Постанова № 76614618, 18.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5476/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Гулида Р.М., Улицького В.З.,

за участю секретаря Мельничук Б.Б.

представника апелянта та

третьої особи ОСОБА_1 ОСОБА_2

представника відповідача Куманська - Нор О.П.

представника третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (ухвалену головуючим - суддею Рейті С.І. об 11 год. 00 хв. у м. Ужгороді) у справі № 807/137/18 за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Міністерства юстиції України треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача яким просить: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 399/5 від 16.02.2018 та зобов'язати Міністерства юстиції України (далі - Міністерство) поновити реєстраційні дії, які скасовані оскарженими наказом, щодо ОСОБА_6, а саме: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36808054 від 29.08.2017.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 16.02.2018 відповідачем винесено наказ за № 399/5, яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, винесеного на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Комісія) за результатами розгляду скарги ОСОБА_7 від 26.01.2018. Позивач стверджує, що зазначений наказ винесений із порушенням положень постанови Кабінету Міністрів України за № 1128 від 25.12.2015 «Про затвердження порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації», адже ОСОБА_7 пропустила строк для подання скарги. Крім цього вважає, що Міністерством не дотримано вимоги ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно якого - Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги якщо: на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства. Тому, Міністерство зобов'язано було відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_7 на підставі п.п. 2, 8, 10 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.05.2018 в задоволенні адміністративного позову відмовлено

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача стосовно проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок на законних підставах за гр. ОСОБА_6 є безпідставними, так як при розгляді скарги та проведенні перевірки відомостей в Державному реєстрі прав Комісією встановлено, що під час державної реєстрації прав на житловий будинок приватним нотаріусом ОСОБА_9 порушено вимоги п. 1, 2 та 4 ч. 3 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 18 та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 12 Порядку 1127. Виходячи із наведених норм законодавства, приватним нотаріусом ОСОБА_9 не було належним чином встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, не перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень. Зокрема, під час проведення реєстраційних дій не перевірено відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, у зв'язку з чим не встановлено відповідність відомостей про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, не перевірено відповідність та розбіжність поданої декларації відомостям, які містяться у Єдиному реєстрі документів. Враховуючи те, що приватним нотаріусом ОСОБА_9 при прийнятті оскарженого рішення про державну реєстрацію прав від 29.08.2017р. № 36808054 було порушено вимоги законодавства у сфері державної реєстрації, що призвело до порушення прав скаржника гр. ОСОБА_7, Комісією на переконання суду першої інстанції, було прийнято правомірний висновок від 15.02.2018 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.08.2017 № 36808054, прийняте приватним нотаріусом ОСОБА_9, на підставі якого Міністерством юстиції України в подальшому прийнято оскаржуваний наказ.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що ОСОБА_7 звернулася до відповідача з відповідною скаргою з порушенням строку встановлено ч. 3 ст. 67 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Крім цього вважає, що Міністерство повинно було відмовити у задоволенні скарги, оскільки на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою людиною, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім цього третя особа на стороні позивача - ОСОБА_1 додав письмові пояснення в яких покликається на те, що він є добросовісним набувачем в власником житлового будинку, набутого на підставі правомірного та дійсного правочину, а саме договір купівлі - продажу житлового будинку від 04.09.2017 № 36895348посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_10, яким припинено право власності ОСОБА_6 та зареєстровано право власності на житловий будинок за ним. У зв`язку із задоволенням скарги ОСОБА_7 відповідач незаконно позбавив його право власності, оскільки жодних порушень у діях державного реєстратора при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав від 04.09.2017 не було.

Представники апелянта та третіх осіб в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та надали пояснення, просять апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо задоволення та надав пояснення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове, яким закрити провадження у справі, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 29.08.2017 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_9 прийнято рішення за № 36808054 про державну реєстрацію права власності - нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та внесено запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на вказаний житловий будинок.

04.09.2017 на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_10, рішенням від 04.09.2017 № 36895348, прийнятим приватним нотаріусом ОСОБА_10, припинено право власності ОСОБА_6 на житловий будинок та зареєстровано право власності на житловий будинок за ОСОБА_1

26.01.2018 ОСОБА_7 подано до Міністерства юстиції України скаргу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.08.2017 № 36808054, прийняте приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_9, та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.09.2017 № 36895348, прийняте приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_10, щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 145,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

За результатами розгляду скарги гр. ОСОБА_7, Комісією встановлено, що приватним нотаріусом ОСОБА_9 при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав від 29.08.2017 № 36808054 порушено вимоги законодавства у сфері державної реєстрації, а саме: всупереч п. 12 Порядку державної реєстрації прав та їх обтяжень (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Порядок 1127) проведено державну реєстрацію житлового будинку за відсутності перевірки у Єдиному реєстрі документів поданої декларації. Так, відповідно до офіційного веб-сайту Державної архітектурно-будівельної інспекції України під номером декларації про готовність об'єкта до експлуатації ЗК142130990679 у графі «Об'єкт» не зазначено номер будинку, а також у графі «Інформація про земельну ділянку» вказано державний акт від 28.10.2008 НОМЕР_3. Однак у поданій приватному нотаріусу декларації у пункті 11-1 «Інформація про документ, що посвідчує права власності чи користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію» зазначено державний акт про право власності на земельну ділянку від 20.05.2005 серії НОМЕР_2. Таким чином, встановлено суперечності відомостей у поданій декларації із інформацією, яка міститься у Єдиному реєстрі документів, оскільки декларація № ЗК 142130990679 видавалася ОСОБА_11, а не ОСОБА_6 Таким чином, під час державної реєстрації прав на житловий будинок приватним нотаріусом ОСОБА_9, на порушення вимог п. 12 Порядку 1127 та вимог п. 1, 2 та 4 ч. 1 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 18 та п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - не було належним чином встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, не перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень, зокрема: під час проведення реєстраційних дій не перевірено відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів, у зв'язку з чим не встановлено відповідність відомостей про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, не перевірено відповідність та розбіжність поданої декларації відомостям, які містяться у Єдиному реєстрі документів.

На підставі висновків Комісії прийнято рішення про задоволення скарги гр. ОСОБА_7, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.08.2017 № 36808054, прийняте приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_9, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.09.2017 № 36895348, прийняте приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_10, як таке, що випливає з факту скасування прийнятого приватним нотаріусом ОСОБА_9 з порушенням законодавства рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.08.2017 № 36808054.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилкове застосування норм процесуального права та неповного з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Змістом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &lн;…&?л; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством.

Спір у справі, що розглядається, стосується права власності на житловий будинок та на земельну ділянку. Так ОСОБА_7 оскаржила до Міністерства юстиції України не лише первинну реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_6, але й реєстраційні дії, які відбулися на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку від 04.09.2017 посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 Рішенням від 04.09.2017 № 36895348, прийнятим приватним нотаріусом ОСОБА_10, припинено право власності ОСОБА_6 на житловий будинок та зареєстровано право власності на житловий будинок за ОСОБА_1

Тобто Міністерство юстиції України також переглянуло законність реєстраційної дії, похідної від первинної, про право власності на житловий будинок, який на праві приватної власності належив третій особі у справі - ОСОБА_1

Відповідно до ст .41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відтак, проаналізувавши вказані норми, в контексті викладених обставин, судова колегія дійшла висновку, що цей спір є приватноправовим і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства, оскільки спірне рішення відповідача безпосередньо вплинуло на право власності ОСОБА_1, а тому за своїм юридичними властивостями цей спір є цивільно правовим.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що зазначений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Пунктом 1 статті 238 КАС передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційні скарги слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - скасувати, а провадження у справі - закрити та зазначити, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року у справі № 807/137/18 - скасувати та прийняти нову постанову, якою провадження у справі № 807/137/18 за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Міністерства юстиції України треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - закрити.

Роз'яснити, що цей спір належить до підвідомчості судів цивільної юрисдикції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Р. М. Гулид В. З. Улицький Повне судове рішення складено 20 вересня 2018 року