Рішення № 76629191, 13.09.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2018 року Чернігів Справа № 2540/2845/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зайця О.В.,

за участю секретаря Новик Н.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Крапивного Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування Наказу начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09 липня 2018 року № 163 "Про відмову в наданні дозволу із землеустрою".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що наказом начальник Головного управління Н.Чіпак, розглянувши повторно заяву ОСОБА_1 від 06.10.2017 та на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року по справі 825/16/18, відмовлено в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, яка знаходиться на території Халявинської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, в зв'язку з тим, що разом з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не надано належних документів чи матеріалів, які б вказували бажане місце розташування земельної ділянки, необхідну площу, розміри земельної ділянки, суміжних власників/користувачів тощо. Вважає, що наказ начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області неправомірним.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що разом з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачем не надано належних документів чи матеріалів, які б вказували бажане місце розташування земельної ділянки, необхідну площу, розміри земельної ділянки, суміжних власників/користувачів тощо.

Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив таке.

06.10.2017 ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, на території Халявинської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області. Заява зареєстрована 31.10.2017 за вх. № С-28975/0/5-17.

29.11.2017 листом № С-28975/0-13435/6-17 відповідач повідомив позивача, що відповідно до графічного матеріалу, прикладеного до заяви, земельний масив, в межах якого вона бажає отримати ділянку у власність, на виконання розпорядження КМУ від 19.08.2015 за №898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками", передбачений для передачі у власність громадянам - учасникам антитерористичної операції та членам сімей загиблих на Сході України. Отже, враховуючи викладене, відповідач вважає, що діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.02.2018 в адміністративній справі №825/16/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю: визнано протиправною відмову Головного управління про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену в листі від 29.11.2017 №С-28975/0-13435/6-17; зобов'язано Головне управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.10.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняти рішення в порядку та спосіб, визначений Земельним кодексом України.

09.07.2018 Головним управлінням прийнято наказ №163 «Про відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, яка знаходиться на території Халявинської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, в зв'язку з тим, що разом з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не надано належних документів чи матеріалів, які б вказували бажане місце розташування земельної ділянки, необхідну площу, розміри земельної ділянки, суміжних власників/користувачів тощо.

Надаючи правову оцінку відмові у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зважає на наступне.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною шостою передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Статтею 15-1 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У свою чергу, за змістом частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 № 12, Управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України на території Чернігівської області.

Оскільки земельна ділянка, на яку просить позивач надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області відноситься розгляд даного питання.

Крім того, Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області чітко визначена форма прийнятих відповідних рішень, зокрема Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Отже, наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Відмова у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки аргументована тим, що разом з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не надано належних документів чи матеріалів, які б вказували бажане місце розташування земельної ділянки, необхідну площу, розміри земельної ділянки, суміжних власників/користувачів тощо.

Доводи представника відповідача, що графічні матеріали, надані позивачем до заяви від 06.10.2017, не містять місце розташування земельної ділянки, яку бажала отримати позивач, суд вважає безпідставними, оскільки бажане місце та площу земельної ділянки було надано в клопотанні та доданих графічних матеріалах, а спеціальний спосіб відображення на графічних матеріалах місця розташування земельної ділянки, чинним законодавством не визначений.

Крім того, рішенням суду від 27.02.2018 у справі № 825/16/18, яке набрало законної сили, дані доводи ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області були спростовані.

Принцип законності гарантовано частиною другою статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме це положення Конституції України на найвищому рівні гарантує дотримання прав особи під час та в результаті вчинення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами (суб'єктами владних повноважень, владними суб'єктами) відносно неї юридично значущих дій або прийняття рішень. І саме це положення Конституції України фактично забороняє приймати рішення в такий спосіб, як це зробив відповідач.

Перш за все, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України для дій чи рішень суб'єктів владних повноважень має бути визначена законом підстава. Саме ця конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб'єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає передовсім закону як підстави для вчинення суб'єктом владних повноважень активних дій. Закон, у свою чергу, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб'єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності.

Конструкція "в межах повноважень" у розумінні статті 19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність владних суб'єктів діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб'єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності.

Нарешті, "у спосіб" у тексті частини другої статті 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов'язково має бути встановлений законом. Положення частини другої статті 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб'єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов'язкових для інших суб'єктів рішень. По-третє, суб'єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення свавільно, тобто у спосіб, відмінний від того, який визначений законом.

Суд також звертає увагу на відсутність ієрархічного підпорядкування вимог частини другої статті 19 Конституції України. Жодна з них не є важливішою за іншу. Суб'єкти владних повноважень можуть діяти та приймати рішення виключно з дотримання усіх трьох із них одночасно. Таким чином, порушення владним суб'єктом визначеної законом процедури вчинення дій або прийняття рішень є настільки ж неприпустимим, як і вчинення ним дій (прийняття рішень) без уповноваження законом.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Відповідач не довів правомірності відмови, викладеної у Наказі від 09 липня 2018 року № 163. Натомість, суд установив, що оскаруваний наказ не відповідає критеріям законності, обґрунтованості рішень відповідача як суб'єкта владних повноважень, а отже, є протиправним.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Наказ начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09 липня 2018 року № 163 "Про відмову в наданні дозволу із землеустрою".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (пр. Миру, буд. 14, м. Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 39764881) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1) судові витрати 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 23 вересня 2018 року.

Суддя О.В. Заяць