Постанова № 76621083, 18.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4244/18

Номер справи місцевого суду: 521/17135/16-ц

Головуючий у першій інстанції Трушина О. І.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних

справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 січня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Біляївського районного суду Одеської області з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на ? частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,100 га; визнати об"єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 загальна площа якого складає 280,50 м. кв. спільною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2; визнати за нею, ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину об"єкту незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивує тим, що 24 серпня 2007 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. Від вказаного шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. 06 грудня 2007 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку. 15 травня 2008 року головним архітектором Біляївського району - ОСОБА_5 було складено будівельний паспорт на будівництво індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями забудовнику, яким зобов"язано ОСОБА_3 проводити будівництво на земельній ділянці, згідно будівельного паспорту. 28 липня 2008 року Біляївською проектно-виробничою групою Одеського архітектурно-планувального бюро було складено та погоджено з головним архітектором Біляївського району - ОСОБА_5 проект будівництва 2-поверхового індивідуального житлового будинку громадянину ОСОБА_3 Згідно витягу з рішення № 183 виконавчого комітету Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 09 квітня 2009 року ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво житлового будинку вказаною вище адресою. Однак житловий будинок не введений в експлуатацію як об'єкт нерухомого майна і, відповідно він не набув статусу житлового будинку. Будинок побудований за період шлюбу в основному за кошти позивача та її батьків, відповідач за час спільного проживання не був працевлаштований та не забезпечував належно сім'ю. Оскільки об'єкт незавершеного будівництва побудований ними в період шлюбу, вважає за можливе визнати його спільною сумісною власністю подружжя і відповідно визнати за нею право власності на ? його частину.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25 січня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,100 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

В частині визнання об'єкту незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину вказаного об'єкту незавершеного будівництва - залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 5820,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких просять:

ОСОБА_3 - рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 січня 2018 року в частині визнання за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та в частині стягнення судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог;

ОСОБА_2 - рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 січня 2018 року в частині залишення без задоволення її вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог у повному обсязі

посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1)неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам у повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов частково, визнаючи в порядку поділу спільної власності подружжя за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,100 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та залишаючи без задоволення вимоги про визнання об'єкту незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину вказаного об'єкту незавершеного будівництва, суд першої інстанції виходив з того, що

-право власності у відповідача згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку виникло саме 06 грудня 2007 року, тобто під час зареєстрованого шлюбу і тому земельна ділянка є спільною сумісною власністю;

-що будинок не завершений будівництвом та має готовність 80%, а новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинку з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними лише за умови 100 % готовності і ухиляння відповідача від введення будинку до експлуатації.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено:

- 24 серпня 2007 року Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси між сторонами був зареєстрований шлюб, актовий запис № 570 (а.с. 13).

- від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить свідоцтво про шлюб (а.с. 14).

- 06 грудня 2007 року на підставі рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 11 травня 2007 року № 377-У на ім'я відповідача ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,100 га, цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16).

- рішенням виконкому Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 09 квітня 2008 року погоджено будівництво житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20).

- 15 травня 2008 року на ім'я відповідача був виданий будівельний паспорт на будівництво індивідуального житлового будинку (а.с. 48-53).

- за час перебування у шлюбі сторонами на вищевказаній земельній ділянці був збудований житловий будинок.

- відповідно до висновку експерта № 22/2017 за результатами проведеної комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 03 жовтня 2017 року ринкова вартість об'єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, без урахування земельної складової, в межах порівняльного підходу на дату оцінки 03.10.2017 року становить 1108509 грн., що еквівалентно 41657 дол. США. Відсоткова експлуатаційна готовність об'єкту незавершеного будівництва, розташованого за вказаною вище адресою на момент проведення обстеження 04 серпня 2017 року складає 80 %. Ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою, зазначеною вище, становить 230000 грн., що становить 8629 дол. США (а.с. 193-205).

Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-УІ «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Однак на підставі Закону N 4766-VI від 17.05.2012 року частину п'яту статті 61, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації - виключено з Сімейного кодексу на підставі Закону N 4766-УІ від 17.05.2012 року. Ці законодавчі зміни увійшли в силу 12.06.2012 року.

Таким чином, земельні ділянки, які було оформлено у власність в ході приватизації в період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, якщо це відбулося в період перебування у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя. Земельні ділянки і житло, набуті у власність під час шлюбу, але в період до 8 лютого 2011 року, або після 12 червня 2012 року є особистою власністю дружини або чоловіка, в залежності від того, хто його набув.

Наведеного суд першої інстанції не врахував і з посиланням на те, що державний акт фактично отриманий відповідачем під час зареєстрованого шлюбу набув хибного висновку, що земельна ділянка площею 0,100 га, цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 яка виділена ОСОБА_3 на підставі рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 11 травня 2007 року № 377-У в порядку безоплатної приватизації є спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, суд першої інстанції відмовив у поділі незавершеного будівництвом будинку з посиланням на те, що з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними лише за умови 100 % готовності і ухиляння відповідача від введення будинку до експлуатації.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879 - 881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Отже, за позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами (п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 04.10.91 року із змінами «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок).

Заявлені ОСОБА_2 вимоги стосуються поділу ідеальних часток недобудованого будинку, а не поділу його в натурі.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368,372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток (постанова ВСУ від 11 червня 2012 р. у справі № 6-66ц11 та правова позиція Верховного суду України від 15.05.2013 р. у справі за № 6-37цс13).

Отже, суд може визнати об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та в порядку поділу визначити ідеальні частки сторін у цьому майні.

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Наведеного суд першої інстанції не врахував і безпідставно відмовив у поділі недобудованого будинку, зведеного під час зареєстрованого шлюбу, не вирішивши таким чином спір по суті заявлених вимог.

При таких обставинах, рішення суду не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Ухвалюючи власне судове рішення, апеляційний суд враховує встановлені у справі обставини та вимоги законодавства і вважає за можливе задовольнити заявлені вимоги частково.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що спірний недобудований будинок готовністю 80% був зведений під час зареєстрованого шлюбу між сторонами.

В розумінні ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За загальним правилом застосування презумпції згідно з ст. 60 СК України майно, набуте під час спільного проживання набувача у зареєстрованому шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той з подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести ті обставини, які її спростовують. Зокрема, за ч. 3 ст. 61 СК України - довести, що майно придбавалося за власні кошти, або хоча і за сімейні, проте справжньою метою укладення договору купівлі-продажу були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані з сімейними.

Жодних належних, допустимих й достатніх доказів на спростування вказаної презумпції до суду не представлено.

Тому в розумінні ст. 60 ч. 2 СК України, недобудований будинок адресою: АДРЕСА_1 готовністю 80%, який був зведений під час зареєстрованого шлюбу між сторонами, є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи наведене, частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у недобудованому будинку за адресою: АДРЕСА_1 загальна площа якого складає 270,50 кв. м., який є їхньою спільною сумісною власністю - є рівними.

В розумінні ч. 4 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди.

Тому за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід визнати право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,100 га. по 1/2 частини за кожним.

Колегія суддів звертає увагу та враховує, що загальна площа спірного будинку, як це вбачається з висновку експерта № 22/2017 від 03.10.2017 року становить 270,50 кв. м., а не 280,50 кв.м., як це було зазначено у проекті та у позовних вимогах.

Таким чином, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 січня 2018 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати об'єкт незакінченого будівництва за адресою: АДРЕСА_1 загальна площа якого складає 270,50 кв. м. спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визначити за ОСОБА_2 право на 1/2 частину об'єкту незакінченого будівництва за адресою: АДРЕСА_1 загальна площа якого складає 270,50 кв. м.

Визначити за ОСОБА_3 право на 1/2 частину об'єкту незакінченого будівництва за адресою: АДРЕСА_1 загальна площа якого складає 270,50 кв. м.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,100 га.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,100 га.

В решті вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21.09.2018 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова