Рішення № 76624406, 05.09.2018, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/326/18

Провадження № 2/175/106/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Іщенко Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Спецтехніка» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

31 січня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, який у травні 2018 року уточнив та просив суд визнати незаконним та скасувати наказ №5 від 02 січня 2018 року про звільнення його, ОСОБА_1 та поновити його на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення у ТОВ «Союз-Спецтехніка», зробивши відповідний запис у трудову книжку; стягнути з ТОВ «Союз-Спецтехніка» на його, ОСОБА_1 користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з розрахунку 696,46 грн./день починаючи з 03 січня 2018 року по день винесення рішення суду; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Спецтехніка» на користь ОСОБА_1 судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 01 вересня 2015 року його, ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТОВ «Союз-Спецтехніка» на посаду провідного інженера з підготовки виробництва за переведенням з ТОВ «Виробниче підприємство «Агро-Союз». 19 травня 2016 року його було переведено на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення. У грудні 2017 року його повідомили, що на ТОВ «Союз-Спецтехніка» було проведено службове розслідування, в ході якого встановлено факти зловживання фінансовими ресурсами підприємства, що видавалися на закупівлю товарно-матеріальних цінностей, а також виникнення істотної дебіторської заборгованості з його, ОСОБА_1 вини. Наказом №5 від 02 січня 2018 року його було звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення за п. 2 ст. 41 КЗпП України - в зв'язку з втратою довіри. Вважає, що такі дії відповідача не відповідають трудовому законодавству, а його звільнення є незаконним, а його слід поновити на роботі, скасувати незаконний наказ та стягнути середній заробіток. Просив позов задовольнити.

Адвокат позивача за договором про надання правової допомоги Дрожак Ю.М. у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представники відповідача ТОВ «Союз-Спецтехніка» за довіреністю Сироткін С.С. та Якименко О.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Вислухавши пояснення адвоката позивача, представників відповідача, свідків, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

У судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу директора ТОВ «Союз-Спецтехніка» Романькова Е.А. від 28 грудня 2017 року №59 (а.с.86), на підприємстві було проведено службове розслідування відносно керівника відділу матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_1 для встановлення причин безпідставного перерахування грошових коштів постачальнику ТОВ «Стілброк», у зв'язку з проведеною перевіркою дебіторської заборгованості підприємства та виявленням факту безпідставного перерахування грошових коштів постачальнику. Згідно висновку, складеного 29 грудня 2017 року за результатами службового розслідування комісією було запропоновано: начальника відділу матеріально-технічного забезпечення ТОВ «Союз-Спецтехніка» ОСОБА_1, який у відповідності зі своїми функціональними обов'язками повинен розподіляти фінансові ресурси, виділені для закупівлі ТМЦ і який грубо порушив вимоги своєї посадової інструкції, допустив не оптимальне використання фінансових ресурсів підприємства та виникнення суттєвої дебіторської заборгованості - звільнити у зв?язку з втратою довіри.

Наказом т.в.о. директора ТОВ «Союз-Спецтехніка» від 02 січня 2018 року №5, начальника відділу матеріально-технічного забезпечення ТОВ «Союз-Спецтехніка» ОСОБА_1 було звільнено 02 січня 2018 року з займаної посади відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про праці України (а.с.17). 02 січня 2018 року ОСОБА_1 отримав під підпис копію наказу про звільнення та належним чином оформлену трудову книжку.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою. Керуючись вказаним пунктом постанови, Верховний суд України при вирішенні конкретних спорів (№6-100цс16, №6-104цс14) у своїх рішеннях робить наступні висновки, які в подальшому фактично дублюються судами при розгляді трудових спорів: «Для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл і т.ін.); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу».

Як стверджує ОСОБА_1, його звільнення на підставі вказаної статті є незаконним, оскільки: він не є особою, яка безпосередньо обслуговує грошові, товарні та культурні цінності; а звільнення здійснено фактично за втрату довіри до інших осіб та без визначення конкретного проступку. Однак з такими твердженнями позивача, суд не погоджується у звязку з наступним.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує на те, що застосування до працівника п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України можливе тільки у разі одержання ним під звіт грошових чи товарно-матеріальних цінностей та проведення операцій з ними. Такі висновки позивач робить на підставі рішення Верховного суду України від 20.04.2016 року по справі №6-100цс16, в якому суд зазначає наступне: «Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт». Позивач зазначає, що ні посадова інструкція, ні правила внутрішнього трудового розпорядку, ні інший документ, що регулював його діяльність, не передбачали отримання ним товарно-матеріальних цінностей і як наслідок, підстава звільнення, зазначена в п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП, не може бути до нього застосована.

Однак суд прийшов до висновку, що така позиція є необґрунтованою, виходячи з наступного.

Рішенням Верховного суду України від 20.04.2016 року по справі №6-100цс16, на який здійснює посилання позивач в своєму позові, встановлено, що особи, які одержують цінності під звіт, становлять «основне коло працівників», тобто, суд уточнює категорію осіб, які можуть бути звільнені за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП, однак не дає їх вичерпний перелік.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Отже, форми обслуговування можуть мати різну форму і не обмежуються лише «отриманням цінностей під звіт». Такий висновок слідує також із змісту рішень Верховного суду України по справах №6-104цс14 та №6-100цс16, в яких зазначено наступне: «Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати: чи становить виконання операцій, що пов'язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей».

Керуючись вказаними висновками Верховного суду, Вищий спеціалізований суд України з розгляду кримінальних та цивільних справ доповнює їх наступним (справа №6-28751ск15): особи, які безпосередньо обслуговують грошові і товарні цінності - це переважно особи, які займаються прийманням, збереженням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами тощо, а також особи, які застосовують в процесі виробництва передані ним цінності. Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, у тому числі не пов'язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. За загальним правилом такі працівники у разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов'язків, які визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати, чи становить виконання операцій, що пов'язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов'язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов'язок по обслуговуванню цінностей може бути передбачений тарифно-кваліфікаційними довідниками, посадовими інструкціями та іншими нормативними актами.

Предметом розгляду вищевказаної справи №6-28751ск15, був спір щодо поновлення на роботі особи, яка працювала на підприємстві на посаді менеджера зі збуту. Повертаючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не визначили зміст та обсяг посадових обов'язків позивача, які мають бути визначені відповідними посадовими інструкціями чи іншими передбаченими законодавством документами, що має визначальне значення для встановлення наявності чи відсутності підстав для звільнення позивача з роботи згідно з п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Таким чином, однієї вказівки про те, що працівник не приймав цінності під звіт, недостатньо для правильного вирішення спору щодо звільнення особи у зв'язку із втратою довір'я.

Таким чином, суди наводять тільки орієнтовний перелік осіб, до яких може бути застосований п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП, а тому умова отримання працівником під звіт товарних чи грошових цінностей не є обов'язковою та єдиною. В кожному конкретному випадку суд повинен дослідити всі обставини щодо виконання працівником своїх посадових обов'язків.

Та обставина, що працівник, який фактично не отримує цінності під звіт, може бути звільнений за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП, підтверджується також ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ від 14 червня 2017 року по справі №296/3031/16-ц, предметом розгляду якої був спір щодо поновлення на роботі працівника, звільненого з посади бухгалтера за втрату довіри. Дослідивши зміст посадових обов'язків працівника, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що неправомірне внесення змін при нарахуванні заробітної плати працівникам в бік підвищення є ознакою безпосереднього обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей. Вказане рішення є додатковим підтвердженням того, що обслуговування може здійснюватись працівником і без отримання матеріальних цінностей під звіт.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що твердження ОСОБА_1 про те, що він не здійснював обслуговування грошових чи інших товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Союз-Спецтехніка» лише з тих підстав, що він не отримував грошові та матеріальні цінності під звіт, ґрунтуються на неповному викладенні обставин справи та суб'єктивному аналізу судової практики.

