Постанова № 76623489, 18.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2018 р. Справа № 922/327/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1451 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2018 року, повний текст якого підписано 25.06.2018 року у приміщені вказаного суду суддею Калантай М.В. у справі

за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Комсомолець" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України, с. Комсомольське,

до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків,

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство "Дослідне господарство "Комсомолець" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (далі за текстом - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі за тестом - відповідач) про визнання недійсним рішення №22-р/к від 07.03.2017 про визнання позивача таким, що вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою територіального відділення строки.

На підтвердження позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем всупереч приписів діючого законодавства були створені штучні умови, в результаті яких позивач був позбавлений права на своєчасне, обґрунтоване та повне подання необхідної інформації в межах встановлених строків.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.06.2018 року у задоволенні позову відмовлено на підставі пропуску позивачем присічного строку на оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує про незаконність рішення відповідача та відсутність у справі доказів отримання такого рішення позивачем.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Представник відповідача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 року, “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб’єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

07 березня 2017 року адміністративною колегією Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення №22-р/к у справі №3/12-150-15, яким визнано, що ДП "Дослідне господарство "Комсомолець" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (ідентифікаційний код - 05460462), не надавши інформацію, передбачену вимогою голови відділення від 12.08.2015 №02-26/3-3729, у встановлений ним строк, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою територіального відділення строки (пункт 1 Рішення №22-р/к від 07.03.2017).

За порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" на позивача накладено штраф у розмірі 41300,00грн. (пункт 2 Рішення №22-р/к від 07.03.2017).

Копію даного рішення із супровідним листом від 06.04.2017 №02-26/3-1057 було вручено 06.05.2017 представнику ДП "Комсомолець" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України - Іщенко, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (рекомендований лист №6102218612180).

Позивач з даним рішенням не погодився та 12.02.2018 звернувся до господарського суду з даним позовом, в якому просить визнати недійсним рішення відповідача №22-р/к від 07.03.2017 у справі №3/12-150-15.

Як зазначив позивач у позові він не мав можливості надати інформацію на вимогу голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, оскільки єдиним зверненням від відповідача було повідомлення про попередні висновки у справі №3/12-150-15, які позивач отримав 23.08.2016. Листом №143 від 25.08.2016 позивач звернувся до відповідача та зауважив, що виконати вимоги відповідача не має фізичної змоги, бо строк встановлений у повідомленні про попередні висновки стосовно прибуття до відділення відповідача закінчився у день отримання позивачем повідомлення про попередні висновки.

На думку позивача, відповідач своїми діями створив штучні умови, завдяки яким унеможливив виконання його вимог.

При цьому, позивач стверджує, що про наявність оскаржуваного рішення №22-р/к він дізнався зі змісту позовної заяви, отриманої лише 12.12.2017, якою Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулося до господарського суду Харківської області за позовом Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до ДП "ДГ "Комсомолець" ЮГ ПС НААН України про стягнення штрафу та пені (справа №922/4046/17).

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Згідно статті 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Пунктом 13 частини 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

Статтею 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За порушення, передбачені пунктами 9, 13 - 18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

При цьому частиною 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

З матеріалів справи вбачається, що позивач одержав рішення №22-р/к 06.05.2017, що підтверджуються рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (рекомендований лист №6102218612180).

Отже, позивач мав право оскаржити рішення відповідача №22-р/к у строк до 06.07.2017 (включно), однак позивач даний позов подав лише 12.02.2018, що підтверджується конвертом, у якому надійшла позовна заява.

Закінчення присічного строку, передбаченого частиною першою статті 60 Закону, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) органу Антимонопольного комітету України.

Поряд з тим господарським судом не можуть братися до уваги доводи особи, стосовно якої прийнято рішення, з приводу незаконності та/або необґрунтованості цього рішення, якщо такі доводи заявлено після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 60 Закону, оскільки дана особа не скористалася своїм правом на оскарження відповідного акта державного органу, а перебіг зазначеного строку виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №916/2335/17.

Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги в частині того, що надане відповідачем рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення не є належним доказом направлення та вручення саме рішення №22-р/к від 07.03.2017, оскільки таким доказом, на думку позивача, є лише поштовий опис вкладення.

Згідно статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями частини 1 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не встановлено вимоги щодо надсилання рішень органів Антимонопольного комітету України виключно з описом вкладення.

Отже, належним доказом такого направлення може бути будь-який документ, виданий поштовою установою, який підтверджує факт прийняття кореспонденції до відправлення та вручення її адресату. В даному випадку таким належним доказом є надане відповідачем рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендований лист №6102218612180).

Особливу увагу слід звернути на те, що у графі "лист" рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6102218612180 є примітка "22-р/к", що співпадає з номером оскаржуваного рішення відповідача.

Отже, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендований лист №6102218612180) є належним та допустимим доказом одержання позивачем рішення №22-р/к саме 06.05.2018.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №922/3513/17.

Крім того, слід зауважити, що апелянт, заперечуючи факт отримання рішення відповідача, до матеріалів справи не надав відповідної довідки ПАТ "Укрпошта" про ненадходження на його адресу рекомендованого листа №6102218612180. Також позивачем не надано і оригіналу журналу реєстрації вхідної кореспонденції або ж інших документів з яких можливо було б встановити який саме документ був отриманий ним 06.05.2017.

За таких обставин доводи позивача про неотримання рішення №22-р/к від 07.03.2017 суд вважає недоведеними.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, враховуючи пропуск позивачем присічного строку на оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 24.09.18

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.