Постанова № 76623665, 21.09.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2018 року Справа № 902/245/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гапонової Анастасії Павлівни на рішення господарського суду Вінницької області, ухваленого 17.07.18р. суддею Матвійчуком В.В. у м.Вінниці, повний текст складено 19.07.18р. у справі № 902/245/18

за позовом Служба зовнішньої розвідки України

до Фізична особа-підприємець Гапонова Анастасія Павлівна

про стягнення 90545,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Служба зовнішньої розвідки України звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця Гапонової Анастасії Павлівни 90545,60 грн. пені та штрафу. В обгрунтування вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором на закупівлю товарів за державні кошти № 134/17 від 30.03.2017 р., що полягає у поставці товару з простроченням строку визначеного договором. Укладаючи договір сторони передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання взятих зобов'язань. Зокрема п. 7.2. договору визначено, що за порушення строків виконання зобов'язання відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 3% вартості договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 10% відсотків вказаної вартості. Виходячи з наведеного пункту договору та відповідно до ст.ст. 230, 231, 232 ГК України позивачем нараховано пеню у розмірі 3% від вартості договору в сумі 89126,10 грн. та штраф в розмірі 10% вартості договору в сумі 3454,50 грн., що загалом становить 92580,60 грн. При цьому, у зв'язку зі сплатою відповідачем 2035,00 грн. пені в добровільному порядку, позивачем заявлено до стягнення 90545,60 грн. штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.07.2018 р. у справі № 902/245/18 (суддя Матвійчук В.В.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з фізичної особи-підприємця Гапонової Анастасії Павлівни на користь Служби зовнішньої розвідки України 25816,43 грн. пені, 3454,50 грн. штрафу та 1741,83 грн. витрат зі сплати судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Гапонова А.П. подала апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про стягнення пені у розмірі 3000,00 грн., а в решті позову відмовити. В обгрунтування скарги зазначає, що одночасне застосування штрафу та пені за одне й теж саме порушення - просторочення поставки товару, суперечить ст. 61 Конституції України. Зазначене підтверджується правовою позицією ВСУ, викладеною в постанові № 6-1374цс17 від 11.10.2017 р. При цьому суд першої інстанції у вирішенні даного питання зіслався на практику Верховного Суду України від 2012 р. (постанова ВСУ від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011), яка вже втратила актуальність. Звертає увагу, що суд здійснив розрахунок пені за час прострочення поставки товару відповідно до загальної ціни договору, однак такий розрахунок не грунтується на законі. Нормами ст. 231 ГК України та ст. 549 ЦК України визначено, що пеня обраховується від вартості товарів, послуг з яких допущено прострочення, а не з загальної суми договору. Також вказує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи відповідача про те, що прострочення поставки товару відбулось з вини позивача, який у поданій заявці не визначив конкретну адресу доставки товару. Разом з цим, враховуючи тривалість формальних процедур з виконанням замовлення на поставку товарів (запчастин) на заводі Фольксваген в Німеччині, відсутністю збитків у позивача в зв'язку з простроченням доставки товарів та наявністю інших поважних причин вважає, що є всі правові підстави для зменшення розміру пені до 3000,00 грн.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує, мотивуючи тим, що в частині посилання на незаконність одночасного стягнення штрафу та пені відповідач помилково керується нормами цивільного права, оскільки наявні між позивачем та відповідачем зобов'язання є негрошовими господарськими. Тому, наведена скаржником правова позиція ВСУ в цивільній справі щодо притягнення до цивільно-правової відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, в даному випадку не підлягає застосуванню. Практика застосування Верховним Судом України у складі палати з розгляду господарських справ не змінювалась в частині висновку про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення саме господарського зобов'язання. Твердження апелянта про неправомірний розрахунок пені спростовується положеннями ч. 4 ст. 231 ГК України, згідно якої розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання. Таким чином, штрафні санкції розраховано у відповідності до п. 5.1 договору. Посилання скаржника на те, що прострочення поставки товару відбулось з вини позивача через невказання адреси доставки вважає безпідставним, оскільки останнім не надано доказів звернення до позивача з проханням повідомити точну адресу. Затримка поставки товару заводом-виробником також не може бути прийнята до уваги, оскільки такі обставини мали б бути передбачені договором та враховуватись при визначення строків виконання зобов'язання. Також відповідачем не вчинялись жодні дії, направлені на вирішення питання щодо відстрочення поставки товару, внесення змін до договору. Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється, зокрема, на основі власного комерційного ризику, що випливає із ризикованого характеру підприємницької діяльності і передбачає покладання негативних наслідків здійснення підприємницької діяльності безпосередньо на підприємця. Таким чином, відповідач уклав договір на основі власного комерційного ризику та не зміг належним чином його виконати, що призвело до неможливості використання розвідувальним органом траспортних засобів для виконання покладених на нього завдань. З врахуванням наведеного просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 10 ст. 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, оскільки сторонами не заявлялось клопотання про його призначення.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 269 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 березня 2017 року між Службою зовнішньої розвідки України (Покупець) та Фізичною особою - підприємцем Гапоновою Анастасією Павлівною (Продавець) укладено договір № 134/17.

