Постанова № 76615364, 05.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 року м. Київ

Справа № 758/8095/15-ц

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/7052/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

за участю секретаря Шепель К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року, постановлену під головуванням судді Супрун Г.Б., у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання дій протиправними,

в с т а н о в и в :

В березні 2017 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання дій протиправними.

На обґрунтування доводів скарги зазначала, що постановою від 01.12.2016 року було відкрито виконавче провадження № 53016642. Оскаржувана постанова боржником не отримана, про відкриття виконавчого провадження йому було не відомо, що є порушенням його прав з боку державного виконавця. Крім того, він, скаржник, не погоджується з п. 3 постанови, яким з нього стягнуто виконавчий збір у розмірі 580 000 грн. За таких підстав просив скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити його скаргу на дії державного виконавця. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця, та не звернув уваги на доводи скаржника про те, що державним виконавцем було порушено норми чинного законодавства, що призвело до порушення його прав. Наголошував на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, тому, на думку скаржника, сума виконавчого збору не може бути визначена та стягнута при відкритті виконавчого провадження.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі (а.с.81-82).

В судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити з наведених у ній підстав.

У судове засідання ОСОБА_1 та представник ВДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області не з'явились, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, ОСОБА_1 забезпечив явку уповноваженого представника.

За таких підстав колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності осіб, що не з'явились до суду апеляційної інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, в провадженні Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області знаходиться виконавче провадження № 53016642 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики у розмірі 205 000 доларів США.

Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області від 01.12.2016 року відкрито виконавче провадження відносно ОСОБА_1 (а.с.3).

При зверненні до суду скаржник посилався на те, що державний виконавець відкрив виконавче провадження, при цьому, не дотримався вимог ст.28 Закону України &qus ;Про виконавче провадження&q?не; ( далі по тексту - Закон), оскільки копію постанови про відкриття виконавчого провадження йому не направив, а тим самим не надав йому строк на добровільне погашення заборгованості.

Крім того, зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження убачається, що з боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 580 000 грн., про є порушення вимог ст.27 Закону, так як виконавчий збір стягується у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу.

Відмовляючи в задоволенні скарги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 01.12.2016 року постановлена у відповідності до вимог Закону. Не вручення боржнику постанови про відкриття провадження стороні виконавчого провадження не може свідчити про її незаконність.

Також районним судом було зазначено, що стягнення виконавчого збору державним виконавцем було здійснено правомірно, у відповідності до ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження», якою визначено, що про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає саме у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з висновками районного суду про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження є правомірною, а не направлення копії постанови про відкриття виконавчого боржника ніяким чином не впливає на правомірність такої постанови, вважає їх правильними та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Також слід зауважити, що визначення розміру виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження не впливає на законність постанови в цілому.

Проте, суд першої інстанції, розглядаючи скаргу по суті, не врахував наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення заявника до суду зі скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

За правилом ч. 1 ст. 181 КАС України (в редакції, чинній на час звернення заявника до суду зі скаргою) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, згідно з ч. 1 ст. 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас, ч. 2 ст. 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року в справі № 921/16/14-г/15.

За правилом ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Статтею 377 ЦПК України встановлено підстави для скасування судового рішення повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині.

За правилом частини другої указаної статті порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а провадження у справі в частині вирішення вимог скарги щодо скасування п. 3 постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 580 000 грн. - закриттю.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 377, 381-384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року в частині вирішення вимог скарги про скасування п. 3 постанови про відкриття виконавчого провадження - про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 580 000 грн., скасувати.

Провадження за скаргою в цій частині закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1 право на звернення до суду з адміністративним позовом в порядку, визначеному КАС України.

В решті ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2018 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді А.А. Пікуль

Д.Р. Гаращенко