Рішення № 76611236, 21.09.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 вересня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/776/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1Є.) до Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач, Біловодське ОУПФУ), в якому просить суд:

- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії за віком з жовтня 2016 року;

- зобов'язати Біловодське ОУПУ поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість по пенсії за віком з жовтня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є тимчасово переміщеною особою та знаходиться на обліку відповідача як пенсіонер за віком з липня 2015 року. Пенсію отримував до жовтня 2016 року.

На електронну пошту ГУ ПФУ у Луганській області 23.02.2018 позивачем подано скаргу як обов’язкове адміністративне оскарження перед зверненням до суду з вимогою поновити виплату пенсії. 12.03.2018 отримав відповідь, в якій у добровільному поновленні пенсії відмовлено.

Наявність статусу внутрішньо переміщеної особи створює для позивача на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від нього здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Позивач вважає дії відповідача протиправними та дискримінаційними, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 46-47).

В липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про взяття на облік пенсійної справи.

З серпня 2015 року позивача взято на облік до Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (до реорганізації - управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі).

Пенсія позивачу управлінням виплачувалась з 01.07.2014 р. по 28.02.2016 р.

Заборгованість за період з 01.03.2016 р. по 01.04.2018 р. відсутня, так як нарахування пенсії не відбувалось.

Відповідно до довідки від 29.07.2015 № 920029301, яку видано управлінням соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації, позивача взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та перебуває за адресою: 92813, Луганська область, Біловодський район, с. Новолимарівка, вул. Шкільна, б. 8, відомості про яку внесені до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, яка функціонує в Порядку, затвердженому постановою КМУ №646 від 22.09.2016 р.

Виплату пенсії позивачу було припинено з 01.03.2016 на підставі списків, наданих Службою Безпеки України в березні 2016 року на підставі інформаційного обміну бази УСЗН.

Наведене рішення позивачем у встановленому порядку не оскаржувалося.

Вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні заявлених вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Прийнято рішення вважати не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (акр. спр. 1-2).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 зупинене провадження в адміністративній справі № 812/7761/18 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (арк.спр. 17-18).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року провадження у справі поновлено.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 08.08.2005 № 441234 (арк. спр. 8, 53).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.07.2015 № 920029301, виданої управлінням соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області, фактичним місцем проживання/перебування позивача є – 92813, Луганська обл., Біловодський район, с. Новолимарівка, вул. Шкільна, буд. 8 (арк. спр. 5, 54).

За інформацією Управління соціального захисту населення Біловодського районної державної адміністрації Луганської області ОСОБА_1 дійсно перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб, як особа, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Довідка № 920029301 від 29.07.2015 є дійсною (арк.спр. 22).

Згідно наданих відповідачем документів судом встановлено таке:

29 липня 2015 року позивач звернуся до Біловодське ОУПФУ із заявою про запит його пенсійної справи та прийняття його на обік (акр. спр. 50).

Позивачем до Біловодське ОУПФУ надані: копія паспорту (арк. спр. 51), довідка про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 52), пенсійне посвідчення (арк. спр. 53), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.07.2015 (арк. спр. 54), заява позивача про перерахування належних сум пенсії на поточний рахунок, відкритий у філії ПриватБанку (арк. спр. 55).

Розпорядженням № 25608 від 06.08.2015 позивачу була призначена пенсія: з 01.07.2014 – 2428,45 грн. (арк. спр. 40).

Згідно довідки Біловодського ОУПФУ № 2033/07-18 від 10.05.2018 позивачу виплачена пенсія по лютий 2016 року включно. (арк. спр. 65)

Із змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що виплату пенсії позивачу було припинено з 01.03.2016 на підставі списків призупинених наданих Службою Безпеки України в березні 2016 року на підставі інформаційного обміну бази УСЗН.

Проте, відповідачем жодних доказів на підтвердження зазначеної обставини до матеріалів справи не надано.

Будь-якого рішення Біловодським ОУПФУ про припинення виплати позивачу пенсії відповідачем не надано.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі – Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10. 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.

Відповідач в запереченнях пояснив, що виплату пенсії позивачу було припинено з 01.03.2016 на підставі списків призупинених наданих Службою Безпеки України в березні 2016 року на підставі інформаційного обміну бази УСЗН. Однак при цьому жодного рішення щодо припинення виплат пенсії позивачу відповідачем не приймалося.

Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.

Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

В свою чергу, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у підрозділі з питань соціального захисту населення та не знятий з обліку як внутрішньо переміщена особа.

Судом не виявлені колізії між положеннями ст. 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як ст. 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 49 Закону №1058 зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату.

Відповідач у своєму відзиві на позов посилався на те, поновлення виплати пенсій здійснюється у спосіб та з підстав, затверджених постановою КМУ від 08.06.2016 № 365.

Однак судом встановлено, що позивач ніколи не позбавлялася статусу внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено матеріалами справи, а також стосовно нього не приймалося рішення про припинення виплати пенсії. У зв’язку з чим така позиція відповідача є хибною та документально не підтвердженою. Оскільки самого рішення про припинення виплати пенсії не приймалося, відсутні й підстави для звернення щодо відновлення таких виплат.

Як вже вище вказано, судом встановлено, що позивачеві припинена з 01.03.2016 року виплата пенсії без прийняття будь-якого рішення та за відсутності підстав, визначених законами. Відповідно, судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.

В прохальній частині позовних вимог позивач просить зобов'язати Біловодське ОУПУ поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість по пенсії за віком з жовтня 2016 року.

Згідно довідки Біловодського ОУПФУ № 2033/07-18 від 10.05.2018 позивачу виплачена пенсія по лютий 2016 року включно.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача поновити позивачу виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01.03.2016, оскільки саме з цього періоду була припинена виплата пенсії позивачу.

Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

В силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням вище викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Що стосується позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача дискримінаційною з приводу припинення виплати пенсії позивачу, то вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" визначено, що дискримінація – це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Як встановлено судом, відповідач припинив виплату пенсії позивачу з підстав не підтвердження фактичного проживання (перебування) тимчасово переміщеної особи за адресою, зазначеною у довідці внутрішньо переміщеної особи, оскільки вважав, що позивачем порушені положення ст. 7 Закону № 1706-VII як законодавчо визначена обов’язкова умова отримання пенсії. Тобто, відповідач в силу неправильного тлумачення норми закону помилково вважав, що законодавчо введені обмеження щодо виплати пенсії в залежності від місця реєстрації внутрішньо переміщеної особи. Така позиція відповідає критеріям випадку, коли на законодавчому рівні можуть вводитися обмеження в цілях правомірної та об’єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними в рамках проведення антитерористичної операції.

Тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність відносно позивача не в силу віднесення його за певною ознакою, а внаслідок помилкового розуміння випадків, коли обмеження застосовуються правомірно для досягнення об’єктивно обґрунтованої мети.

Крім того, позивачем зовсім не зазначено та не надано, а судом при розгляді справи не виявлено та не встановлено доказів наявності як прямої, так і непрямої дискримінації. Також судом не виявлено та не встановлено випадків утиску, коли відносно позивача мала місце поведінка, метою або наслідком якої є приниження його людської гідності за певними ознаками або створення стосовно нього напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 29.03.2018 про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позов задовольняється в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 01.03.2016, судовий збір у розмірі 704,80 грн. до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Біловодського ОУПФУ.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2607,81 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком з 01 березня 2016 року.

Зобов’язати Біловодське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41247269, місцезнаходження: 92800, Луганська обл., Біловодський район, селище міського типу Біловодськ, вулиця Центральна, будинок 77) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрована адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса проживання: 92813, Луганська обл., Біловодський район, с. Новолимарівка, вул. Шкільна, буд. 5) з 01 березня 2016 року виплату раніше призначеної пенсії за віком.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2607,81 грн. (дві тисячі шістсот сім гривень 81 коп.)

У решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41247269, місцезнаходження: 92800, Луганська обл., Біловодський район, селище міського типу Біловодськ, вулиця Центральна, будинок 77) за рахунок бюджетних асигнувань до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_2