Постанова № 76612701, 20.09.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 вересня 2018 року

справа № 808/2352/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.,

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія»

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року (головуючий суддя Прасов О.О.) у справі №808/2352/18 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

в с т а н о в и В :

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом про стягнення з ТОВ «Керуюча компанія «Мрія» адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 71342,03 грн. В обґрунтуванні заявлених вимог посилався на те, що середньооблікова кількість штатних робітників, що працювали у ТОВ «Керуюча компанія «Мрія» у 2017 році становила 25 особи, у зв’язку з чим, відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», норматив інвалідів для відповідача складає 1 особу. Зі звіту форми 10-ПІ вбачається, що фактично у 2017 році на підприємстві відповідача не були працевлаштовані особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Враховуючи середньорічну заробітну плату на підприємстві відповідача, позивачем розраховано суму штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, які і просив стягнути позивач з відповідача.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року позов задоволено. Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано свого обов’язку щодо працевлаштування інвалідів. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не вживалися заходи з метою недопущення правопорушення, в частині дотримання нормативу по працевлаштуванню осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, у зв’язку з чим існують правові підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з’ясування обставин справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів, не супроводжується його обов’язком по пошуку осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Вказане, на думку заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції не враховано. Крім цього, відповідач вказує на те, що підприємство до грудня 2017 року не

брало участь у заходах по працевлаштуванню осіб з обмеженими фізичними можливостями, оскільки до листопаду 2017 року середньооблікова кількість штатних працівників складала 25 осіб та був працевлаштований 1 інвалід. Тобто, відповідач вказує на те, що підприємством був виконаний норматив працевлаштування інвалідів.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст..20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. <…> Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що обов’язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб’єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з відповідачем про те, що обов’язок суб’єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

В той же час, на суб’єктів господарювання покладено обов’язок щодо інформування уповноважених державних органів про наявність вакансій для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Так, відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», N5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобов’язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” та Порядку її подання».

Отже, вказаним Наказом встановлена форма призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем вказаний обов’язок належним чином виконано не було, оскільки звітність за формою № 3-ПН (відносно вакансій для інвалідів) подано лише 07.12.2017р., у зв’язку з чим центр зайнятості не мав можливості протягом 2017 року направити до відповідача осіб, яким встановлено інвалідність, для працевлаштування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не здійснювались усі належні від нього заходи для недопущення правопорушення, а відтак суд першої інстанції обґрунтовано вказав на наявність підстав для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій.

Згідно поданого відповідачем “Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік” за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача за 2017 рік склала – 25 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, що працюють у відповідача за 2017 рік склала – 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях - 1, створених відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” складає – 1 особа (а.с.28).

Отже, у вказаному звіті відповідач самостійно визначив норматив для працевлаштування осіб, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність; звітував про те, що у вказаному періоді (2017 рік) такі особи на підприємстві не працювали; розрахував адміністративно – господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Посилання відповідача на те, що у 2017 році на підприємстві працювала особа, якій відповідно до законодавства встановлена інвалідність, матеріалами справи не підтверджуються, доказів цьому відповідачем не було надано а ні до відзиву на позов, а ні до апеляційної скарги. Крім цього, суд враховує, що у звіті форми №10-ПІ, який подано підприємством, така інформація відсутня, навпаки, у вказаному звіті зазначено про те, що у 2017 році на підприємстві не працювали особи, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність.

Таким чином, встановивши зазначені обставини справи, дослідивши аргументи відповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року у справі №808/2352/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, визначені ст..329 КАС України.

Повний текст постанови складено 20.09.2018р.

Головуючий суддя: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк