Окрема думка судді № 76623447, 18.09.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

Окрема думка

18 вересня 2018 року

м. Одеса

Справа № 916/270/18

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.04.2018 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІМЕКСІМ ТРЕЙД до Фірми „Давос” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю у справі №916/270/18 задоволено: зобов’язано Фірму „Давос” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „ВІМЕКСІМ ТРЕЙД” 472 тони ячменю 3-го класу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2017 року вказане рішення залишено без змін.

Вважаю за необхідне, керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України, висловити окрему думку щодо прийнятої постанови.

На підтвердження укладення між сторонами договору зберігання та факту передачі відповідачу на зберігання 472 тонн ячменю 3-го класу, українського врожаю 2016 року на суму 1 911 600 грн позивач у позовній заяві посилається на складську квитанцію №19 від 16.12.2016.

Із змісту вказаної квитанції вбачається, що вона складена на виконання договору поставки №ККЯ15/12-16-01Д від 15.12.2016, укладеного між сторонами.

Однак зазначений договір не містить в собі ознак договору зберігання, відповідні положення у цьому договорі відсутні.

Водночас умовами наведеного договору (пункти 5.2, 5.4 договору №ККЯ15/12-16-01Д від 15.12.2016) передбачено, що обов’язок постачальника щодо поставки вважається виконаним з моменту оформлення складської квитанції зернового складу на ім’я покупця; постачання товару підтверджується видатковою накладною, виписаною за довіреністю покупця з підписами його представника про отримання товару, складською квитанцією зернового складу, податковою накладною, рахунком-фактурою постачальника з точним зазначенням кількості, ціни продукції.

У зв’язку з наведеним підставними є доводи скаржника стосовно того, що зазначена складська квитанція була оформлена ним у зв’язку з тим, що умовами договору поставки, окрім видаткової накладної, що безпосередньо фіксує факт передачі товару від продавця покупцеві, передбачалось оформлення складської квитанції з метою підтвердження факту наявності такого товару на складі продавця перед оформленням видаткової накладної.

Зміст складської квитанції №19 від 16.12.2016 також свідчить про те, що вона складена виключно на підтвердження факту поставки товару. Зокрема, обов’язок фірми “ДАВОС” у формі ТОВ зберігати зерно встановлений до 01.05.2016, тобто до дати, що передувала даті укладення договору поставки. Крім того, після слів про прийняття зерна на зберігання на виконання договору поставки №ККЯ15/12-16-01Д від 15.12.2016 міститься розпорядження керівника підприємства відповідача видати ТОВ “ВІМЕКСІМ ТРЕЙД” зерно у кількості 600 тонн, яке (розпорядження) було реалізовано шляхом подальшого підписання видаткової накладної №РН-0000070 від 16.12.2016.

Не можуть бути визнані обгрунтованими доводи позивача, з якими погодився суд першої інстанції, щодо допущення описки відповідачем у даті зберігання, оскільки після отримання цієї складської квитанції він не звертався до фірми “ДАВОС” у формі ТОВ з відповідною заявою про виправлення описки чи видачу нової квитанції, яка б містила узгоджений сторонами строк зберігання товару. Не узгоджувалась сторонами і плата за зберігання.

Складська квитанція №19 від 16.12.2016 не зареєстрована в ДП “Держреєстри України”, як то передбачено умовами пункту 5.4 договору №ККЯ15/12-16-01Д від 15.12.2016, що також залишилось поза увагою місцевого господарського суду.

При цьому позивач не обгрунтовує позовні вимоги невиконанням відповідачем умов договору поставки, жодна із сторін не заперечує факт переходу права власності на передане за договором поставки №ККЯ15/12-16-01Д від 15.12.2016 зерно у кількості 600 тонн від продавця покупцеві та виконання сторонами умов цього договору.

Спірними між сторонами є обставини, пов’язані з наявністю/відсутністю факту передачі зазначеної кількості зерна позивачем на зберігання відповідачеві. Так, за твердженням позивача, фактично проданий за договором №ККЯ15/12-16-01Д від 15.12.2016 товар залишився за адресою поставки, зазначеною у пункті 1.2 вказаного договору, оскільки був переданий на зберігання відповідно до складської квитанції №19 від 16.12.2016.

Такі твердження є безпідставними, тому що відповідно до пункту 1.2 договору №ККЯ15/12-16-01Д від 15.12.2016 товар поставлявся на умовах ЕХW - Франко-склад (у редакції Інкотермс 2010), що означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з постачання, коли він надав товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо); продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб.

Відтак після передання фірмою “ДАВОС” у формі ТОВ позивачеві товару за видатковою накладною №РН-0000070 від 16.12.2016 відповідно до статті 668 Цивільного кодексу України всі ризики, пов’язані з придбаним товаром, переходять до покупця.

Доводи позивача щодо систематичності та оплатності послуг зі зберігання спірного майна не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки надані позивачем на підтвердження даного факту акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000013, №ОУ-0000001, №ОУ-0000003, №ОУ-0000005, №ОУ-0000007, №ОУ-0000010, №ОУ-0000012, №ОУ-0000014, №ОУ-0000016, №ОУ-0000026 не містять ні посилань на укладений між сторонами договір (договори), ні відомостей про характер наданих послуг, ні будь-яких інших ідентифікуючих ознак проведеної господарської операції, які б надавали можливість для висновку про надання відповідачем позивачеві послуг зі зберігання ячменю 3-го класу українського врожаю 2016 року у кількості 600 тонн, переданого на збергінання за складською квитанцією №19 від 16.12.2016.

Не обгрунтованим є посилання суду першої інстанції як на доказ виникнення між сторонами відносин зі зберігання на податкові накладні, оскільки податкова накладна є лише підставою для нарахування сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту, та сама по собі не свідчить про реальність проведеної господарської операції.

Не можуть бути визнані обґрунтованими і доводи позивача, викладені у позовній заяві, стосовно того, що між позивачем та відповідачем у рамках виконання договору поставки №ККЯ15/12-16-01Д від 15.12.2016 був підписаний договір на транспортно-експедиторське обслуговування №23/16 ТЭО від 23.09.2016, так як договір на транспортно-експедиторське обслуговування був укладений значно раніше, ніж договір поставки.

Крім того, за договором №23/16 ТЭО від 23.09.2016 замовник, яким є позивач, доручає виконавцю-відповідачу у справі виконання робіт з перевалки та транспортно-експедиторського обслуговування в портопункті Кілія вантажу за схемою “баржа-морське судно” за допомогою плавкранів. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що відповідач здійснював зберігання зерна у визначеній кількості під час виконання договору №23/16 ТЭО від 23.09.2016, тобто при наданні послуг з перевалки вантажу з барж на судна замовника.

Відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В порушення наведених норм процесуального закону позивачем не доведено належними та допустимими доказами як факту укладення між сторонами договору зберігання, так і факту передачі відповідачеві на зберігання ячменю 3-го класу українського врожаю 2016 року у кількості 472 тонн вартістю 1 911 600 грн, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суддя С.В. Таран