Постанова № 76619473, 21.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/2589/17

Провадження № 22-ц/772/1669/2018

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2018 рокуСправа № 128/2589/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А.Ю., Оніщука В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Богацької О.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агровін - Альянс», Вінницька районна державна адміністрація,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року, ухвалене у складі судді Бондаренко О.І. о 17:54 год. у залі суду в місті Вінниці,

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агровін - Альянс» (далі - ТОВ «Агровін - Альянс»), Вінницька районна державна адміністрація, про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на земельні ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 липня 2017 року вона звернулася до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 26, 9 га в натурі (на місцевості), яка знаходиться за межами населеного пункту та передачу її в строкове платне користування на умовах оренди для сінокосіння і випасання худоби.

31 серпня 2017 року вона отримала відповідь відповідача про відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в зв'язку із тим, що вказана земельна ділянка знаходиться у приватній власності інших осіб.

На її переконання, передача земельних ділянок у власність приватних осіб проводилась з порушенням чинного законодавства, оскільки на земельній ділянці, яка була передана у власність ОСОБА_13, через яку проходить ЛЕП 10 кВ, не було встановлено охоронної зони, а сам стовп не виділений з загальної площі земельної ділянки.

Особи, які отримали у приватну власність земельні ділянки, після реєстрації права власності, передали ці земельні ділянки ТОВ «Агровін - Альянс». Після цього вказані земельні ділянки були об'єднанні в одну та зареєстровано право власності за ТОВ «Агровін - Альянс».

Окрім цього, спірні земельні ділянки знаходяться в межах прибережної захисної смуги, чим порушено вимоги п. 2 ст. 60 ЗК України. Також на земельній ділянці, які були передані у приватну власність знаходяться ґрунти, що відносяться до особливо цінних ґрунтів; на зазначених земельних ділянках знайдені раритетні рослини - підсніжник білосніжний, пролісок дволистий, конвалія звичайна, осока затінкова, осока ячменеподібна, півники сибірські, які занесені до Червоної книги.

Таким чином, дії відповідача щодо затвердження проекту та передачу земельних ділянок у приватну власність були протиправними.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просила визнати недійсними та скасувати державну реєстрацію свідоцтв на право власності на земельні ділянки: від 01 лютого 2014 року, виданих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 26, 9 га в натурі (на місцевості), яка знаходиться за межами населеного пункту та передати її в строкове платне користування на умовах оренди для сінокосіння і випасання худоби.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2017 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не було доведено її порушеного, оспорюваного або невизнаного права в розумінні статей 15, 16 ЦК України, оскільки спірні земельні ділянки ще з 2013 року перебувають у приватній власності, яка охороняється законом.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що відведення земельних ділянок, що передаються у власність для ведення особистих селянських господарств із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) Гуменської сільської ради здійснювалось відповідно до проекту землеустрою виготовленого ПП «Вінземкадастр», який було перевірено та 20 грудня 2013 року внесений до Державного земельного кадастру реєстратором управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області. У проекті землеустрою міститься акт перенесення в натурі (на місцевості) меж зон обмежень (обтяжень) та сервітутів, з викопіювання земельних ділянок (погоджений начальником управління Держземагенства у Вінницькому районі) з якого слідує, що лінія ЛЕП 10 кВ не проходить через будь-яку із вказаних позивачем земельних ділянок, більш того - ЛЕП та земельну ділянку ОСОБА_13 розділяє дорога.

На цьому ж викопіюванні зображено захисну смугу, яка встановлюється по берегах річок та навколишніх водойм уздовж урізу води, яка складає 50 метрів, що відповідає вимогам ст. 60 ЗК України.

При затвердженні проекту та передачі земельних ділянок у приватну власність відповідачем не було порушено вимог щодо погодження проекту та встановлення прибережних захисних смуг біля земельних ділянок, які вказані в позовній заяві та які знаходяться на території Гуменської сільської ради, Вінницького району Вінницької області.

У зв'язку з ухваленням рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд скасував заходи забезпечення позову.

У липні 2018 року ОСОБА_3 подала до Апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалене у справі рішення й ухвалити нове, про задоволення її позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що технічна документація щодо встановлення меж земельних ділянок була виготовлена з грубим порушенням земельного законодавства і погодження даної документації було проведено без належних на те підстав. Відтак, протиправними є дії відповідача щодо погодження проекту та передачі спірних земельних ділянок у приватну власність третіх осіб.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог позивача, вірно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну оцінку.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, апеляційний суд керується нормами ЦПК України у наведеній вище редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це слідує з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Статтею 34 ЗК України визначено, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Отже, якщо громадянин має власне господарство та тримає худобу, то він може звернутися до органу місцевого самоврядування або до органу виконавчої влади, залежно де розташована земельна ділянка - в межах чи за межами населеного пункту - з заявою про надання йому в оренду земельної ділянки для сінокосіння та/або випасання худоби із земель державної або комунальної власності. Розгляд питання та надання в оренду земельної ділянки або аргументована відмова в наданні здійснення відповідно до статті 123 Земельного кодексу України.

Судом установлено, що 06 липня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з заявою (клопотанням) про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 26,9 га в натурі (на місцевості), яка знаходиться на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області за межами населеного пункту та передати її заявнику в строкове платне користування на умовах оренди для сінокосіння і випасання худоби (т.1, а.с.27).

Листом від 14 серпня 2017 року № С-12882/0-6728/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило позивача, що за інформацією, наданою відділом у Вінницькому районі Головного управління, земельна ділянка, яку бажає отримати заявник в оренду для сінокосіння та випасання худоби, перебуває у приватній власності інших осіб (т. 1, а.с.28).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що земельна ділянка, яку вона просила передати їй в орендлу була передана третім особам з порушенням норм чинного земельного законодавства.

Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.

Так, відповідно до частин першої, другої, шостої - дев'ятої цієї статті, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Судом встановлено, що 29 листопада 2013 року Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області були видані накази про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, згідно яких: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу) на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).

ПП «Вінземкадастр» на замовлення зазначених осіб було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передаються у власність для ведення особистих селянських господарств із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) Гуменської сільської ради.

19 грудня 2013 року Управлінням Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області було прийнято висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 50-14.8716в, яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність: ОСОБА_13 - 1,8967 га, ОСОБА_17 - 1,8967 га, ОСОБА_8 - 1,8967 га, ОСОБА_10 - 1,8967 га, ОСОБА_14 - 1,8967 га, ОСОБА_5 - 1,8967 га, ОСОБА_7 - площею 1,8967 га, ОСОБА_11 - 1,8967 га, ОСОБА_16 - 1, 8967 га, ОСОБА_6 - 1,8967 га, ОСОБА_9 - 1,8967 га, ОСОБА_12 - 1,8967 га, ОСОБА_15 - 1,8967 га.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передаються у власність для ведення особистих селянських господарств із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) Гуменської сільської ради внесеного до Державного земельного кадастру (а. с. т.2, а. с. 31 - 106 - а).

Наказами Головного управління Держземагенства у Вінницькій області 31 грудня 2013 року затверджено проекти землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, для ведення особистого селянського господарства й зареєстровано право власності за цими особами (т. 3, а.с.94-122).

12 липня 2017 року на установчих зборах ТОВ «Агровін-Альянс» розглядались заяви власників земельних ділянок, зокрема: указаних вище осіб, про передачу у власність ТОВ «Агровін-Альянс» земельних ділянок на безоплатній основі. За наслідками проведення установчих зборів вирішили прийняти у власність ТОВ «Агровін-Альянс» на безоплатній основі земельні ділянки цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, які належать ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17

У подальшому на ці земельні ділянки було зареєстроване право власності за ТОВ «Агровін-Альянс», яке об'єднало в одну земельну ділянку зазначені ділянки та 29 серпня 2017 року зареєструвало право власності на земельну ділянку загальною площею 24, 6571 га, кадастровий номер 0520681400:03:003:0085, яка знаходиться на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (т.2, а. с. 113 - 201).

Відповідно до статті 155 ЗК України в разі надання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, земельним законодавством України визначено порядок надання земельних ділянок громадянам України, порушення якого може слугувати підставою для визнання недійсним відповідного акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якщо таким актом порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті четвертої ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

З правового аналізу ст. 15, 16 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Окрім того у відповідності до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Звертаючись до суду з позовом, позивач не довела яким чином акти, які вона просить визнати недійсними та скасувати порушують її права щодо володіння, користування чи розпорядження спірною земельною ділянкою.

З огляду на викладене, безпідставними є вимоги ОСОБА_3 до відповідача про зобов'язання переглянути її клопотання повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 26, 9 га в натурі (на місцевості), яка знаходиться за межами населеного пункту та передати її в строкове платне користування на умовах оренди для сінокосіння і випасання худоби, оскільки дії відповідача у цій справі позивачкою не оскаржуються.

Ураховуючи те, що спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу, то суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на земельні ділянки, оскільки обраний нею такий спосіб захисту не може відновити права або законні інтереси позивача.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на таке.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішень про реєстрацію права власності, які стосуються третіх осіб, ОСОБА_3 зазначила відповідачем Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

Частиною першою статті 33 ЦПК України 2004 року (в редакції на момент подачі позову) передбачено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Як слідує зі змісту статей 33, 119 ЦПК України (в редакції на момент подачі позову) на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносного того відповідача, який зазначений в ньому.

З матеріалів справи слідує, що позов про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на земельні ділянки стосуються третіх осіб, до яких вимоги не заявлені. При цьому позивач не зверталася до суду з клопотанням про залучення їх до участі у справі як співвідповідачів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного позивачем судового рішення.

В апеляційні скарзі позивач вказує на порушення норм чинного законодавства при затвердженні проектів землеустрою, однак не зазначає чим це порушує її права, з огляду на те, що накази про затвердження проектів землеустрою нею не оскаржувались.

Також позивач вказує на порушення порядку набуття права власності на земельну ділянку ТОВ «Агровін-Альянс», однак вимоги до товариства позивачем не заявлялись.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 07 серпня 2018 року клопотання ОСОБА_3 задоволено, відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року до ухвалення судового рішення у справі та відкрито апеляційне провадження.

Враховуючи, що сплаті заявником за подання апеляційної скарги підлягала сума судового збору в розмірі 13 440 грн, зазначена сума підлягає стягненню з позивача в дохід держави.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 13 440 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий Підпис С.К. Медвецький

Судді: Підпис А.Ю. Зайцев

Підпис В.В. Оніщук

Згідно з оригіналом

Головуючий С.К. Медвецький