Постанова № 76613027, 19.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1735/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

при секретарі: Кривді В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі по тексту - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у місті Києві) в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.12.2016 року № 0005411306 про збільшення грошового зобов'язання по військовому збору у розмірі 18 799, 59 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.12.2016 року № 0005421306 про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 250 069, 88 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, посадовою особою ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету платником податків - фізичною особою ОСОБА_3 за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 року, за результатами якої було складено акт № 272/26-54-13-06-17-2223312495 від 01.11.2016 року.

Перевіркою були виявлені порушення вимог:

- пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, пп. 164.2.17 п.164.2 ст. 164, п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України, оскільки ОСОБА_3 не було подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік та не задекларовано отриману суму додаткового блага у вигляді боргу, анульованого кредитором, на загальну суму 1 002 644, 49 грн. та не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб з отриманого доходу в розмірі 199 919, 90 грн.;

- п. 16.1 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України - не нараховано і не сплачено військовий збір у сумі 15 039, 67 грн.

01.12.2016 року на підставі вказаного акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення № 0005411306 про збільшення грошового зобов'язання по військовому збору у розмірі 18 799, 59 грн., в т.ч. 3759, 92 грн. штрафної санкції, та № 0005421306 про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 250 069, 88 грн., в т.ч. 50 149, 98 грн. штрафної санкції (далі по тексту - оскаржувані податкові повідомлення-рішення).

Позивач, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що виконання позивачем кредитного договору шляхом погашення суми заборгованості за ним свідчить про те, що анулювання (прощення) заборгованості в розумінні п.п. «д» п.п. 164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України в даному випадку не відбулося, а грошові кошти у розмірі 1 002 644, 49 грн. не підлягають включенню до складу загального місячного (річного) оподаткованого доходу ОСОБА_3 за 2015 рік, оскільки не є додатковим благом позивача, а також вони не можуть оподатковуватися військовим збором.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та нормами Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.162.1 ст.162 ПК України, платниками податку є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з п.163.1 ст.163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Пунктом 164.1 ст.164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді, зокрема, основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Отже, до складу оподатковуваного доходу фізичної особи належить, зокрема, сума заборгованості, яка була прощена (анульована) їй. Така сума заборгованості розцінюється в якості додаткового блага фізичної особи і підлягає оподаткуванню податком на прибуток на доходи фізичних осіб. Разом з тим, таке прощення здійснюється на підставі відповідного рішення кредитора, про яке боржник повинен бути повідомлений.

Статтею 605 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Тобто, анулювання (прощення) боргу за своєю суттю є звільненням боржника від обов'язку сплатити його, на підставі якого боржник набуває право не сплачувати борг.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» (Кредитор) та ОСОБА_3 (Позичальник) укладено кредитний договір № 014/1975/3/15301, за умовами якого Кредитор надає Позичальнику кредит в сумі 62 000,00 доларів США із сплатою 14,5 % річних зі строком користування кредитними коштами до 14.05.2018 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 вказаних зобов'язань, 15.05.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (майновий поручитель ОСОБА_3 та Іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 014/1975/3/15301. Предмет іпотеки - земельна ділянка площею 0,1000 га, розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, с/т «Вільха», кадастровий номер НОМЕР_1.

У подальшому ПАТ «Фідобанк», як правонаступник ВАТ «Ерсте Банк», звернулося до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15.05.2008 року № 014/1975/3/15301.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01.12.2014 року у справі № 756/7166/14-ц повністю задоволено позов. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 641 892, 85 грн. Також у цьому рішенні зазначено, що станом на 05.05.2014 року ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору і має прострочену заборгованість у розмірі 56 309, 39 доларів США, що еквівалентно 641 892, 85 грн.

15.08.2015 року між ПАТ «Фідобанк» (як правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» та Іпотекодержателем) і ОСОБА_4 (Іпотекодавець) підписано договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, за умовами якого Іпотекодавець передав у власність Іпотекодержателя, а Іпотекодержатель прийняв і набув право власності на належне йому нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, с/т «Вільха», кадастровий номер НОМЕР_1.

Передачу зазначеного нерухомого майна Іпотекодавцем у власність Іпотекодержателя здійснено у порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в рахунок виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 15.05.2008 року № 014/1975/3/15301, що був забезпечений договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 15.05.2008 року за № 2951.

Як вказано у п. 12, даний договір про задоволення вимог Іпотекодержателя укладений з метою виконання зобов'язань Іпотекодавця за кредитним договором від 15.05.2008 року № 014/1975/3/15301, укладеного з Кредитором, і є підтвердженням повного виконання Боржником зобов'язань по погашенню заборгованості за кредитним договором від 15.05.2008 року № 014/1975/3/15301, а також припиняє дію договору іпотеки, що було укладено в забезпечення його виконання.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що наведені обставини свідчать про те, що кредитний договір від 15.05.2008 року № 014/1975/3/15301 був виконаний ОСОБА_3 шляхом погашення суми заборгованості за ним, що виключає можливість анулювання (прощення) боргу за вказаним кредитним договором.

Крім того, відповідачем на підтвердження висновків перевірки не надано будь-яких доказів, які б свідчили про наявність рішення банку про анулювання (прощення) боргу ОСОБА_3

Таким чином, виконання позивачем кредитного договору шляхом погашення суми заборгованості за ним свідчить про те, що анулювання (прощення) заборгованості в розумінні п.п. «д» п.п. 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України в даному випадку не відбулося, а грошові кошти у розмірі 1 002 644, 49 грн. не підлягають включенню до складу загального місячного (річного) оподаткованого доходу ОСОБА_3 за 2015 рік, оскільки не є додатковим благом позивача, а також вони не можуть оподатковуватися військовим збором.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова