Рішення № 76611897, 14.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 вересня 2018 року № 826/2799/17

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Київський слідчий ізолятор про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної установи Київський слідчий ізолятор у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Київського слідчого ізолятора про звільнення сержанта вн. служби ОСОБА_1, молодшого інспектора відділу охорони від 01.02.2017 року;

- визнати протиправним та скасувати Наказ Київського слідчого ізолятора про притягнення до дисциплінарної відповідальності сержанта вн. служби ОСОБА_1, молодшого інспектора відділу охорони;

- визнати протиправним та скасувати затверджений Висновок службового розслідування Київського слідчого ізолятора від 01.02.2017 року яким рекомендовано звільнити зі служби сержанта вн. служби ОСОБА_1, молодшого інспектора відділу охорони;

- поновити сержанта вн.служби ОСОБА_1, молодшого інспектора відділу охорони на службі, на посаді молодшого інспектора відділу охорони Державної установи Київський слідчий ізолятор;

- стягнути з Державної установи Київський слідчий ізолятор, код ЄДРПОУ 08563694, на користь ОСОБА_1 заробіток за фактично відпрацьований час з 01.01.2017 року по 01.02.2017 року;

- стягнути з Державної установи Київський слідчий ізолятор, код ЄДРПОУ 08563694, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.02.2017 року по час поновлення на посаді;

- стягнути з Державної установи Київський слідчий ізолятор, код ЄДРПОУ 08563694, на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі кратному 46 мінімальних заробітних плат, що становить 147 200 гривень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було грубо порушено законодавство України щодо порядку застосування до службової особи ОВС дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби через упереджене ставлення до службової особи ДКВС України, відтак таке звільнення вважає протиправним. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову.

З урахуванням положень частини третьої статті 194 КАС України, (в редакції від 13.07.2017р.), суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з жовтня 2014 року проходив службу в Київському СІЗО, був атестованим співробітником системи органів ДКВС України, мав спеціальне звання - сержант внутрішньої безпеки.

Згідно рапорту ОСОБА_1 з 01.12.2015 року проходив службу на посаді молодшого інспектора 2 - категорії відділу охорони Київського СІЗО відповідно до витягу з наказу від 30.11.2015 р. №95 о/с-пр.

Під час несення позивачем служби 10.01.2017 року, в другій половині дня до лікарні з перевіркою прибули перевіряючі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, якими було встановлено порушення позивачем службової дисципліни.

11.01.2017 року для проведення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни наказом №71ОТ-17 начальника Київського СІЗО ОСОБА_4 створено комісію установи за фактом вживання спиртних напоїв під час несення служби на добовому чергуванні в лікувальному закладі Міністерства охорони здоров'я України в Київській міській туберкульозній лікарні №2 смт. Гостомель.

За результатами службового розслідування від 31.01.2017 року перевірку за даним фактом порушення службової дисципліни завершено, запропоновано підготувати наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних посадових осіб.

Наказом Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 01.02.2017 року №25/ос/ст-17 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності співробітників установи» звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора 2-ої категорії відділу охорони Київського слідчого ізолятора за ст.77 п. 5 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту).

Наказом Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 01.02.2017 року №17/ОС-17 «По особовому складу» звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту).

Позивач вважає оскаржувані накази таким, що порушують його законні права та інтереси, а тому звернувся до суду, за захистом своїх законних прав.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на Державну кримінально-виконавчу службу України покладаються завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Згідно статті 3 цього ж Закону правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Частиною першою статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорон здоров'я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

До персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Статтею 23 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що за діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно з положеннями статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Статтею 59 згадуваного Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Згідно ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Пунктом 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України".

Відповідно до статті 12 частини 1 пункту 6 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися дисциплінарне стягнення, зокрема, звільнення з посади.

Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно зі статтею 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента країни і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Таким чином, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є невиконання або неналежне виконання поліцейським дисципліни шляхом недотримання конкретних актів законодавства та наказів і інших відомчих нормативно-правових актів.

Згідно з порядком накладання дисциплінарних стягнень, визначеним у статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2017 року ОСОБА_1 ніс службу в Київській міській туберкульозній лікарні №2 по охороні ув'язнених та був призначений вартовим у зміні №1 відповідно до наказу від 12.03.2016 року №96.

Як встановлено судом з матеріалів службового розслідування, цього ж дня заступником начальника відділу соціально виховної та психологічної роботи Київського слідчого ізолятора підполковником внутрішньої служби ОСОБА_2 та виконуючим обов'язків начальника відділу охорони Київського слідчого ізолятора капітаном внутрішньої служби ОСОБА_3 проведено перевірку у Київській міській туберкульозній лікарні №2 в смт. Гостомель згідно припису начальника установи. За місцем проведення перевірки було встановлено, що начальник варти старший лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_5 та заступник начальника варти сержант внутрішньої служби ОСОБА_1 знаходились на службі з явними ознаками алкогольного сп'яніння. За даним фактом зроблено доповідь начальнику Київського слідчого ізолятора полковнику внутрішньої служби ОСОБА_4 та першому заступнику начальника установи підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_6 в телефонному режимі.

Вподальшому ОСОБА_1 запропоновано проїхати до Київської міської наркологічної лікарні для проведення обстеження з метою проведення експертизи на виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів. Позивач від проведення вищезазначеного обстеження відмовився про що було складено акт від 10.01.2017 року , копія якого наявна в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів службового розслідування, після відмови від проведення обстеження позивач самовільно покинув територію Київської міської туберкульозної лікарні №2 та попрямував у невідомому напрямку.

Позивач факт вживання алкогольних напоїв заперечив, стосовно відмови від проведення обстеження з метою проведення експертизи на виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів зазначив, що дана процедура була платною та позивач на той момент не мав коштів для сплати за проведення даної процедури.

Верховний суд України в абз.2 п.25 постанови Пленуму від 06 листопада 1992 року №6 (зі змінами і доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказав, що нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку. Медична довідка про стан особи, в тому числі алкогольний стан, відноситься до одних із належних і допустимих доказів. У випадку її незрозумілості чи неясності, суд не позбавлений права перевірити відомості, зазначені в ній, в тому числі шляхом допиту осіб, які її видали.

Суд зазначає, що факт вживання позивачем алкогольних напоїв підтверджується письмовими поясненнями свідків допитаних в ході проведення службового розслідування, копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, слід зазначити, що в матеріалах адміністративної справи наявний лист Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» від 17.01.2017 року №50, який підтверджує факт відмови позивача від проведення обстеження та відповідно до якого, судом встановлено, що за повторним обстеженням станом на 17.01.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не звертались.

Також, за даним фактом відмови від проведення медичного обстеження в Журналі реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції здійснено записи від 11.01.2017 року .

Доказів, які спростовують вищевикладені обставини позивачем в ході розгляду справи не надано.

За висновком суду, перебування позивача на службі в стані алкогольного сп'яніння є порушенням службової дисципліни, а тому суд приходить до висновку, що застосований вид стягнення є співмірним з вчиненим порушенням.

Стосовно ж доводів позивача про те, що відповідачем було порушення порядку проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, суд зазначає наступне.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин Дисциплінарний статут Національної поліції України не затверджено, на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22.02.2006 № 3460-IV (чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (надалі - Дисциплінарний статут) службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу:

- дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників;

- захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави;

- поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики;

- берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб;

- стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень;

- сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку;

- виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету;

- з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють;

- берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Аналізуючи наведені положення Дисциплінарного статуту службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності.

Відповідно до ст. 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За приписами статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з органів внутрішніх справ.

Отже, недотримання службової дисципліни є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до особи-порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ.

Як визначено частиною першою статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Частиною 4 ст. 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Згідно ст. 12 Закону, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження;2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність;6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ

Підстави для призначення, процедуру та мету проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України; порядок документування й оформлення результатів службових розслідувань, прийняття за ними рішення та їх виконання; компетенцію структурних підрозділів апарату Мінюсту, його міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, уповноважених органів з питань пробації, навчальних закладів та закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, під час проведення службових розслідувань, права та обов'язки посадових осіб органів і установ під час проведення службових розслідувань визначені Порядком, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 березня 2015 року № 356/5 (далі - Порядок № 356/5).

Пунктом 2 Порядку № 356/5 визначено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового або начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб рядового чи начальницького складу або їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового чи начальницького складу та можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 356/5 службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника.

Начальники міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України мають право призначати службові розслідування стосовно осіб рядового чи начальницького складу підпорядкованих ним органів і установ. Керівники структурних підрозділів апарату Міністерства юстиції України та їх заступники за наявності підстав, достатніх для призначення службового розслідування, мають право надсилати відповідну інформацію начальникам міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції для проведення службового розслідування з подальшим інформуванням Міністерства юстиції України про його результати (пункти 2, 7 розділу ІІІ Порядку № 356/5).

Водночас, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 356/5 службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника, у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання особами рядового чи начальницького складу під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на органи і установи завдань.

Пунктом 4 розділу VI Порядку № 356/5,встановлено, що особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право:

отримувати інформацію про підстави проведення службового розслідування;

брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, подавати виконавцю (голові, членам комісії), який (які) проводить (ять) службове розслідування, документи, які мають значення для проведення службового розслідування;

висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (і) його проводить (ять);

відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України;

за письмовим зверненням ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також iз матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України;

оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Судом з наявних в матеріалах справи документів встановлено, що ОСОБА_7 було запропоновано в письмовій формі надати письмові пояснення, однак позивач обмежився відмовою від будь-яких пояснень, письмова відмова позивача наявна в матеріалах справи.

Стосовно твердження позивача, що станом на 01.02.2017 року були відсутні повноваження у Керівника Київського СІЗО звільняти ОСОБА_1 зі служби, то суд не погоджується з даним твердженням, оскільки встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу на посаді начальника Державної установи Київський слідчий ізолятор в період з 09.01.2017 року по 01.02.2017 року включно. Також відповідно до п. 18 ст. 8 Положення про державну установу "Київський слідчий ізолятор" від 15 грудня 2016 року, - начальник слідчого ізолятора в установленому порядку призначає на посади, переміщує та звільняє персонал слідчого ізолятора з посад, що належать до номенклатури слідчого ізолятора.

З приводу, не видачі позивачу належним чином завіреної трудової книжки, слід зазначити, що у відповідності до письмових заперечень відповідача, ОСОБА_1 було повідомлено , що після реєстрації наказу про звільнення в канцелярії слідчого ізолятора його буде ознайомлено з наказом під підпис та внесено відомості до трудової книжки, однак позивач покинув межі установи, що підтверджується актом від 01.02.2017 року.

Проаналізувавши встановлені обставини у сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, їх не доведеність та спростування наявними у справі належними, достатніми та переконливими доказами, у зв'язку з чим не вбачає протиправності у діях відповідача та підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку аргументи та твердження позивача, які покладені в обґрунтування позову не свідчать про протиправність оскаржуваного наказу, не спростовують висновків комісії за результатами проведеного службового розслідування, натомість відповідачем під час судового розгляду справи доведено законність, обґрунтованість правильність та послідовність своїх дій під час проведення службового розслідування та видання оскаржуваних наказів.

Оскільки у задоволенні адміністративного позову суд відмовляє, то підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.А. Качур