Рішення № 76612141, 21.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 вересня 2018 року № 826/671/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпровизнання протиправним акту перевірки та наказу, скасування податкових повідомлень-рішеньВ С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо призначення та проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

- визнати протиправним наказ №5908 від 03 липня 2017 року «Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1);

- визнати протиправними та такими, що не відповідають діючому законодавству дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо складання Акту «Про результати документальної планової виїзної перевірки ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року №1041/26-15-13-11/НОМЕР_1 від 09 серпня 2017 року»;

- визнати нечинним та скасувати Акт «Про результати документальної планової виїзної перевірки ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року №1041/26-15-13-11/НОМЕР_1 від 09 серпня 2017 року»;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0003381311 від 05 вересня 2017 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0003321311 від 05 вересня 2017 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0003271311 від 05 вересня 2017 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0003281311 від 05 вересня 2017 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0003291311 від 05 вересня 2017 року і вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-41 від 05 вересня 2017 року.

В якості підстав позову позивач посилається на те, що перевірка призначена і проведена з порушенням норм чинного законодавства, її результати та висновки є необґрунтованими, незаконними, такими, що порушують права позивача, які встановлені та забезпечені Конституцією та законами України. Також, позивач не погоджується із складеними за результатами незаконної перевірки, що проведена з порушенням норм чинного законодавства, податковими повідомленнями-рішеннями №0003381311, №0003321311, №0003271311, №0003281311, №0003241311, №0003311311, №0003251311, №0003261311 від 05 вересня 2017 року, рішенням №0003291311 від 05 вересня 2017 року та вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-41 від 05 вересня 2017 року, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В судових засіданнях представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, а саме, наполягав, що оскаржуваний наказ та рішення прийняті відповідно до норм Податкового кодексу України.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 28 січня 2003 року, здійснює діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту, є платником податку на доходи фізичних осіб на загальних підставах, а також є платником податку на додану вартість.

В період з 13 липня 2017 року по 02 серпня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності позивача за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено Акт «Про результати планової виїзної перевірки ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року» №1041/26-15-13-11/НОМЕР_1 від 09 серпня 2017 року, що отриманий позивачем 15 серпня 2017 року.

Позивач, не погоджуючись з законністю призначення, процедурою проведення, результатами і висновками перевірки, 19 серпня 2017 року подав до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві заперечення на Акт перевірки, в якому мотивував свою позицію згідно норм діючого законодавства та додав підтверджуючі документи з описом.

05 вересня 2017 року позивач отримав лист Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві «Про надання інформації» №12212/26-15-13-11-11 від 31 серпня 2017 року, згідно з яким жодного обґрунтування та доказу, що підтверджують позицію ОСОБА_1, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві не прийнято до уваги та не враховано.

На підставі акту перевірки та висновку про результати розгляду заперечень №30/26-26-15-13-11-11 від 31 серпня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкове повідомлення рішення №0003381311 від 05 вересня 2017 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 67784,00 грн.; податкове повідомлення-рішення №0003321311 від 05 вересня 2017 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на 123306,00 грн.; податкове повідомлення-рішення №0003271311 від 05 вересня 2017 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб на 117005,56 грн.; податкове повідомлення-рішення №0003281311 від 05 вересня 2017 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за військовим збором на 9303,34 грн., також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003291311 від 05 вересня 2017 року та вимогу про сплату боргу №Ф-41 від 05 вересня 2017 року, за якими донараховано єдиного внеску на 120248,06 грн. та штрафу у розмірі 15145,76 грн.

В свою чергу, позивач подав скарги до Державної фіскальної служби України:

- №1/28 від 28 вересня 2017 року на дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві;

- №2/28 від 28 вересня 2017 року на податкові повідомлення-рішення №0003381311, №0003321311, №0003271311, №0003281311, №0003241311, №0003311311, №0003251311, №0003261311 від 05 вересня 2017 року;

- №3/28 від 28 вересня 2017 року на рішення №0003291311 від 05 вересня 2017 року і вимогу про сплату боргу №-41 від 05 вересня 2017 року.

Позивач отримав 11 грудня 2017 року рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги №16423/К/99-99-11-02-01-04 від 08 грудня 2017 року, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - без змін.