Згідно з предметом договору Продавець зобов'язується у 2017 році в м. Києві передати у власність Покупця запчастини для автомобілів - код за ДК 021-2015-CPV 34910000-9 (гужові чи ручні вози, інші транспортні засоби з немеханічним приводом, багажні вози та різні запасні частини) за ціною, кількістю (асортиментом), найменуванням та іншими вимогами, які визначені у специфікації та технічних вимогах (Додатки № 1 та №2 до Договору) (далі - Товар), а Покупець - прийняти і сплатити їх вартість на умовах цього Договору.

Якість Товару відповідає технічним вимогам наведеним у Додатку «Технічні вимоги», який додається до даного Договору і є його невід'ємною частиною. (п. 2.1. Договору)

Ціна Договору становить 34545,00 грн. без ПДВ. (п. 3.1. Договору)

Ціна Договору є незмінною до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань крім випадків зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків та узгодженого зменшення Сторонами ціни Договору. (п. 3.3. Договору)

Покупцем здійснюється оплата отриманого Товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Покупця протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки Товару відповідно до вимог п. 1.2., п. 5.6. Договору на підставі наданих Продавцем рахунку на оплату та видаткової накладної з неможливості відстрочки платежу до кінця бюджетного року при наявності відповідних бюджетних призначень. (п. 4.1. Договору)

Постачання Товару здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання Продавцем від Покупця відповідної заявки, що подається в письмовій формі (поштою, факсом, електронною поштою, або під розписку представником Покупця), але в будь-якому разі Товар має бути поставлений не пізніше 15.05.2017 року. (п. 5.1. Договору)

Місце поставки Товару: м. Київ та 20-ти кілометрова зона м. Києва, попередньо визначене Покупцем у заявці, поданій відповідно до п. 5.1. Договору. (п. 5.2. Договору)

Приймання Товару здійснюється Покупцем відповідно до видаткової накладної. (п. 5.5. Договору)

Дата поставки є дата отримання Покупцем Товару від Продавця згідно видаткової накладної, підписаної уповноваженими представниками Сторін. (п. 5.6. Договору)

Договір діє з моменту підписання Сторонами до 31.12.2017р щодо виконання бюджетних зобов'язань, а стосовно інших зобов'язань, взятих Сторонами за цим Договором - до їх повного виконання. (п. 10.1. Договору)

Додатком № 1 до Договору (Специфікація) Сторони погодили асортимент, кількість та ціну поставки Товару.

Додатком 2 до Договору «Технічні вимоги» Сторонами погоджено, що Продавець повинен поставити Покупцю товар, якість якого відповідає стандартам, технічним умовам, сертифікату виготовлювача, зразку, технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості.

В заявці № 16/3/734 від 06.04.2017 р. позивач просив відповідача надати Товар відповідно до Специфікації, у строки передбачені Договором.

Як свідчать матеріали справи, та не заперечується сторонами, відповідачем було поставлено обумовлений Договором товар за видатковими накладними № 199 від 25.05.2017р на суму 13 400,00 грн., № 1101 від 14.06.2017р на суму 16645,00 грн та № 1115 від 09.08.2017р на суму 4500,00 грн.

За доводами позивача товар відповідачем поставлено з порушенням строків, визначених Договором, що за умовами п. 7.2. Договору є підставою для нарахування пені та штрафу.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 5/3/207/ПБ від 21.02.2018р. в якій ставив вимогу про сплату 92580,60 грн. штрафних санкцій

У відповідь на претензію № 101 від 05.03.2017р відповідач визнала порушення зобов'язання за Договором, при цьому посилалась на затримку виготовлення запчастин заводом виробником, що знаходиться в Німеччині. Просила зменшити розмір нарахованої пені до 2 035,00 грн., яку сплатила на рахунок позивача добровільно.

Позивач, заперечуючи доводи відповідача щодо зменшення пені, посилається на те, що укладаючи Договір, Відповідач як Продавець, погодилась зі встановленими строками і повинна була виконати взяті зобов'язання. Відтак, наполягає на стягненні пені у відповідності до п. 7.2. Договору, що стало підставою звернення з позовом до суду.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. Судова колегія погоджується з таким висновком з наступних підстав.

За умовами ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про довогори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, з моменту укладення сторонами Договору № 134/17 від 30.03.2017р. між ними виникли господарські зобов'язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

За умовами ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язаннь є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині передачі товару в обумовлені строки стверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

У відповідності до п.5.1. Договору строк поставки товару: протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання Продавцем від Покупця відповідної заяви, що подається в письмовій формі (поштою, факсом, електронною поштою, або під розписку представником Покупця), але в будь-якому разі Товар має бути поставлений не пізніше 15.05.2017 р.

