Рішення № 76628775, 13.09.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2018 р. Справа № 820/4638/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Супруна Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Дробязги Т.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Селянського (фермерського) господарства "Моноліт" (код ЄДРПОУ 30772983, 63824, Харківська область, Борівський район, с. Підлиман, вул. Радянська, буд. 2) до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Селянського (фермерського) господарства "Моноліт" (надалі за текстом - СФГ «Моноліт», позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (надалі за текстом - ГУДФС у Харківській області, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 31 травня 2018 року №0000171417, яке винесене відносно Селянського (фермерського) господарства "Моноліт".

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що податковим органом не доведений факт нереальності здійснення господарських операцій, доводи ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу у підготовчому засіданні.

До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 10.07.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов. У тексті своїх заперечень відповідач просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, оскільки при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 31 травня 2018 року № НОМЕР_1 ГУДФС у Харківській області діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений положеннями законодавства України.

В судове засідання представник позивача прибув, підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити в повному обсязі посилаючись на зміст обґрунтувань адміністративного позову, додаткових письмових пояснень, а також наявними матеріалами.

В судове засідання представник відповідач прибув, проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на зміст відзиву на адміністративний позов, письмових пояснень/заперечень та доданих до нього документів.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

ГУДФС у Харківській області на підставі направлення від 23.04.2018 року № 3666, виданим ГУ ДФС у Харківський області, відповідно до п.п. 20.1.4 п..20.1 ст. 20, п. 41.1 ст. 41, п. 61.1, 61.2 ст. 61, п.п.62.1.3 п.62.1 ст. 62, п.п. 75.1.2 п. 75.1, ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) та наказу ГУДФС у Харківський області від 16.04.2018 року № 2678, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Селянського (фермерського) господарства «Моноліт», податковий номер 30772983 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по господарським взаємовідносинам з ТОВ «НВП Агросервіс», податковий номер 38386357 за грудень 2016 року, з ТОВ «ВУД ІМПОРТ», податковий номер 40992554 за серпень 2017 року та відображення здійснених фінансового господарських операцій у податковій звітності.

За результатами перевірки 15 травня 2018 року складено Акт № 1913/20-40-14-17-19/30772983 (надалі за текстом – акт перевірки).

На підставі акту перевірки від 15.05.2018 року № 1913/20-40-14-17-19/30772983 ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 травня 2018 року №0000171417 про порушення пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010, у зв’язку з чим було збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на 1447 756,50 копійок.

Судом встановлено, що між СФГ «Моноліт» та ТОВ «НВП «Агросервіс» укладено договір на ремонт техніки № 30 від 21.10.2016 року. Між СФГ «Моноліт» та ТОВ «ВУД Імпрот» укладено Договір купівлі-продажу № 0108/17-1 від 01.08.2017 року.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідачем наголошується на тому, що первинні бухгалтерські та податкові документи, а саме: рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні акт виконаних робіт, послуг по взаємовідносинам позивача з ТОВ «ВУД ІМПОРТ» та ТОВ «НВП «Агросервіс» складені з порушенням діючого законодавства України, а саме підписані невідомими особами.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: азву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до вимог п. 2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Крім того необхідно врахувати, що формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

При цьому, основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства, оскільки недотримання цивільно-правових норм не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції (зазначена правова позиція викладена в Ухвалі ВАСУ від 10.03.2015 року у справі № 2а-0370/1564/12).

Відповідач посилається на відсутність у ТОВ «НВП «Агросервіс» приміщень для проведення ремонту техніки, та відсутність у ТОВ «Вуд Імпорт» будь-яких об’єктів нерухомості, та визначає ці факти як підставу нереальності здійснення господарської операції. На підтвердження своєї позиції відповідачем надані Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно в яких вбачається відсутність зареєстрованих об’єктів нерухомості за контрагентами позивача.

Проте, податковим органом у межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок та ремонту техніки. В акті перевірки зазначено, що отримати інформацію та провести перевірку постачальників позивача податковому органу не вдалося через відсутність ТОВ «НВП «Агросервіс» та ТОВ «ВУД ІМПОРТ» за юридичною адресою.

Суд не може прийняти до уваги вказані доводи, оскільки твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду викладену у постанові від 16.01.2018 р. у справі № 820/4648/13-а.

Відсутність у контрагента матеріальних, виробничих, трудових та інших ресурсів не впливає на реальність господарських операцій, оскільки такий контрагент має право залучити відповідні ресурси на підставі цивільно-правових угод. Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладену у постановах по справах № 820/4648/13-а, № 826/1398/14.

