
Справа № 323/1465/18
2/323/536/18
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
іменем України
21.09.2018 м. Оріхів
Оріхівський районний суд Запорізької області в складі головуючої судді Фісун Н.В., за участю секретаря Сабліної А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Преображенська сільська рада Оріхівського району Запорізької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з позовом в якому вказує, що він є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1. У будинку зареєстрована також ОСОБА_2, але за місцем реєстрації не проживає. У добровільному порядку відповідач не бажає скасувати місце своєї реєстрації, тому позивач просить визнати ОСОБА_2, такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач, ОСОБА_1, у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позову наполягає.
Відповідач, ОСОБА_2, у судове засідання повторно не з'явилася, по невідомій суду причині, про час і місце судового засідання повідомлена належним чином шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://court.gov.ua/sud0819 в розділі «Виклики до суду» - https://or.zp.court.gov.ua/sud0819/gromadyanam/viklikinew1/517005/.
Представник відповідача, Преображенської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у справі даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази надані стороною вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних обставин.
Згідно із ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
На підставі ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.12.2009 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.07.2015 року, технічним паспортом /а.с.4-8/.
Також судом встановлено, що у належному позивачеві на праві приватної власності будинку за адресою: АДРЕСА_1, дійсно зареєстрована ОСОБА_2, підтвердженням чого є довідка виконавчого комітету Преображенської сілської ради Оріхівського району Запорізької області від 31.05.2018 року №26 /а.с.15/.
Позивач обґрунтовуючи свої вимоги у позовній заяві щодо усунення перешкод у користуванні власністю, зазначила, що реєстрація відповідача в належному їй будинку перешкоджає розпоряджатися майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За роз'ясненнями п. 11постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року з подальшими змінами "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", у справах про визнання наймача або члена його сім"ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, на ствердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання, суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК.
Підтвердженням того, що ОСОБА_2, не проживає за адресою: АДРЕСА_1, є акт обстеження житлово-побутових умов де вказано, що відповідач дійсно зареєстрована за спірною адресою, але фактично не проживає напротязі двох років /а.с.12/.
За змістом частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Водночас відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15).
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Згідно ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому судовий збір у сумі 704, 80 грн. який був сплаченийпозивачем при подачі позовної заяви підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.12, 76, 81,82, 133, 141, 200, 245, 265 , 280-289 ЦПК, Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 16, 319, 391, 321 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», -
УХВАЛИЛА:
Позовну заяву ОСОБА_1, місце проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2, місце проживання: АДРЕСА_1, третя особа: Преображенська сільська рада Оріхівського району Запорізької області, місце знаходження: вул. Преображенська,3, с. Преображенка, Оріхівського району Запорізької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Токмацьким МВ ГУМВС України в Запорізькій області 19.10.2000 року, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 704, 80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
Повний текст рішення виготовлений 21 вересня 2018 року.
Суддя Оріхівського районного суду
Запорізької області Н.В.Фісун
Судове рішення № 76620163, Оріхівський районний суд Запорізької області було прийнято 21.09.2018. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 323/1465/18. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: