Постанова № 76612866, 19.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1224/18 Суддя суду першої інстанції: Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Літвіної Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2018 року, що прийняте у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.11.2017 №Ф-2264-17 ГУ ДФС у Київській області.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2018 року позов задоволено.

Відповдіач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувана вимога є правомірною.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 з 03.03.1998 зареєстрована Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про державну реєстрацію №7964.

Позивач 13.03.2013 звернулася із заявою про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування з 01.04.2013, яка в той же день була отримана Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва, що підтверджується вхідним штампом на копії доданої до матеріалів справи заяви.

Станом на 01.11.2017 Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області за обліковими даними з інформаційної системи органу доходів і зборів виявлено заборгованість зі сплати позивачем єдиного внеску і сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.11.2017 року №Ф-2264-17 (надалі - вимога) у розмірі 1 194, 03 грн.

Скориставшись правом оскарження вимоги в адміністративному порядку, 23.11.2017 позивач звернулась до Державної фіскальної служби України зі скаргою за результатом розгляду якої рішенням Державної фіскальної служби України від 21.12.2017 №17131/У/99-99-11-02-02-25 скаргу залишено без задоволення, а вимогу без змін.

Проте, не погодившись з такою вимогою, вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття відповідного рішення.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

При цьому, згідно пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно частини п'ятої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 абзац третій частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Як вбачається з відзиву на позову заяву та з апеляційної скарги, виносячи оскаржувану вимогу, відповідач виходив з того, позивач має сплачувати єдиний внесок як фізична особа-підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач 13.03.2013 звернулася із заявою про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування з 01.04.2013, яка в той же день була отримана Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва. Не зважаючи на це, з незалежних від позивача та не повідомлених відповідачем причин, відповідна інформація контролюючим органом до системи облікових даних внесена не була. Будь-яких доводів, доказів чи пояснень з цього приводу відповідачем надано не було.

У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач підставою нарахування недоїмки позивачу називає виключно дані інформаційних систем податкового органу.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як вбачається з облікової картки, наданої відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, недоїмка у розмірі 1194,03 грн за позивачем рахується станом на 31.12.2016. Станом на 31.12.2016 ця сума не змінилася. Поряд із цим, колегія судів наголошує на тому, що будь-яких відомостей чи доказів підстав виникнення недоїмки (проведення документальних перевірок, за результатами яких було визначено недоїмку, подання позивачем звітів про нарахування спірної суми єдиного внеску), періоду її нарахування, застосованого відсотку, бази єдиного внеску, доходу позивача, на підставі якого було нараховано єдиний внесок тощо, відповідачем не надано ні у суді першої, ні апеляційної інстанцій.

Саме лише посилання на перебування позивача на спрощеній системі оподаткування та наявності у інформаційних базах даних інформації про недоїмку недостатньо для висновку про правомірність оскаржуваної вимоги.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 5) добросовісно; 6) розсудливо.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції наголошує на тому, що доводи скаржника зводяться лише до констатування факту наявності відповідної інформації у відповідних базах даних контролюючого органу, без обґрунтування підстав нарахування єдиного внеску. Таким чином, відповідачем не було доведено правомірності визначення позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову, оскільки оскаржувана вимога є необґрунтованою, а отже підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Літвіна

Суддя І.В. Федотов