Товар був поставлений відповідачем з порушенням визначених строків, а саме - 25.05.2017 р., 14.06.2017 р., 09.08.2017 р.

За неналежне та несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним Договором позивачем нараховано у відповідності до п.7.2. договору 89126,10 грн. пені та 3454,50 грн. 10% штрафу.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів", застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір.

Тому, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Разом з тим, частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання.

Вказаним спростовується твердження апелянта стосовно невірного порядку обчислення пені.

В даному випадку місцевим господарським судом підставно відмічено, що товар був поставлений відповідачем з порушенням строків, визначених п.5.1 договору, несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним Договором має саме негрошовий характер, інший розмір певного виду штрафних санкцій передбачений Договором між сторонами, порушено господарське зобов'язання що фінансується за рахунок Державного бюджету, допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з поставкою товару, з вартості якого і вираховується у відсотковому відношенні розмір.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 26.04.2018р у справі № 911/1316/17, від 10.07.2018р у справі № 927/1091/17, постанові Вищого господарського суду України від 02.02.2016р у справі № 910/16116/15.

Також судом правомірно вказано, що спірний Договір не є нікчемним в силу закону і не визнаний недійсним, в тому числі і в частині домовленості щодо нарахування штрафних санкцій від вартості договору, а не від вартості товарів, з яких допущено прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про наявність помилки в періоді нарахування, оскільки розрахунок проведено з урахуванням дня, в який відбулася поставка товару (09.08.2017 р.), що суперечить нормам чинного законодавства.

Відтак, загальний розмір пені становить 88089,75 грн. При цьому місцевим господарським судом підставно враховано, що пеню в розмірі 2035,00 грн. відповідачем сплачено в добровільному порядку.

За таких обставин, пеня в розмірі 1036,35 грн. заявлена безпідставно, та не підлягає стягненню з відповідача.

Розрахунок штрафу відповідає договору та матеріалам справи, а тому зазначена вимога правомірно визнана судом законною, обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Твердження апелянта про те, що прострочення поставки сталося з вини позивача, оскільки останнім в заявці не визначено місця поставки, підставно відхилені судом першої інсатнції, оскільки останнім не надано доказів звернення до позивача з проханням надати місце поставки товару за для дотримання встановленого Договором строку поставки.

Доводи скаржника щодо затримки поставки запчастин заводом-виробником також не можуть бути підставою для відмови позивачу у реалізації його права на стягнення пені та штрафу у зв'язку з порушенням відповідачем визначеного Договором строку поставки товару. В даному випадку відповідачем не вчинено жодних дій, направлених на вирішення питання щодо відстрочення поставки товару, внесення змін до Договору, та ін.

Стосовно посилання апелянта на неможливість одночасного стягнення штрафу та пені судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У зв'язку з чим, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням ст. 61 Конституції України і відповідає встановленій статтею 627 Цивільного кодексу України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначена правова позиція у господарсько-правових відносинах висвітлена в постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 17.05.2018 р. № 910/6046/16.

Інші доводи відповідача не спростовують встановлених судом обставин.

В частині розгляду клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені судом враховується слідуюче.

Згідно ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як роз'яснено у п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК в ред. до 15.12.2017 р.), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Як вбачається зі змісту Договору № 134/17 від 30.03.2017р, та видаткових накладних № № 199 від 25.05.2017 р., № 1101 від 1406.2017 р., № 1115 від 09.08.2017 р. загальна ціна Договору становить 34450,00 грн., а позивачем заявлено до стягнення 87091,10 грн. (за розрахунком суду 86054,75 грн. (88089,75-2035,00)).

Судом першої інстанції правомірно враховано не співмірність заявлених вимог, в порівнянні з коштами, сплаченими за поставку товару за Договором які можуть призвести до негативних наслідків в господарській діяльності відповідача, а також відсутність збитків внаслідок простроченням поставки товару відповідачем.

Таким чином місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені), що підлягають стягненню з відповідача та зменшив їх до 30 відсотків.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені за затримку поставки товару підлягають частковому задоволенню в сумі 25 816,43 грн.

Зважаючи на вказане, позовні вимоги судом першої інстанції обгрунтовані задоволені частково в сумі 25816, 43 грн. пені та 3454,50 грн. штрафу.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 ГПК України).

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у судовому рішенні, що оскаржується.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за розгляд спору в суді апеляційної інстанції покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 8, 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гапонової Анастасії Павлівни від 26.07.18р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 17 липня 2018 року у справі №902/245/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у виключних випадках згідно п. 2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

Справу №902/245/18 повернути господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "21" вересня 2018 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.