Рішення № 76628431, 24.09.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2018 р. Справа №2040/6062/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) до Харківського обласного військового комісаріату (вул. Коцарська, буд.56, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 08166355) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського обласного військового комісаріату, у якому просить суд:

- визнати протиправними бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату, яка полягає у неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати позивачу, ОСОБА_1, одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." від 25.12.2013 № 975 та Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530;

- зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок за формою встановленою Додатком 13 Наказу №530 та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату позивачу, ОСОБА_1, одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." від 25.12.2013 № 975 та Наказом Міністерства Оборони України від 14.08.2014 №530.

Також у позовній заяві позивач просить суд зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат подати звіт про виконання судового рішення протягом 15 днів з дня набрання ним чинності.

В обґрунтування позову зазначено, що у зв'язку з захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, позивачу встановлено 3 групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААВ№ 630259 від 06.02.2012, а з 09.02.2016 позивачу підтверджено 3 групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА№106605 від 10.02.2016.

26 квітня 2018 року позивач звернувся із заявою до відповідача про призначення одноразової грошової допомоги, однак Харківським обласним військовим комісаріатом не подано у 15-тиденний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги та документи та документи до нього.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом, в якому просить суд відмовити у задоволені позову у зв'язку з тим, що дії Харківського обласного військового комісаріату щодо відмови позивачу подати висновок про виплату одноразової грошової допомоги є правомірними і законними та такими, що відповідають чинному законодавству в сфері соціального захисту військовослужбовців і звільнених з військової служби осіб.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що з 31.10.1987 по 21.12.1989 позивач проходив дійсну військову службу в Збройних Силах СРСР, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан. Вказані обставини підтверджуються військовим квитком та висновком експерта.

Згідно витягу з протоколу № 2173 від 13.12.2011 засідання Центральної-лікарської комісії про встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - множинні вогнепальні осколкові поранення голови, правого стегна, ЗМЧ, контузія старшини у відставці ОСОБА_1 та їх наслідки - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час участі у бойових діях.

З вказаних підстав позивачу з 31.01.2012 вперше встановлено 3 групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК. З 09.02.2016 з тих же підстав позивачу підтверджено 3 група інвалідності (довідка до акта огляду МСЕК серія 12ААА № 106605 від 10.02.2016)

Позивач 26.04.2018 звернувся з заявою про виплату одноразової грошової допомоги до Харківського обласного військового комісаріату, при цьому надав усі необхідні документи, передбачені п. 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013.

Відповідачем листом № 1768/ВЗС від 18.06.2018 повідомлено позивача про те, що законних підстав для призначення йому одноразової грошової допомоги не має, оскільки:

- згідно п.6 ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, що діяла на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а також підпункту 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою КМУ від 28.05.2008 № 499 - одноразова грошова допомога призначається військовослужбовцям строкової служби у разі, якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби;

- згідно з ч. 8 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його протягом 3 років з дня виникнення у них такого права;

- позивач не подав документи, що свідчать про причини та обставини поранення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Пунктом 13 Порядку № 975, прийнятого на виконання Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону - дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до ч. 6 ст. 16 вказаного Закону в редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності вперше - у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Згідно висновку Верховного Суду України щодо застосування ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", викладеному у постанові від 18.11.2014 р. (справа № 21-446а 14) - право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і в тому випадку, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період проходження служби.

Отже, позивач не повинен надавати документ на підтвердження настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.

Суд вважає помилковим вмотивування відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги приписами Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення, (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, виходячи з наступного.

На день звернення позивача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги Закон України №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" діяв із змінами, внесеними Законом України № 2004-УІІІ від 06.04.2017 "По внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей". Частиною другою Прикінцевих положень Закону 2004-УІІІ встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Отже, Прикінцевими положеннями Закону № 2004-УІІІ визначена його дія щодо кола осіб, на яких його положення, які набрали чинність з 07.05.2017, не поширюються. Такими є особи, стосовно яких уже прийнято рішення про виплату одноразової грошової допомоги. Постанова КМ України № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", прийнята на реалізацію положень Закону № 2011 -XII (в редакції Закону № 2004- УІІІ ) містить положення (абзац третій пункту 2 Постанови № 975), за якими одноразова допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, яке діяло на день виникнення права на отримання допомоги. Такі норми вказаної постанови звужують право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011 -XII (в редакції від 06.04.2017) осіб (позивача зокрема), які до 06.04.2017 не зверталися із заявами про отримання цієї допомоги і щодо яких, відповідно, не приймалося рішення щодо її призначення. Так, право на отримання грошової допомоги у позивача виникло до набрання чинності Законом № 2004-УІІІ (з дати встановлення інвалідності - 04.06.2013), проте із заявою про отримання цієї допомоги він звернувся тоді, коли Закон № 2011 -XII (яким передбачено виплату одноразової грошової допомоги) діяв в новій редакції. За таких обставин - позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності з положеннями законодавства, чинного станом на його дату звернення (передусім Закону № 2011-ХІІ і Прядку № 975), оскільки, виходячи з принципу законності, закріпленого статтею 9 КАС України, закон, як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили відносно урядової постанови, має перевагу у застосуванні, якщо між ними є неузгодженість.

За вказаних обставин посилання відповідача на ч. 8 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" також є помилковим.

Таким чином, виходячи з аналізу вищезазначеної норми, саме до компетенції Міністерства оборони України віднесено прийняття рішення про призначення або відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, а відповідач має обов'язок у 15-ти денний строк з дня реєстрації документів направити до Міністерства оборони України висновок з поданими документами для прийняття вказаного рішення.

Посилання відповідача в листі №1768/ВЗС від 18.06.2018 на те, що позивачем не подано документ, що свідчить про обставини поранення, суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Окрім того, приписами ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не застосовується до позивача, оскільки за призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності він не звертався, доказів виплати грошової допомоги позивачу до суду не надано.

Пунктом 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530 передбачено документи, які подаються для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву).

Вказаним пунктом передбачено, що для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності подається, зокрема, копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що копію акту про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва) необхідно подавати саме у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає доводи відзиву не обґрунтованими.

Таким чином, Харківський обласний військовий комісаріат допустив бездіяльність щодо нескладання висновку та ненадіслання його разом з поданими документами до Міністерства оборони України для прийняття рішення з питання виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 6 КАС України встановлює, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд вважає, що зобов'язання відповідача подати висновок за формою встановленою Додатком 13 Наказу №530 та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату позивачу, ОСОБА_1, одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." від 25.12.2013 № 975 та Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530 є належним способом відновлення порушеного права позивача, а також слугуватиме меті усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, що задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача подати висновок та відповідні документи визначеній судом особі є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату подати звіт про виконання судового рішення протягом 15 днів з дня набрання ним чинності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) до Харківського обласного військового комісаріату (вул.Коцарська, буд.56, м.Харків, 61052, код ЄДРПОУ 08166355) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату (вул. Коцарська, буд.56, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 08166355), яка полягає у неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати позивачу, ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1), одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." від 25.12.2013 № 975 та Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530.

Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат (вул. Коцарська, буд.56, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 08166355) подати висновок за формою встановленою Додатком 13 Наказу №530 та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату позивачу, ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1), одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." від 25.12.2013 № 975 та Наказом Міністерства Оборони України від 14.08.2014 №530Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 24 вересня 2018 року.

Суддя О.Г. Котеньов