Постанова № 76623928, 11.09.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/7660/17 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/883/18 Категорія: 2 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів Карпук А.К., Грушицького А.І.

з участю секретаря судового засідання Концевич Я.О.

позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4

представника відповідача Луцької міської ради Панасюк Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради, Виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2017 року,

В С ТА Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що починаючи з 1991 року наймачем однокімнатної квартири АДРЕСА_1, на підставі виданого Луцькою міською радою ордера, був її чоловік ОСОБА_7 Дана квартира належить до комунальної власності. ІНФОРМАЦІЯ_5 між нею та ОСОБА_7 було укладено шлюб, який відповідно зареєстрований у відділі РАЦС про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1. З часу реєстрації даного шлюбу, як дружина наймача, вона вселилась з його дозволу до спірної квартири і проживає там постійно до даного часу. Оскільки розміри жилої площі квартири невеликі, тому в органі реєстрації не було можливості їй зареєструватись у спірній квартирі. Крім наймача, ОСОБА_7, у цій квартирі була зареєстрована його дочка від першого шлюбу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка не проживає у даній квартирі понад 10 років. З метою зняття дочки ОСОБА_3 з реєстрації, її чоловік неодноразово звертався до працівників ЖКП №2 і до дільничного інспектора відділу МВС у м. Луцьку про підтвердження факту її не проживання у даній квартирі, що підтверджується актами обстеження від 23 грудня 2010 року, від 20 лютого 2012 року, та висновком дільничного інспектора поліції від 16.12.2016р. Останнє звернення ОСОБА_7 до працівників ЖКП №2 і в поліцію було 16 грудня 2016 року.

Звернутися до суду з позовом про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування комунальною квартирою на підставі отриманих підтверджуючих документів і зареєструвати її як дружину у даній квартирі її чоловік не встиг, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер.

Вона проживає у даній квартирі, як дружина наймача, вселена в неї з його дозволу у 2007 році, і відповідно до вимог ст. 68 ЖК України, проводить оплату комунальних платежів.

Вона двічі (у квітні та липні 2017 року) зверталася з письмовою заявою про зміну договору найму даного житлового приміщення та переоформлення особового рахунку, однак отримала письмову відмову в задоволенні її звернення. Із листа №Ш-502/19.9-28 від 13.07.2017р. їй стало відомо, що згідно з рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 28.04.2017р. №200-1 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 18,8 кв. метрів переоформлено на доньку ОСОБА_3.

Вважає, що викладені обставини свідчать про те, що як член сім'ї (дружина) наймача однокімнатної квартири ОСОБА_7, який помер, вона має законне право на переукладення договору найму в силу вимог статті 106 ЖК. Оскільки ОСОБА_3 більше 10 років, як вибула на інше місце постійного проживання, не проживає у АДРЕСА_1, рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 28.04.2017року №200-1 щодо переоформлення на неї вказаної квартири є незаконним і підлягає скасуванню.

Уточнивши позовні вимоги просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача ОСОБА_3 не чинити їй перешкод у користуванні житлом, визнати протиправним і скасувати рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 28 квітня 2017 року №200-1, яким однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 18,8кв.м переоформлено на ОСОБА_3

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2017 року позов в даній справі задоволено.

Ухвалено визнати за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язано відповідача ОСОБА_3 не чинити їй перешкод у користуванні житлом.

Визнано протиправним і скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 28 квітня 2017 року № 200-1, яким однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 18,8кв.м переоформлено на ОСОБА_3.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 11 вересня 2018 року апеляційне провадження в даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2017 року в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради закрито, а тому рішення суду апеляційним судом в даній частині не переглядається.

Заслухавши учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Задовольняючи позов в частині позовних вимог про визнання за позивачем права користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вселилась у спірну квартиру у встановленому Законом порядку, проживає у квартирі постійно, як член сім'ї основного наймача та набула права користування даною квартирою.

Такі висновки суду є правильними і ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи та нормах матеріального права.

Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до ч.1 ст.58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.( ст.64 ЖК України).

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

За змістом ст.65 ЖК України наймач вправі в установленому законом порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 з 1991 року був наймачем однокімнатної квартири АДРЕСА_1, на підставі виданого Луцькою міською радою ордера.

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_5, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_5 між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено шлюб. (а.с.10).

