Ухвала суду № 76622637, 18.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.09.2018Справа № 910/5526/18

За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецекспулатація»

до Фізичної особи - підприємця Панчука Євгена Вікторовича

про стягнення 22.695,60 грн.

Суддя Сівакова В.В.

секретар судових засідань Кимлик Ю.В.

Представників сторін

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляду Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до Фізичної особи-підприємця Панчука Євгена Вікторовича про стягнення 22.695,60 грн. боргу згідно договору № ТМ-01-С/362 від 29.12.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/5526/18 від 10.07.2018 (суддя Привалов А.І.) позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з Фізичної особи-підприємця Панчука Євгена Вікторовича на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» заборгованість у розмірі 22.695,60 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1.762,00 грн.

02.08.2018 Господарським судом міста Києва на виконання рішення був виданий відповідний наказ.

07.09.2018 до суду надійшла заява Фізичної особи - підприємця Панчука Євгена Вікторовича про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 у справі № 910/5526/18 на шість місяців.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 07.09.2018 за № 05-23/1628 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу матеріалів судової справи (у зв'язку з відпусткою судді Привалова А.І.), призначено проведення повторного автоматизованого розподілу матеріалів судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2018 для розгляду заяви визначено суддю Сівакову В.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва № 910/5526/18 від 10.09.2018 заяву призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.09.2018.

Позивачем 17.09.2018 до відділу діловодства суду подано пояснення, в яких просить в задоволені заяви відповідача про розстрочку виконання судового рішення у справі № 910/5526/18 відмовити. Позивач вважає, що відсутність коштів у відповідача не є тими обставинами, з якими приписи ст. 331 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість надання розстрочки, оскільки підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик та відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке ним не виконується ще з грудня 2015 року (2 роки 9 місяців). Невиконання умов договору відповідачем щодо своєчасної плати позбавляє сторону - Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» на те, на що вона розраховувала при укладенні договору (своєчасне отримання коштів).

Відповідач (заявник) в судове засідання 18.09.2018 не з'явився.

Позивач в судове засідання 18.09.2018 не з'явився.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд відзначає наступне

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Частиною 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

В обґрунтування заяви відповідач зазначає, що згідно податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік та звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік ФОП Панчук Є.В. отримав чистий оподатковуваний дохід в сумі 161.433,00 грн., в яких було сплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 29.057,94 грн., військовий збір в сумі 2.421,50 грн. та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 35.515,26 грн. Таким чином, дохід ФОП Панчук Є.В. після сплати податків та єдиного внеску склав 94.438.30 грн. за рік, або 7.869,86 грн. за місяць. Виходячи з майнового стану та доходу ФОП Панчук Є.В., одночасне виконання рішення по справі може призвести до несвоєчасної виплати або до невиплати заробітної плати або до вивільнення працівників ФОП Панчук Є.В., кількість яких на 31.07.2018 складає 8 (вісім) працівників, а також до несвоєчасної сплати або до несплати податків та зборів, що в подальшому призведе до неплатоспроможності (банкрутства) ФОП Панчук Є.В. та істотно ускладнить виконання рішення суду або зробить його неможливим.

Відповідно до ч. 3-5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає безумовному виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, однак у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може відстрочити таке виконання.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, розстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, а обґрунтування пов'язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.

Можливість розстрочення або відстрочення виконання рішення суду залежить виключно від винятковості обставин, які виникли у процесі виконання рішення суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України № 475/97 від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України» від 06.10.2011 міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», рішення від 15.10.2009).

У своєму рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

У п. 40 рішення від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

За змістом ст.ст. 73, 74 Господарського просувального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Всупереч зазначеним вище положенням відповідачем у поданій до суду заяві не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі та не підтверджено скрутний матеріальний стан відповідача.

З додатку № 5 до податкової декларації за 2017 рік вбачається, що відповідач щомісячно отримував дохід розмір якого дозволяв відповідачу здійснювати оплату щомісячних нарахувань за договором. Більше того, дохід отриманий за три останні місяці 2017 року підприємницької діяльності взагалі дозволяв відповідачу погасити борг перед позивач в повному обсязі, що здійснено не було та стало наслідком звернення позивача з позовом до суду. Заявником не подано доказів в підтвердження того, що боржник хоча б частково здійснює погашення боргу та має намір виконувати судове рішення. Також відповідачем не підтверджено що з ним у трудових відносинах перебувають 8 працівників.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена (ч. 7 ст. 331 ГПК України).

Розглянувши мотиви поданої заяви, врахувавши ступінь вини боржника у виникненні спору, дослідивши наявні докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Панчука Євгена Вікторовича про розстрочення виконання рішення Господарського суду № 910/5526/18 від 10.07.2018 на шість місяців.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 234, 331 ГПК України, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Панчука Євгена Вікторовича розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 у справі № 910/5526/18 на шість місяців відмовити повністю.

Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалу складено 24.09.2018.

Суддя В.В.Сівакова