обмежень має бути чітким та не підлягати довільному тлумаченню.

Так Закон № 1697 не обмежує роботодавця у строках звільнення працівника, яким подано заяву про таке звільнення за власним бажанням, що не є тотожним обов'язку працівника виконувати свої обов'язки до прийняття відповідного рішення, всупереч аргументам апелянта.

Натомість, передбачуваність закону для позивача щодо наслідків подання заяви про звільнення, в тому числі право ініціативи продовжувати трудові відносини та строки його реалізації, не характерна для положень ст. 58 Закону № 1697.

Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

Також колегією суддів враховано, що суд першої інстанції визначив спосіб виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання вимог ст. 235 КЗпП України шляхом присудження до стягнення за період з 23.11.2017 р. до дня поновлення на посаді на підставі довідки прокуратури м. Києва від 16.05.2018 р. № 18/95.

В той же час, період вимушеного прогулу позивача та невизначення судом першої інстанції суми стягнення не є предметом апеляційного оскарження та у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України перевірці не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу прокуратури міста Києва на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до прокуратури міста Києва про поновлення на роботі залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. БеспаловСуддя О. А. ГубськаСуддя О. Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складено 24.09.2018 року)