Розділом 2 Посадової інструкції керівника відділу матеріально-технічного забезпечення ТОВ «Союз-Спецтехніка» передбачено, що керівник відділу виконує обов'язки: Організовує забезпечення виробничого підприємства товарно-матеріальними цінностями. Складає та коректує план-графік поставок на місяць, на квартал, на півріччя. Контролює їх дотримання. Розподіляє виділені фінансові ресурси; веде встановлену звітність про матеріально-технічне забезпечення виробництва.

Згідно розділу 4 Посадової інструкції, керівник відділу згідно посадової інструкції несе наступну відповідальність: за неналежне виконання та невиконання своїх посадових обов'язків, які передбачені даною інструкцією, - в межах, встановлених діючим законодавством України про працю.

За загальним правилом фінансові ресурси підприємства - це сукупність грошових коштів, сформованих із метою фінансування розвитку підприємства в майбутніх періодах. Фінансові ресурси забезпечують безперебійність виробничої діяльності суб'єкта господарювання, що значною мірою досягається за рахунок синхронізації їх надходження і витрачання. А тому важливим завданням при визначенні напрямів використання фінансових ресурсів підприємства є їх оптимізація та раціональний перерозподіл. Отже, основним завданням Керівника відділу матеріально-технічного забезпечення ТОВ «Союз-Спецтехніка» є належне та своєчасне забезпечення підприємства всіма необхідними для його діяльності матеріальними ресурсами необхідної якості, у зв'язку з чим він здійснює їх пошук в строки і в об'ємах згідно замовлень виробничих підрозділів підприємства. Вказана ціль досягається шляхом підготовки та укладення договорів з постачальниками, узгодження умов і строків поставки. Очевидним є той факт, що виконання вказаних обов'язків Керівника щодо закупівлі матеріальних ресурсів неможливе без використання грошових коштів підприємства, у зв'язку із чим його основними завданнями також є розподіл фінансових ресурсів відповідача для оплати товарів на умовах узгоджених договорів та із дотриманням законних прав та інтересів підприємства, а також принципів оптимізації коштів та їх раціонального використання. Вказані висновки кореспондуються із Положенням про відділ матеріально-технічного забезпечення ТОВ «Союз-Спецтехніка» (а.с.73-79).

Згідно п.1.5 Положення про відділ матеріально-технічного забезпечення ТОВ «Союз-Спецтехніка», керівник відділу керує всією діяльністю відділу, несе персональну відповідальність за своєчасне та якісне виконання покладених на відділ задач та функцій». Основними завданнями відділу матеріально-технічного забезпечення згідно Положення є: забезпечення виробничих підрозділів підприємства матеріально-технічними ресурсами, що включає в себе, зокрема, визначення потреби в матеріальних ресурсах (п.3.1.1. Положення), розподіл коштів, виділених на придбання матеріальних ресурсів, і контроль за їх витратами (п.3.1.5. Положення); підготовка і укладення договорів на поставку матеріально-технічних ресурсів, що включає: узгодження умов та строків поставки матеріальних ресурсів (п.3.2.2.), контроль за правильністю пред'явлених рахунків та інших розрахункових документів постачальників і забезпечення своєчасної передачі цих документів для оплати (п.3.2.6.).

Відповідно до п.5.2.4 Положення про відділ матеріально-технічного забезпечення ТОВ «Союз-Спецтехніка», керівник відділу несе відповідальність за використання коштів, виділених на придбання матеріально-технічних ресурсів.

Згідно Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 16.02.1998 року №24, керівник відділу матеріально-технічного постачання належить до професійної групи «Керівники». У Випуску 1 «Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності», розділі 1 «Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців, які є загальними для всіх видів економічної діяльності», підрозділ 39 визначає завдання та обов'язки «Начальника відділу матеріально-технічного забезпечення». До таких завдань і обов'язків відносяться, зокрема: організує забезпечення підприємства всіма необхідними для його виробничої діяльності матеріальними ресурсами (сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, конструкціями, паливом, комплектуючими виробами, інструментом запасними частинами, спецодягом, господарчим інвентарем і таке інше); бере участь в узгодженні умов і укладанні договорів поставок з матеріально-технічного забезпечення підприємства; забезпечує своєчасну і цілковиту реалізацію виділених фондів і планів забезпечення згідно з установленою кількістю, якістю та комплектністю; виконує роботу, пов'язану з підготовкою претензій до постачальників у разі порушення ними договірних зобов'язань, узгоджує з постачальниками зміни умов укладання договорів.

Відповідно до п.3.1 Посадової інструкції ОСОБА_1, керівник відділу матеріально-технічного забезпечення самостійно визначає форми і механізми своєї діяльності. Таким чином, єдиний порядок розподілу коштів, виділених відділу матеріально-технічного забезпечення, та форма звітування щодо їх використання посадовою інструкцією чи положенням про відділ не визначені, та відповідно самостійно визначалися керівником відділу.

В ході проведення службового розслідування 29 грудня 2017 року, комісією було відібрано пояснення у керівника фінансово-економічної служби ТОВ «Союз-Спецтехніка» Козлова Євгена Володимировича, який надав роз'яснення щодо порядку виконання Керівником відділу матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_1 своїх обов'язків, а саме: у зв'язку із обмеженням фінансових ресурсів, директор підприємства щоденно після надходження грошових коштів на підприємство встановлює ліміти витрат для служб і підрозділів товариства. Після цього керівники служб та відділів самостійно здійснюють розподіл виділених їм ресурсів на виконання своїх завдань та основних обов'язків. Розподіл фінансових ресурсів, виділених для відділу матеріально-технічного забезпечення на закупівлю товарно-матеріальних цінностей, здійснює керівник ОСОБА_1 Як керівник він самостійно визначає цілі та призначення платежів, виходячи із потреб підприємства. Після цього він, зазвичай на оперативній нараді, доповідає про те, кому саме із постачальників і яку суму він планує оплатити і за яке замовлення. Якщо у підприємства немає іншої термінової потреби в грошових коштах, директор в усній формі дає згоду на вказані платежі. Після цього менеджери відділу матеріально-технічного забезпечення готують заявки в межах затвердженого ліміту, на підставі яких здійснюється оплата. Тобто, ОСОБА_1 як керівник відділу матеріально-технічного забезпечення ТОВ «Союз-Спецтехніка» в силу виконання своїх посадових обов'язків здійснював закупівлю товарно-матеріальних цінностей, необхідних для підтримання виробничого процесу підприємства. Для оплати замовлень відділу матеріально-технічного забезпечення періодично виділявся певний ліміт коштів, оскільки фінансові ресурси підприємства були обмежені. В межах виділених відділу коштів ОСОБА_1 самостійно визначав конкретного постачальника, якому буде здійснена оплата замовленого товару. Заявки на оплату формувались працівниками відділу матеріально-технічного забезпечення, та візувались бухгалтерією, фінансово-економічною службою і директором підприємства. Однак, вказані працівники відповідали лише за перевірку наявності у підприємства відповідних коштів і забезпечення належного проведення відповідної операції, в той час як вибір отримувача коштів, розмір та призначення платежу здійснював саме ОСОБА_1 Таким чином, ОСОБА_1 виконуючи обов'язки керівника відділу, здійснював розподіл коштів підприємства, що є однією із форм їх безпосереднього обслуговування, а тому відносився до категорії працівників, які можуть бути звільнені за втрату довіри згідно п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП.

У судових рішеннях у справах №6-104цс14 та №6-100цс16 Верховний суд України зазначає, що правовий аналіз п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП дає підстави для висновку про те, що він не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника. З урахуванням вказаної позиції, стосовно умови про втрату довіри Вищий спеціалізований суд України з розгляду кримінальних та цивільних справ при вирішенні трудових спорів у своїх рішеннях додатково зазначає, що утрата довір'я може бути не тільки результатом скоєння певних дій, а й такого проступку, який дає підстави зробити висновок про те, що подальше залишення такого працівника на роботі з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей може призвести до утрати цих цінностей» (справа 176/2441/14-ц). Висновки власника або уповноваженого ним органу про те, що працівник не заслуговує довіри внаслідок вчинення винних дій, повинні ґрунтуватися не на суб'єктивній думці, а на об'єктивних фактах, що доводять наявність провини працівника у заподіянні матеріальної шкоди або вчиненні незаконних дій. Це можуть бути акти ревізій, інвентаризації, контрольних закупівель, тощо» (справа №604/17821/15).

Отже, для звільнення працівника за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП не є обов'язковою умова встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діями працівника та завданою підприємству шкодою. Достатньо підтвердження того факту, що працівник своїми діями створив можливість для заподіяння шкоди підприємству, і такі дії можуть повторитися в майбутньому. Таким чином, на роботодавця фактично покладається обов'язок навести об'єктивні докази вчинення працівником дій, які спричинили втрату до нього довір'я, та які свідчать про можливість виникнення аналогічних ситуацій у разі залишення працівника на роботі.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що за період роботи керівником відділу матеріально-технічного забезпечення ним не вчинено жодного конкретного проступку, а звільнення відбулось за втрату довіри саме до інших осіб. Такі доводи позивача є безпідставними, оскільки всі факти, які підтверджують порушення ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків, що мало наслідком для підприємства виникнення необґрунтованих витрат грошових ресурсів, були встановлені в ході службового розслідування та викладені у висновку від 29 грудня 2017 року. До вказаних фактів відносяться дії позивача з визначення напрямку перерахування коштів ТОВ «Союз-Спецтехніка» на оплату товарів постачальника - ТОВ «Стілброк», які здійснювались протягом 2017 року.

ТОВ «Стілброк» є для ТОВ «Союз-Спецтехніка» одним із постачальників комплектуючих частин (диски, шайби, чистики), які використовуються ТОВ «Союз-Спецтехніка» при виробництві та ремонті сівалок, культиваторів. Відносини з вказаним контрагентом регулювалися договором від 13.08.2015 року №13/08 (а.с.18). В 2017 році за зв'язок із даним контрагентом був відповідальний саме керівник відділу матеріально-технічного забезпечення - ОСОБА_1, який в силу своїх посадових обов'язків здійснював замовлення у ТОВ «Стілброк» матеріальних ресурсів відповідно до виробничих потреб ТОВ «Союз-Спецтехніка», узгоджував вартість та інші умови їх поставки. Оплата кожної партії товару від ТОВ «Стілброк» здійснювалась ТОВ «Союз-Спецтехніка» у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% передоплати, в окремих випадках - оплата проводилась по факту поставки товару.

Під час проведення службового розслідування, комісією була встановлена заборгованість ТОВ «Стілброк» перед ТОВ «Союз-Спецтехніка» у розмірі 72 476 грн. 44 коп., який виник внаслідок того, що ТОВ «Стілброк», отримавши оплату за товар, не виконував своїх зобов'язань по договору та не постачав ТОВ «Союз-Спецтехніка» замовлену продукцію в повному об'ємі. Враховуючи те, що у ТОВ «Стілброк» вже відбувалась затримка поставки попередньої продукції і виникала заборгованість, ОСОБА_1 мав можливість закрити потреби підприємства шляхом замовлення матеріальних ресурсів у інших постачальників за більш прийнятну ціну і на більш вигідних умовах. Однак, як було з'ясовано в ході розслідування, ОСОБА_1 продовжував замовляти у ТОВ «Стілброк» комплектуючі частини спрямувавши кошти ТОВ «Союз-Спецтехніка» на оплату рахунків, виставлених цим постачальником. Вказані обставини підтверджуються бухгалтерською документацією (рахунки на оплату, видаткові та прибуткові накладні, платіжні доручення), та поясненнями головного бухгалтера ТОВ «Союз-Спецтехніка» (а.с.82-83). Із вищевказаних документів слідує, що 14 квітня 2017 року платіжним дорученням №2743 (а.с.154) на адресу ТОВ «Стілброк» було перераховано 7434,80 грн. як оплата за запасні частини по рахунку №71 (а.с.153), однак поставка товару по вказаному рахунку не відбулась. 07 липня 2017 року платіжним дорученням №4753 (а.с.176) на адресу ТОВ «Стілброк» було перераховано 60771,50 грн. як передоплата за запасні частини по рахунку №147 (а.с.175), однак по вказаній оплаті ТОВ «Стілброк» поставив товар лише 16 серпня 2017 та 14 вересня 2017 на суму 33785,64 грн., а запасні частини на суму 26985,86 грн. ТОВ «Союз-Спецтехніка» не отримав. 20 липня 2017 року платіжним дорученням №5003 (а.с.178) на адресу ТОВ «Стілброк» було перераховано 20000 грн. як передоплата за запасні частини по рахунку №148 (а.с.177). 28 серпня 2017 року платіжним дорученням №6251 (а.с.179) на адресу ТОВ «Стілброк» перераховано додатково 41884 грн., таким чином, запасні частини на суму 19999,60 грн. не були поставлені. 17 серпня 2017 року платіжним дорученням №5930 (а.с.181) на адресу ТОВ «Стілброк» було перераховано 100 000,00 грн. як передоплата за запасні частини по рахунку №156 (а.с.180). 17 серпня 2017 року та 14 вересня 2017 року по вказаному рахунку поставлено запасні частини на загальну суму лише 39689,82 грн. З долученого до матеріалів справи Акту звірки взаєморозрахунків між ТОВ «Союз-Спецтехніка» та ТОВ «Стілброк» за 2017 рік, вбачається, що станом на 29.12.2017 року заборгованість ТОВ «Стілброк» перед ТОВ «Союз-Спецтехніка» складає 72476,44 грн., що склало негативні наслідки для ТОВ «Союз-Спецтехніка» у вигляді необґрунтованого і безпідставного перерахування на рахунок постачальника ТОВ «Стілброк» грошових коштів, які могли бути використані в інтересах підприємства для досягнення виробничих та інших цілей.

Підставами для втрати довіри до ОСОБА_1 були також наступні обставини. Відповідно до умов договору між ТОВ «Союз-Спецтехніка» та ТОВ «Стілброк» №13/08 від 13.08.2015 року постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості і по ціні, вказаним у підписаних сторонами специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору (п.1.1). На кожну партію продукції сторони складають специфікацію, в якій зазначають найменування, асортимент (номенклатура), кількість, ціна продукції, строк поставки, строк оплати та вартість партії продукції (п.2.2.). Строк поставки кожної партії продукції вказується сторонами в специфікації (п.2.3.). Оплата кожної партії продукції здійснюється покупцем в строки, указані сторонами у відповідній специфікації (п.3.1.). Отже, сторони узгодили, що всі істотні умови договору будуть визначатися у специфікаціях на кожну окрему партію продукції. Вказане було достеменно відомо ОСОБА_1, оскільки до його посадових обов'язків (п.2.1, 2.5 Посадової інструкції) входило забезпечення дотримання постачальниками умов договорів. Разом з тим, за весь час взаємодії з ТОВ «Стілброк» сторонами не було підписано жодної специфікації, фактично поставка товару здійснювалась лише на підставі замовлень ТОВ «Союз-Спецтехніка», які формував керівник відділу матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_1 та після перерахування ТОВ «Союз-Спецтехніка» коштів на оплату виставленого постачальником рахунку. Таким чином, строки поставки товару сторонами жодного разу не узгоджувались.

Відповідно до Посадової інструкції керівника відділу матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_1 як керівник відділу був зобов'язаний складати і коректувати план-графік поставок на місяць, на квартал, на півріччя. Контролювати його дотримання (п.2.1.); організовувати підготовку та укладення договорів з постачальниками і покупцями з урахуванням дотримання законних прав та інтересів підприємства, узгоджувати умови і строки поставки (п.2.3.); готувати претензії до постачальників, покупців при порушенні ними договірних зобов'язань, узгоджувати зміни умов договорів (п.2.5.). Враховуючи специфіку роботи ТОВ «Союз-Спецтехніка», забезпечення виробничого процесу якісними матеріальними ресурсами повинно здійснюватись систематично та безперебійно, а тому визначення строку поставки товару є обов'язковим при виконанні договорів постачання. Разом з тим, у зв'язку із неналежним контролем за виконанням умов договору з ТОВ «Стілброк» строк поставки кожної партії жодного разу не було визначено. Більше того, в подальшому при виникненні затримки у поставці товару, ОСОБА_1 не направив жодної вимоги ТОВ «Стілброк» про необхідність виконання своїх обов'язків за договором, що позбавляло можливості ТОВ «Союз-Спецтехніка» застосовувати які-небудь штрафні санкції за несвоєчасне постачання товару.

З Посадової інструкції слідує, що до обов'язків керівника відділу матеріально-технічного забезпечення відноситься узгодження змін умов договорів. Отже, знаючи про те, що операції з ТОВ «Стілброк» не відповідають умовам договору, ОСОБА_1 зобов'язаний був вимагати від ТОВ «Стілброк» дотримання укладеного з ним договору або здійснити дії для приведення змісту договору у відповідність із фактичними взаємовідносинами з постачальником. Замість цього позивач лише продовжував використовувати «встановлену схему» виконання договору №13/08 з ТОВ «Стілброк», яка була організована іншими працівниками. Таке застосування ОСОБА_1 «існуючої схеми», яка не відповідала ні змісту договору, ні інтересам ТОВ «Союз-Спецтехніка» як покупця, та є додатковою підставою для втрати до нього довіри, оскільки вона могла використовуватись в інтересах постачальника та із завданням ТОВ «Союз-Спецтехніка» негативних наслідків у вигляді необґрунтованого виведення з підприємства грошових коштів.

Про те, що втрата роботодавцем довір'я може бути наслідком дій працівника, які безпосередньо не стосуються грошових та матеріальних цінностей, однак, які створюють можливість для їх втрати в майбутньому, також свідчить судова практика. Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2016 року у справі №750/10044/15-ц зазначено, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували, що з позивачем було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність як з водієм з виконанням функцій експедитора, та який виконуючи функції експедитора під час здійснення перевезення вантажу допустив порушення вимоги замовника та роботодавця щодо можливості зупинки автомобіля тільки на платній стоянці у зв'язку з цінністю вантажу, і цієї обставини не заперечував позивач, проте здійснив зупинку на власний розсуд у довільному місці, що потягло за собою викрадення вантажу та спричинило збитки підприємству на суму понад 30 тисяч Євро, які не відшкодовані страховою компанією через те, що водій здійснив стоянку у не передбаченому договором місці, у зв'язку із чим суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для втрати власником довір'я до працівника та звільнення останнього згідно з п. 2 ст. 41 КЗпП України. Отже, ВССУ встановив, що особу можна звільнити за п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку зі втратою довіри не лише тоді, коли така втрата довіри пов'язана безпосередньо з діями або бездіяльністю щодо товарних цінностей, а й тоді, коли особа вчинила будь-які винні дії (у розглядуваному вище випадку - порушення Правил дорожнього руху), які призвели до втрати у роботодавця довіри до такого працівника, який безпосередньо обслуговує товарні цінності.

Відповідно до ст. 38 Кодексу Законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Допускаючи той факт, що ОСОБА_1 подав заяву про звільнення належним чином, ним не дотримано вимог ст. 38 КЗпП, оскільки не наведено підстав, які зумовлюють неможливість продовжувати роботу і необхідність звільнення на наступний день.

Згідно ч. 2 ст. 38 КЗпП, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Враховуючи, що ОСОБА_1 після 19.12.2017 року продовжував виходити на роботу підстав для його звільнення за власним бажанням у ТОВ «Союз-Спецтехніка» не було.

Згідно вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, зважаючи на ту обставину, що позовні вимоги про поновлення на роботі, у задоволенні яких позивачу відмовлено, є похідними від позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, у даній справі відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, оскільки в судовому засіданні встановлено, що звільнення позивача відбулося без будь-яких порушень норм діючого законодавства України і в діях відповідача суд не вбачає будь-яких порушень прав позивача. З огляду на вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, ураховуючи результат розгляду даної цивільної справи, у відповідності до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 39, 41, 235 КЗпП, ст. 4, 5, 12, 13, 23, 56, 76, 77, 81, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Спецтехніка» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.