Вважаючи дії та рішення відповідача необґрунтованими, невмотивованими та поверхневими, позивач звернувся з відповідним позовом до адміністративного суду.

Вирішуючи цей спір, суд виходить з наступного.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною шостою статті 19 Господарського кодексу України органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

Згідно з приписами статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до пункту 14.1.164. статті 14 Податкового кодексу України план - графік документальних виїзних перевірок - перелік платників податків, що підлягають плановій перевірці контролюючими органами у відповідний період календарного року.

Згідно з пунктом 75.1. статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Пунктом 75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу "витягнутої руки".

Відповідно до пункту 77.1. статті 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Згідно з пунктом 77.2. статті 72 Податкового кодексу України до плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Платники податків - юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 43 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу, та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45, 49, 50, 51, 57 цього Кодексу.

Пунктом 77.3. статті 77 Податкового кодексу України забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати митних платежів, податків, зборів та єдиного внеску при виплаті (нарахуванні) доходів фізичним особам податку з доходів фізичних осіб та зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Податковий орган вказує, що позивача включено до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на ІІІ квартал 2017 року.

Відповідно до 77.4. статті 77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У відповідності до зазначених норм законодавства та на підставі наданих доказів до матеріалів справи, судом встановлено, що відповідно до витягу з плану-графіку проведення документальних перевірок платників податків на І квартал 2017 року, який міститься в матеріалах справи, 03 липня 2017 року в.о. начальника Головного управління ДФС у м. Києві видано Наказ №5908 Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1), з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року тривалістю 10 робочих днів з 13 липня 2017 року по дату завершення перевірки.

Як встановлено судом згідно з наданими доказами, які знаходяться в матеріалах справи, 03 липня 2017 року на адресу позивача надіслано Повідомлення від 03 липня 2017 року №1648/К/26-15-13-08-23, в якому повідомлялось про проведення вказаної перевірки, дати її проведення, підстави та посилання на норми Податкового кодексу України. Разом із зазначеним Повідомленням надісланий вищевказаний Наказ № 5908.

Зважаючи на зазначені норми та докази, наявні в матеріалах справи, оскаржуваний наказ та дії при його винесенні вчинено податковим органом в межах його компетенції та у відповідності до норм податкового законодавства.

Щодо посилання позивача на порушення абзацу 2 пункту 77.1. статті 77 Податкового кодексу України, відповідно до якого план-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки, суд зазначає наступне.

Законом України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» (далі - Закон № 1797-VIII) внесено зміни до пункту 77.1 статті 77 Кодексу, які набрали чинності з 01 січня 2017 року.

Відповідно до пункту 77.1 статті 77 Кодексу (зі змінами, внесеними Законом № 1797-VIII) план-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Таким чином, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що план-графік документальних планових перевірок на 2017 рік на веб-сайті ДФС України протиправно не опублікований, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, формування річного плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків буде здійснюватися у поточному році на 2018 рік та оприлюднюватись на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

План-графік проведення документальних планових перевірок платників податків у 2017 році складався відповідно до Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02 червня 2015 року № 524 (зі змінами), зареєстрованим у Мін'юсті 24 червня 2015 року за № 751/27196. Затверджений план-графік проведення документальних планових перевірок платників податків відповідно до наказу ДФС від 28 серпня 2014 року № 88 (зі змінами) належить до переліку відомостей, що містить службову інформацію та має обмежений доступ.

З огляду на викладене, посилання Позивача на порушення абзацу 2 п. 77.1. ст. 77 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

Крім того, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику є Державна фіскальна служба України, яка наділена повноваженням щодо формування та оприлюднення зазначеного плану-графіку, а не Головне управління ДФС у м. Києві, яке є відповідачем у даній справі.

Стосовно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0003381311, №0003321311, №0003271311, №0003281311, №0003241311, №0003311311, №0003251311, №0003261311 від 05 вересня 2017 року суд зазначає наступне.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регламентується положеннями статті 177 Податкового кодексу України (далі по тексту - в редакції, що діяла в період спірних правовідносин).

Згідно пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 з метою оподаткування під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як зазначено у пункті 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

При цьому, у відповідності до положень пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, до витрат операційної діяльності належать витрати, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Зокрема, пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Водночас склад загальновиробничих витрат деталізовано у підпункті 138.8.5 пункту 138 статті 138 Податкового кодексу України, у якому зазначено, що до складу таких витрат включаються, окрім іншого: амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення тощо.

Також підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат включаються, окрім іншого: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення.

З наведених норм Податкового кодексу України слідує, що об'єктом оподаткування фізичної особи-підприємця є різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, обчисленими відповідно до норм розділу III цього Кодексу.

Як встановлено в акті перевірки від 09 серпня 2017 року №1041/26-15-31-11/НОМЕР_1 та враховуючи інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності ОСОБА_1 є 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

У вищезазначеному акті перевірки зазначено, що ФОП ОСОБА_1 безпідставно включив до складу витрати на придбання бензину та газу, ремонт автомобіля MAZDA 5, який належить дружині ОСОБА_1, а також вартість придбаних товарів, зокрема у ТОВ «Метро кеш єнд кері Україна», ТОВ «Епіцентр К», використання яких не пов'язані із здійсненням ним підприємницької діяльності.

На спростування доводів відповідача, позивач надав суду подорожні листи службового легкового автомобіля, в підтвердження факту використання автомобіля марки MAZDA 5 в підприємницькій діяльності, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2, де визначено тип транспортного засобу - «легковий універсал» та заяву ОСОБА_2 від 30 березня 2018 року №527, якою надано згоду на користування автомобілем MAZDA 5, легковий універсал, що належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про реєстрації транспортного засобу серія НОМЕР_2.

Суд погоджується з позицією податкового органу, що подорожні листи не можуть слугувати документальним підтвердженням використання придбаного бензину в підприємницькій діяльності, оскільки вони не містять інформації щодо призначення зазначених поїздок, та не надано обгрунтування визначених норм використання бензину. Жодних інших документів в підтвердження зв'язку зазначених в подорожніх листах поїздок з господарською діяльністю платником податків надано не було.

Отже, враховуючи викладене вище, ФОП ОСОБА_1 не підтвердив документально правомірність віднесення до витрат та податкового кредиту операції з придбання бензину та ремонт автомобіля MAZDA 5.

Згідно з абзацом 3 статті 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III при державній реєстрації, зокрема вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає докази надані позивачем не достатніми, а висновки акта перевірки про порушення позивачем пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201, підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 Підрозділу 10 Податкового кодексу України, заниження податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, військового збору та не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість та військового збору правомірними та такими, що зроблені в межах чинного законодавства України.

Окремо слід зауважити щодо позовних вимог: - визнати протиправними та такими, що не відповідають діючому законодавству дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо складання Акту «Про результати документальної планової виїзної перевірки ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року №1041/26-15-13-11/НОМЕР_1 від 09 серпня 2017 року»; та - визнати нечинним та скасувати Акт «Про результати документальної планової виїзної перевірки ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року №1041/26-15-13-11/НОМЕР_1 від 09 серпня 2017 року».

Правовий акт індивідуальної дії є актом органів державної влади та посадових осіб, що встановлює, змінює або припиняє права та обов'язки певної особи (певного кола осіб), а також створює правила поведінки, передбачені для разового застосування. За своєю юридичною природою правовий акт індивідуальної дії є актом застосування правової норми до конкретних фактичних обставин, що тягнуть виникнення, зміну або припинення правовідносин між персонально визначеними особами, на яких поширюється дія такого акта.

В свою чергу, виходячи зі змісту положень ст. 86 Податкового кодексу України, дії по складанню акта перевірки, висновки, викладені в акті податкового органу, складеного за результатом перевірки, не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті або довідці доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків.

Тобто, акт перевірки має констатуючий, а не владно-зобов'язуючий характер, позаяк не містить обов'язкових приписів, розпоряджень, що породжують юридичні наслідки для платника.

Виходячи з наведеного, дії контролюючого органу щодо складання акта перевірки та, власне, і сам акт перевірки, не порушують права чи інтереси особи, а відтак підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17 січня 2018 року у справі К/9901/1895/18.

Згідно частини 1, частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач виконав покладений на нього положеннями вищенаведеної статті, обов'язок.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з тим, що судом не встановлено порушень прав позивача з боку відповідача в контексті спірних правовідносин.

Керуючись статтями 2, 77, 6, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко