Постанова № 76613254, 18.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5546/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.

суддів: Багрія В.М., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судових засідань - Пильо І.І.

позивача - ОСОБА_3

представника третьої особи - ОСОБА_4 розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (головуючий суддя: Сорока Ю.Ю., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, третя особа ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування висновку, -

встановив:

ОСОБА_3 02.04.2018 звернулася з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування висновку дільничного офіцера Луцького ВП ГУНП Цьок Т.В. за результатами розгляду заяви громадянина ОСОБА_5

Обґрунтовує позов тим, що позивач під час розгляду Луцьким міськрайонним судом Волинської області цивільної справи щодо встановлення порядку користування будинком АДРЕСА_1 та надвірними спорудами, дізналася про існування складеного дільничним офіцером Луцького ВП ГУНП Цьок Т.В. висновку від 29.01.2018 за результатами розгляду заяви ОСОБА_5, яким підтверджувався факт не проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 в період з грудня 2016 року по теперішній час.

Вважає висновок від 29.01.2018, складений дільничним офіцером Луцького ВП ГУНП Цьок Т.В. незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки такими повноваженнями, відповідно до Положення про державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20.08.2014 та Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016, наділена виключно Державна міграційна служба України та її територіальні органи, які, зокрема, мають право проводити перевірку стану додержання органами виконавчої влади, громадянами, органами реєстрації, підприємствами, установами та організаціями вимог законодавства у сферах громадянства, реєстрації фізичних осіб.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року позов задоволено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився третя особа - ОСОБА_5 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке підлягає скасуванню з огляду на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що саме дільничний офіцер поліції в силу своєї діяльності, володіє інформацією про осіб, які проживають на поліцейській дільниці, яка перебуває у його відомстві та, які спірні питання виникають у його мешканців, а тому саме на останнього покладено обов'язки щодо розгляду заяви про факт не проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Представник третьої особи - ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просить апеляційну скаргу задовольнити, а судове рішення скасувати, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, його участь в судовому засіданні обов'язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта - ОСОБА_4 та позивача - ОСОБА_3, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.01.2018 до Луцького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області надійшла заява громадянина ОСОБА_5, зареєстрована в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Луцького ВП ГУНІІ у Волинській області за № 3257 від 29.01.2018, у якій він просив провести перевірку за адресою: АДРЕСА_1 та підтвердити факт не проживання його колишньої невістки громадянки ОСОБА_3 з грудня 2016 року і по теперішній час.

За результатами розгляду заяви громадянина ОСОБА_5, дільничним офіцером поліції сектору превенції Луцького ВП ГУНП у Волинській області старшим лейтенантом поліції Цьок Т.В. складено висновок від 29.01.2018.

Проведення вищевказаної перевірки необхідно було громадянину ОСОБА_5 для отримання відповідної довідки, яку належало пред'явити до суду, з метою зняття колишньої невістки громадянки ОСОБА_3 з реєстрації за адресою вказаною у заяві, тобто для реалізації свого права на власність, а саме володіння та розпоряджання житлом.

У ході проведення перевірки по вищевказаній заяві встановлено факт не проживання громадянки ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 з грудня 2016 року по теперішній час, який також підтвердили сусіди заявника ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, оскільки дільничний офіцер поліції сектору превенції Луцького ВП ГУНП у Волинській області старший лейтенант поліції Цьок Т.В., при розгляді заяви ОСОБА_9 від 29.01.2018, складаючи висновок щодо встановлення факту не проживання громадянки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, вийшов за межі наданих йому повноважень Законом України «Про національну поліцію» та Законом України «Про звернення громадян».

З цими висновками суду першої інстанції, не погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до п. п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінський функцій.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом цього спору є висновок дільничного офіцера Луцького ВП ГУНП Цьок Т.В. за результатами розгляду заяви громадянина ОСОБА_5, яким встановлено факт не проживання громадянки ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 з грудня 2016 року по теперішній час.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.11.2017 відкрито провадження у справі № 161/18324/17 за позовною заявою ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_10 до ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Служба у справах дітей Луцької міської ради про встановлення порядку користування будинком та надвірними будівлями (а. с. 13).

Отже, між позивачем - ОСОБА_3 та третьою особою - ОСОБА_5 існує спір, який розглядається в порядку цивільного судочинства.

Згідно матеріалів 29.01.2018 до Луцького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області надійшла заява громадянина ОСОБА_5, у якій він просив провести перевірку за адресою: АДРЕСА_1 та підтвердити факт не проживання його колишньої невістки громадянки ОСОБА_3 з грудня 2016 року і по теперішній час.

За результатами розгляду заяви громадянина ОСОБА_5, дільничним офіцером поліції сектору превенції Луцького ВП ГУНП у Волинській області старшим лейтенантом поліції Цьок Т.В. складено висновок від 29.01.2018, в якому встановлено факт не проживання громадянки ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 з грудня 2016 року по теперішній час, який також підтвердили сусіди заявника ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Проведення вищевказаної перевірки, необхідно було громадянину ОСОБА_5 для отримання відповідної довідки, яку необхідно було пред'явити до Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 161/18324/17, з метою зняття колишньої невістки громадянки ОСОБА_3 з реєстрації за адресою вказаною у заяві, тобто для реалізації свого права на власність, а саме володіння та розпорядження житлом. Вказані обставини, підтвердженні представником ОСОБА_5 у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуваний висновок не є актом індивідуальної дії в розумінні п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, оскільки не є обов'язковим для виконання однією або визначеним колом осіб, а лише встановлює факт не проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1

Отже, висновок за результатами розгляду заяви громадянина ОСОБА_5, може розглядатися Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/18324/17 як доказ у цивільній справі, однак, не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржуваний висновок повинен бути оцінений, як доказ, при розгляді цивільної справи.

З наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а провадження у справі закрити у відповідності до ч. 1 ст. 319 КАС, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 238, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року у справі № 803/627/18 скасувати та прийняти нову постанову, якою провадження у цій справі закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Суддя-доповідач: О.М. Гінда

Судді: В.М. Багрій

В.Я. Качмар

Повне судове рішення складено 21.09.2018