Суд не приймає до уваги висновок податкового органу про відсутність документів на розвантаження та завантаження комбайну, який було передано на ремонт позивачем до ТОВ «НВП «Агросервіс», як підставу нереальності здіснення господарської операції. Як пояснив у судовом засіданні представник податкового органу висновок про те, що комбайн не міг завантажуватися самоходом зроблено на підставі дефектних відомостей, які були надані для перевірки та містяться в матеріалах справи, оскільки в даних відомостях зазначений значний обсяг поломок. Проте, для такого висновку необхідні спеціальні знання у сфері сільськогосподарської техніки та її ремонту, а тому фактично визначити за дефектними відомостями можливість або не можливість самостійної погрузки комбайну податковим органом не можливо.

Представником позивача надано пояснення, що обсяг ремонтних робіт, який виконувався із комбайном не був таким, що позбавив його можливості самостійно рухатися. А тому й не потребував завантаження та розвантаження за допомогою крану або вантажників.

Доказів про неможливість завантаження комбайну самоходом відповідачем не надано, висновок про неможливість його самостійного руху зроблений представника податкового органу, які не володіють спеціальними знаннями з цього питання. В ході розгляду адміністративної справи з боку податкового органу не надано документальне підтвердження щодо володіння спеціальними знаннями працівників податкового органу або залучення відповідних фахівців з цього питання.

Доводи відповідача, щодо перевезення аміачної селітри яка закуповувалась позивачем у ТОВ «ВУД ІМПОРТ» лише двома легковими автомобілями, що встановлено згідно з базою АІС «Автомобіль» спростовуються товарно-транспортними накладними, які надані до матеріалів справи, і в яких вказані перевізники, та грузові автомобілі якими здійснювалося перевезення. Крім того, перелік таких автомобілів вказано і в акті перевірки, що сприймається судом як самостійне спростування окресленого з боку податкового органу.

Податковий орган посилається на те, що до перевірки не надано відповідних допусків та дозволів на перевезення аміачної селітри чим порушено вимоги ст. 11 Закону України «Про пестициди та агрохімікати» щодо загальних вимог до транспортування, зберігання, застосування, утилізація, знищення та знешкодження пестицидів і агрохімікатів та торгівля ними.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» транспортування, зберігання, застосування, утилізація, знищення та знешкодження пестицидів і агрохімікатів та торгівля ними здійснюються відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством, санітарними правилами транспортування, зберігання і застосування пестицидів і агрохімікатів та іншими нормативними актами. Особи, діяльність яких пов'язана з транспортуванням, зберіганням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та торгівлею ними, повинні мати допуск (посвідчення) на право роботи із зазначеними пестицидами і агрохімікатами. Порядок одержання такого допуску визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, відповідні дозволи на перевезення повинна мати особа, яка здійснює таке перевезення. Така ж особа й несе відповідальність за їх відсутність.

Відповідно до 3.1. Договору купівлі-продажу №0108/17-1 від 01.08.2017 укладеного з ТОВ «ВУД ІМПОРТ» доставка товару здійснюється за рахунок Продавця власним транспортом або автотранспортом третіх осіб.

Тобто, СФГ «Моноліт» не повинно мати жодних дозволів на перевезення аміачної селітри, оскільки перевезення здійснювалось за рахунок продавця. А тому твердження податкового органу, щодо ненадання дозволів на перевезення аміачної селітри не можуть бути покладені в основу висновків про нереальність здійснення господарської операції.

Податковим органом в акті перевірки вказується на непідтвердженність поставки товарів по ланцюгу постачання ТОВ «НВП «Агросервіс» та ТОВ «ВУД ІМПОРТ». До матеріалів справи додано податкову інформацію стосовно закупівлі товарів ТОВ «ВУД ІМПОРТ» за період з 31.08.2017 по 03.04.2017 та ТОВ «НВП «Агросервіс» за період з 05.01.2017 по 25.11.2016 р.р.

Суд зазначає, що податковим органом не підтверджено, те, що ТОВ «НВП «Аросервіс» не здійснювало придбання запчастин для ремонту комбайна, оскільки інформація про обсяг товару який закуповувало ТОВ «НВП «Агросервіс» та ТОВ «ВУД ІМПОРТ» податковим органом надана лише за період взаємовідносин з СФГ «Моноліт», проте «ТОВ «НВП «Агросервіс» здійснює свою діяльність з 03.12.2012 року, ТОВ «ВУД ІМПОРТ» здійснює свою діяльність з 01.12.2016 року, а тому могли здійснювати закупівлю товару задовго до здійснення господарських операцій з СФГ «Моноліт».

Крім того, доводи податкового органу про не підтвердження реальності зазначених господарських операцій з огляду на не підтвердження поставок в ланцюгу до товаровиробника, не можуть бути підставою для позбавлення платника (позивача) права на формування податкового кредиту. Сума податку на додану вартість, яка включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов'язок сплатити суму податку до бюджету, а у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи (ухвала ВАСУ від 01.03.2017 по справі № 157/4953/12).

Відповідно до листа ВАСУ від 02.06.2011 № 742/11/13-11 відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

З приводу порушення строків виписування податкових накладних.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

На сторінці 25 Акту перевірки зазначено, податкові накладні № 69 та №70 виписані контрагентом постачальником ТОВ «ВУД ІМПОРТ» датою 16.08.2017 року, тобто раніше ніж відбулася поставка товару.

Відповідно до п. 201.10 у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов’язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов’язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв’язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Штрафні санкції за порушення граничних термінів реєстрації в ЄРПН розрахунку коригування до податкової накладної застосовуються контролюючими органами в порядку та розмірах, передбачених ПКУ, до особи, на яку покладено обов’язок щодо такої реєстрації, та незалежно від причин, які призвели до порушення термінів. Така позиція викладена в листі Державної фіскальної служби № 24986/6/99-99-19-03-02-15 від 24.11.2015.

З огляду на це, порушення терміну реєстрації податкових накладних контрагентом СФГ «Моноліт» - ТОВ «ВУД ІМПОРТ» не може бути покладено в основу висновку податкового органу, щодо нереальності здійснення господарської операції.

Відповідач в акті перевірки посилається на наявність кримінального провадження по справі від 18.08.2017 № 42017100000001071 відносно ТОВ «НВП «Агросервіс» та кримінального провадження № 42017221430000355 від 22.11.17 відносно ТОВ «ВУД ІМПОРТ», що також є фактом підтвердження нереальності господарської операції. Та разом з тим, відповідачем наголошується, що СФГ «Моноліт» не проявило розумної обережності у виборі контрагентів, а саме ТОВ «ВУД ІМПОРТ» та ТОВ «НВП «Агросервіс».

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи, про наявність вироку у кримінальній справі, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб'єктів, а ні щодо позивача, ні щодо його контрагентів надано не було.

Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду викладену у постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

Наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарської операції між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні матеріали адміністративної справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом в ході розгляду справи не виявлено.

Представником позивача наголошувалось у судових засіданнях про те, що при перевірці обраних контрагентів (ТОВ «Вуд Імпорт» та ТОВ «НВП Агросервіс») СФГ «Моноліт» використовувало інформацію з відкритих джерел, а саме згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було перевірено реєстрацію таких юридичних осіб, знаходження на податковому обліку, те що вони не знаходяться в стані припинення, інформація про засновників та керівників. Через відкриті реєстри було перевірено та встановлено відсутність судових справ, податкового боргу, виконавчих проваджень щодо обраних контрагентів.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом при вирішенні даної справи.

Окремо суд звертає увагу, що посилання акту перевірки в частині зазначення Закону України "Про пестициди та гербіциди" не відповідають законодавчій базі України, оскільки такого закону не приймалось натомість в законодавстві є Закон України "Про пестициди і агрохімікати", в ході розгляду адміністративної справи з боку представника податкового органу не надано пояснень з цього питання.

Серед іншого суд звертає увагу на позицію податкового органу щодо "основною діловою метою платника податків є отримання прибутку" та "наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларованих на папері", зазначаючи, що з боку відповідача не спростовано а ні в акті перевірки ні в ході розгляду адміністративної справи факт отримання з боку позивача прибутку, більш того підтверджено факт його декларування з урахуванням відповідного оподаткування. Щодо руху активів з боку відповідача підтверджено змістом акту перевірки остаточне отримання та сплату коштів за вищезазначеними угодами, випадків повернення коштів за угодами з боку податкового органу не встановлено.

З приводу посилань податкового органу на фактичну недійсність правочинів суд зазначає, що відповідно до п.п. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України зазначено, що контролюючі органи мають право: звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

В ході розгляду адміністративної справи з боку представника податкового органу не надано доказів або наміру проведення претензійно-позовної роботи з цього приводу.

З приводу посилань податкового органу про наявність незаконних зв'язків між позивачем та його контрагентами суд зазначає, що відповідно до п.п. 20.1.40 1 п. 20.1 ст. 20 ПК України зазначено, що контролюючі органи мають право: звертатися до суду щодо визнання осіб пов'язаними на основі фактів і обставин, що одна особа здійснювала фактичний контроль за бізнес-рішеннями іншої юридичної особи та/або що та сама фізична або юридична особа здійснювала фактичний контроль за бізнес-рішеннями кожної юридичної особи.

В ході розгляду адміністративної справи з боку представника податкового органу не надано доказів або наміру проведення претензійно-позовної роботи з цього приводу.

Таким чином, з урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства, та враховуючи висновки податкового органу викладені в акті перевірки, надані сторонами докази, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що резюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 23.05.2018 року, а тому позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 23.05.2018 року є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Селянського (фермерського) господарства "Моноліт" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46) від 31.05.2018 року № НОМЕР_1.

Стягнути на користь Селянського (фермерського) господарства "Моноліт" (код ЄДРПОУ 30772983, 63824, Харківська область, Борівський район, с. Підлиман, вул. Радянська, буд. 2) сплачену суму судового збору в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 24 вересня 2018 року.

Суддя Ю.О. Супрун