З пояснень сторін та письмових матеріалів встановлено, що з моменту одруження позивач ОСОБА_1 вселилась та почала проживати з чоловіком у квартирі АДРЕСА_1.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_4, виданого Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_7 (а.с.11).

Судом встановлено, що з 17.04.1991 року за спірною адресою - квартира АДРЕСА_1 разом і з ОСОБА_7 була зареєстрована також його донька ОСОБА_3, яка фактично проживала за даною адресою до 2006 року.

В судовому засіданні ОСОБА_3 ствердила, що у зв'язку з неможливістю спільного проживання з новою дружиною батька вона перестала проживати у спірній квартирі та виселилась у інше помешкання..

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7, який був наймачем вказаної квартири, неодноразово звертався до працівників ЖКП №2 та до дільничного інспектора відділу МВС у м. Луцьку про підтвердження факту непроживання його дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у даній квартирі, що підтверджується актами обстеження (перевірки) від 23 грудня 2010 року, від 20 лютого 2012 року, та висновком дільничного інспектора поліції від 19.12.2016р. Останнє звернення ОСОБА_7 до працівників ЖКП №2 і в поліцію було 15 грудня 2016 року, щоб підтвердити факт непроживання зареєстрованої у квартирі ОСОБА_3

З відповіді Луцького відділу поліції №3/17737 від 19 грудня 2016 року слідує, що, під час проведення перевірки сусіди квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили, що ОСОБА_3 не проживає за вказаною адресою понад 8 років.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1, як дружина квартиронаймача, постійно проживала з ним у вищевказаній квартирі, вела з ним спільне господарство, хоч і не була зареєстрована в спірному приміщенні, та іншого постійного житла немає.

Крім того, факт проживання позивача за даною адресою підтверджується рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 29.12.2010р. №916-2 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, та встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_10О.» де зазначено, що місце проживання позивача ОСОБА_1 є АДРЕСА_1

З медичних карток, виданих на ім'я ОСОБА_1, особової медичної книжки від 19 грудня 2007року, виписки поліклініки від 05.03.2013р., рецептурного бланка від 14.06.2012року, додатку №2 до Договору №000025 від 01.10.2010р., укладеного між ТзОВ «Компанія «Приват-Плюс», вбачається, що місцем проживання позивача зазначено квартиру АДРЕСА_1 .

В п. 9 постанови №2 від 12 квітня 1985 р. Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (з відповідними змінами) роз'яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Тобто, умовою виникнення підстав для визнання члена сім'ї наймача новим наймачем, у тому випадку коли сам наймач помер, повинні бути такі ознаки, як постійне місце проживання у жилому приміщенні, ведення з померлим наймачем спільного господарства, тривалість спільного проживання. Також повинно враховуватися, чи не було іншої домовленості між наймачем і членом сім'ї щодо користування жилим приміщенням, який виключає визнання права користування за наявності інших ознак.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позивач була дружиною наймача, тобто членом сім'ї наймача, постійно проживала в спірному приміщенні, вела спільне господарство з наймачем, а тому наявні підстави, які у сукупності та відповідно до ст.106 ЖК України дають підстави для визнання за ОСОБА_1 права користування спірною квартирою.

Посилання апелянта на те, що виключно вона має право бути наймачем даної квартири, оскільки хоч і проживала окремо, але не втратила інтересу до квартири, а позивач не була приписана, а тому не є такою, що має право на користування даною квартирою не заслуговує на увагу.

В судовому засіданні ОСОБА_3 ствердила, що перестала проживати у спірній квартирі з власної волі та ніколи не намагалась в подальшому вселитись. Крім того, після 2006 року вона приходила в спірну квартиру провідати батька та з ним поспілкуватись, однак вказала, що з батьком вони не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 будучи зареєстрованою в квартирі АДРЕСА_1, в контексті положеньст.64 ЖК УРСР не належала до кола членів сім'ї наймача за життя останнього, оскільки зберігала за собою інше постійне місце проживання та не довела, що вона постійно проживала разом з наймачем і вела з ним спільне господарство. Тому позивач, яка була членом сім'ї померлого та фактично разом з ним проживала у даній квартирі та несла за неї витрати, набула законного права на спірне житло.

Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку.

Доводи апеляційної скарги, про те що відповідач не втратила інтересу до даного житла, самі по собі не мають вирішального значення, при відсутності доведення обставин, щодо спільного проживання та ведення спільного господарства з основним квартиронаймачем.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду від 13 листопада 2017 року в даній справі - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий:

Судді: