Постанова № 76616267, 21.09.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/7069/17 Головуючий у І інстанції Радзівіл А. Г.Провадження № 22-ц/780/3388/18 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 26 21.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 вересня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії судів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Приходька К.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що 01 листопада 2013 року року між банком і відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачці кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 4000 грн. із сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов'язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.

Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконував цих обов'язків, має прострочену заборгованість, якастаном на 05 листопада 2017 року становить 74362,27 грн., з яких тіло кредиту - 3898,25 грн., проценти - 63246,77 грн., пеня і комісія - 3200 грн. та штраф: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 3517,25 грн. Посилаючись на ст.1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути з відповідачки на користь банку заборгованість за кредитом в розмірі 63246,77 грн. та судові витрати.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто із відповідачки на користь банку борг у вигляді тіла кредиту в розмірі 3898,25 грн та судові витрати 704,80 грн.

Не погоджуючись із судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення процентів, пені та штрафів і ухвалити нове, яким задоволити позов у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що суд прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення процентів, пені та штрафів, хоча банк надав на підтвердження цього відповідні докази, а саме: копію анкети-заяви відповідачки, розрахунок боргу і інші докази. Суд не врахував, що сторони досягли згоди щодо змісту та форми договору про надання банківських послуг, та вчиняли дії на його виконання, а отже він є укладеним між сторонами, а відтак згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами. Висновки суду про невідповідність наданого банком розрахунку боргу є безпідставними та необгрунтованими. Вважає, що фактично суд звільнив позичальника від відповідальності за кредитним договором.

Відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», а доводи апеляційної скарги є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 74362,27грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 листопада 2013 року відповідачка ОСОБА_2 з метою отримання банківських послуг звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» і підписала анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачці грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 4000 грн., що стверджується копією анкети-заяви.

Отже, між сторонами виникли права і обов'язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах.

Відповідачка ОСОБА_2 користувалася кредитними коштами та здійснювала періодичне погашення кредиту, що стверджується наданим банком розрахунком (а.с.5-7).

Також судом встановлено, що останнє погашення кредиту та процентів позичальницею відбулося 12 березня 2015 року на суму 1998 грн., після чого оплати на погашення не проводилися і у відповідачки утворилася заборгованість за кредитом.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд прийшов до вірних висновків, що позичальниця ОСОБА_2 не повернула у повному обсязі отримані нею кредитні кошти, що у свою чергу свідчить про порушення прав АТ КБ «Приватбанк» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3898,25 грн.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, суд вірно захистив права банку і стягнув на його на користь тіло кредиту в розмірі 3898,25 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 63246,77 грн., суд першої інстанції виходив із невідповідності нарахованих процентів умовам договору, оскільки у анкеті-заяві позичальниці відсутні будь-які згадки про нарахування процентів та їх розмір.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Судом незаперечно встановлено, що позичальниця ОСОБА_2 користувався отриманими в банку грошовими коштами у вигляді встановленого кредитного ліміту.

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч.1). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.2).

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1, які регулюють договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, за загальним правилом, визначеним у цих правових нормах, користування грошовими коштами є оплатним у вигляді процентів, розмір яких визначається домовленістю сторін, а за її відсутності - на рівніоблікової ставки НБУ.

Судом встановлено, що у анкеті-заяві, на підставі якої відповідачка ОСОБА_2 отримала грошові кошти, не зазначено ні розмір процентів за користування коштами, ні те, яку платіжну картку з якими умовами кредитування бажає отримати відповідачка (а.с.5). Тобто, між сторонами відсутня згода щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів у якості плати за користування грошовими коштами, що у свою чергу свідчить про неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами - 30 %, в тому числі збільшених із 01 вересня 2014 року - 34,8 %, а із 01 квітня 2015 року - 43,2 %.

За таких обставин у зв'язку із відсутністю між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування коштами, а також враховуючи, що користування банківськими кредитом не є безпроцентним, суд мав застосувати вимоги закону, а саме ст.536, ст.1048 ЦК і вирішити питання про стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ, чого не зробив, порушивши норми матеріального права.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розмуру стягнутого боргу підлягає зміні.

За таких обставин у зв'язку із відсутністю між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування коштами, а також враховуючи, що користування банківськими кредитом не є безпроцентним, суд згідно вимог ст.536, ст.1048 ЦК стягує на користь банку проценти за користування позичальницею ОСОБА_2 кредитними коштами в розмірі 2514,14 грн., виходячи із розміру боргу 3898,25 грн., з часу його виникнення згідно розрахунку банку із 26 грудня 2013 року і по 05 листопада 2017 року (згідно позовних вимог) з урахуванням облікових ставок НБУ, які діяли в цей період.

Отже, загальна сума боргу за кредитом, яка підлягає стягненню із відповідачки на користь позивача становитиме 6412,39 грн.

Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів, колегія суддів не приймає до уваги як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

В матеріалах справи наявна анкета-заява ОСОБА_2, на підставі якої відповідачка отримала грошові кошти. Дана анкета-заява заповнена лише частково. Зокрема розділ про те, яку саме платіжну картку та з якими кредитними умовами, включаючи розмір процентів, виявила намір отримати позичальницяОСОБА_2, нею не заповнено і не проставлено відповідної позначки напроти жодної із пропонованих у розділі різних видів кредитних карток, що у свою чергу свідчить про відсутність між сторонами домовленості про умови кредитування, в тому числі домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування кредитними коштами.

Посилання ПриватБанку на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідачки. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні,

Саме такий висновок міститься у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у стягненні на користь банку пені та штрафу, оскільки встановлено, що в анкеті-заяві ОСОБА_2 від 01 листопада 2013 року відсутні дані про умови застосування та розмір неустойки (штраф, пеня).

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вже зазначалося, Умови не містять підпису позичальниці, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов'язання як неустойка (штраф, пеня), що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду України.

Рішення в частині стягнутого судового збору колегія суддів залишає без змін.

Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2018 року змінити, стягнувши із ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, мешкає за адресою: 07450, АДРЕСА_1) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса: м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги 50, рахунок 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором в розмірі 6412 гривень 39 коп., з яких 3898 гривень 25 коп. - тіло кредиту, 2514 гривень 14 коп. - проценти.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді