Постанова № 76612244, 19.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 753/8604/16-ц

Номер провадження № 22-ц/796/7767/2018

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Головачова Я. В., Шахової О. В.,

за участю секретаря судового засідання - Іваницької О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 липня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Леонтюк Л.К., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют ЛТД» про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в :

Згідно п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Виходячи зі змісту пункту 8 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У травні 2016 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4, з урахуванням подальших уточнень, про визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя автомобіль MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI, 2007 року випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_1, поділ автомобіля MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, з визначенням часток співвласників, визнавши за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по ? частки вказаного автомобіля за кожним, припинивши право спільної сумісної власності.

13 лютого 2017 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 звернувся із заявою про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 (том І а.с.121), крім того, із заявою про уточнення позовних вимог, у якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3 (попередній НОМЕР_1) від 05 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, скасувати свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3 (попередній НОМЕР_1), виданого на ім'я ОСОБА_2 (том І а.с.123-125).

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2017 року, занесеною до журналу судового засідання, ОСОБА_2 залучено до участі у справі в якості співвідповідача (том І а.с. 130 -131).

04 травня 2017 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 звернувся із заявою про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ТОВ «Абсолют ЛТД» (том І а.с.169-170), крім того, із заявою про збільшення розміру позовних вимог, у якій просив визнати недійсним договір комісії №308 автомобіля MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI від 05 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 і ТОВ «Абсолют ЛТД», визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI від 05 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ «Абсолют ЛТД» і ОСОБА_2, скасувати державну реєстрацію транспортного засобу MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3 (попередній НОМЕР_1), проведену територіальним сервісним центром №3243 у Київській області на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 05 жовтня 2016 року на ім'я ОСОБА_2, визнати автомобіль MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3, поділити автомобіль MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI з визначенням часток співвласників, визнавши за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по ? частці вказаного автомобіля, припинивши право спільної сумісної власності (том І а.с.172-176).

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2017 року, занесеною до журналу судового засідання, Товариство з обмеженою відповідальністю «Абсолют ЛТД» залучено до участі у справі в якості співвідповідача (том І а.с. 183).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ТОВ «Абсолют ЛТД» задоволено частково, визнано автомобіль MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, поділено автомобіль MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI з визначенням часток співвласників, визнавши за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на ? частини вказаного автомобіля за кожним, припинивши право спільної сумісної власності. Визнано недійсним договір комісії автомобіля MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI від 05 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 і ТОВ «Абсолют ЛТД», № 308, визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CDI від 05 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ «Абсолют ЛТД» і ОСОБА_2 У решті вимог відмовлено (том І а.с.246-250 б).

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 17 серпня 2018 року подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 липня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, порушенням норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення. У апеляційній скарзі зазначає, що під час укладення договору купівлі-продажу, а саме 05 жовтня 2016 року, останній не знав та не міг знати про те, що спірний автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що позивач не надавала згоди на відчуження даного автомобіля. Крім того, відсутні підстави вважати, що ТОВ «Абсолют ЛДТ» було обізнане про відсутність згоди позивача на відчуження спірного автомобіля під час укладення договору комісії.

Скаржник зазначає, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року, що не було оскаржене в апеляційному порядку, встановлено, що з жовтня 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не підтримують шлюбні відносини, не ведуть спільне господарство, не мають спільного бюджету та не живуть однією сім'єю. Як вбачається із свідоцтва про державну реєстрацію спірного автомобіля, ОСОБА_4 набув право власності на нього 04 травня 2015 року. Тобто, на час придбання спірного автомобіля ведення спільного господарства подружжя було припинено.

На думку скаржника, суд першої інстанції не мав приймати заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог, оскільки за своїм змістом вона була заявою про зміну предмету позову, оскільки було заявлено абсолютно нові вимоги до нових відповідачів, а отже, мала бути подана до початку розгляду справи по суті. Враховуючи вищезазначене, судом було порушено норми процесуального законодавства.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ній. Крім того, пояснив, що у ОСОБА_4 виникло право власності на спірний автомобіль у жовтні 2013 року, ця дата міститься у технічному паспорті автомобіля як дата першої реєстрації. В той час як шлюбні відносини та ведення спільного господарства припинились між подружжям ОСОБА_4 у жовтні 2012 року.

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, пояснив, що згідно інформації з сервісного центру про первинну реєстрацію права власності, спірний автомобіль зареєстровано у березні 2013 року. Крім того, останній подав відзив на апеляційну скаргу з відповідними підтвердженнями направлення його копії учасникам справи, з якого, зокрема, вбачається, що у даній справі мали місце недобросовісні дії як ОСОБА_4, так і ОСОБА_2 при відчуженні спірного автомобіля, оскільки ОСОБА_4, маючи намір не ділити спільне майно з колишньою дружиною, відчужив спірний автомобіль ОСОБА_2 без згоди колишньої дружини ОСОБА_3 в період, коли справа розглядалась у Дарницькому районному суд міста Києва.

ОСОБА_4 та представник ТОВ «Абсолют ЛТД» до суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, а тому у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення з'явившихся до суду представників ОСОБА_3 та ОСОБА_2, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності та співставленні, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року шлюб між сторонами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано (том І а.с.10-11).

Після розірвання шлюбу спірний автомобіль знаходився у володінні ОСОБА_4

З відомостей по «НАІС ДДАІ» МВС України та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що вперше спірний автомобіль MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CD1, державний номерний знак НОМЕР_1, було зареєстровано за ОСОБА_4 19 березня 2013 року (том І а.с.163, 164).

05 жовтня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Абсолют ЛТД» було укладено Договір комісії №308 (том І а.с.160-161).

Крім того, 05 жовтня 2016 року між ТОВ «Абсолют ЛТД», ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу - спірного автомобіля (том І а.с.156-157).

Як вбачається з відповіді Регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України від 28 грудня 2016 року №31/26-17194 (том І а.с.112) згідно даних автоматизованої інформаційно-пошукової системи міста Києва та НАІС МВС України, 05 жовтня 2016 року спірний транспортний засіб перереєстровано на іншого власника - ОСОБА_2 під номерним знаком НОМЕР_3.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання спірного автомобіля об'єктом спільної сумісної власності подружжя, його поділ з визначенням часток співвласників, припинивши право спільної сумісної власності, визнання недійсним договору комісії №308 та також договору купівлі-продажу спірного автомобіля, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 передав спірний автомобіль для продажу, який в подальшому був проданий на підставі договору комісії ТОВ «Абсолют ЛТД» без письмової згоди дружини, яка вимагалась відповідно до ст.65 СК України. З цих підстав, суд визнав недійсними договори комісії та купівлі-продажу спірного автомобіля. Крім того, враховуючи, що згода на отримання грошової компенсації надана не була і відповідна грошова сума на депозитний рахунок суду не вносилась, суд дійшов висновку про необхідність поділити спірний автомобіль між ОСОБА_4 з визначенням часток співвласників, визнавши за кожним з них по ? частці вказаного автомобіля за кожним, припинивши право спільної сумісної власності.

Що стосується позовної вимоги про скасування державної реєстрації спірного автомобіля, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині, оскільки позивачем невірно обрано спосіб захисту і така вимога є необґрунтованою.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не можна назвати законним та обґрунтованим, з огляду на таке.

Згідно статті 60 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Виходячи зі змісту ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, в ході перегляду оскаржуваного судового рішення колегією суддів встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року встановлено, зокрема, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету та не живуть однією сім'єю з жовтня 2012 року, на що посилалась позивач ОСОБА_3 як на підставу своїх позовних вимог про розірвання з ОСОБА_4 шлюбу.

Вказане судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили. Обставини, встановлені вищевказаним судом рішенням, в силу ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляду даної справи.

Крім того встановлено, що спірний автомобіль MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CD1, державний номерний знак НОМЕР_1, придбано та вперше зареєстровано за ОСОБА_4 19 березня 2013 року.

А отже, провівши аналіз встановлених вище обставин, виходячи з норм діючого законодавства України, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов невірного та необґрунтованого висновку про те, що спірний автомобіль MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 CD1, державний номерний знак НОМЕР_1 є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та може підлягати поділу.

Вказаний автомобіль придбано ОСОБА_4 в період, коли сторони (подружжя ОСОБА_4) не підтримували шлюбних стосунків, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та не жили однією сім'єю, а тому зазначений об'єкт рухомого майна (спірний автомобіль) був особистою приватною власністю ОСОБА_4, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав у їх задоволенні.

Згідно ч.2 ст.328 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, доводи ОСОБА_2 є обґрунтованими, оскільки останнім правомірно набуте рухоме майно - спірний автомобіль.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судового рішення дійсним обставинам справи, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, та таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 липня 2018 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют ЛТД» про поділ спільного майна подружжя- відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 21 вересня 2018 року.

Суддя-доповідач: І.М.Вербова

Судді: Я.В. Головачов

О.В.Шахова