Рішення № 76611164, 20.09.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року м. Кропивницький Справа № 811/1894/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради та зобов'язати відповідача здійснити реєстрацію місця проживання її сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем реєстрації матері за адресою: АДРЕСА_1, шляхом внесення відомостей про місце проживання малолітньої дитини.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15 січня 2016 року відділом РАЦС Адлерського району міста-курорту Сочі управління РАЦС Краснодарського краю Російської Федерації був зареєстрований шлюб між нею громадянкою України та громадянином Російської Федерації ОСОБА_4 Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1. Після народження сина, батько дитини - ОСОБА_4 відмовився реєструвати дитину за місцем свого проживання. На даний час шлюб між ними не розірвано, але шлюбні відносини між ними фактично припинені з жовтня 2017 року. З жовтня 2017 року вона разом із сином ОСОБА_2 змушена була виїхати на територію України до місця своєї реєстрації, а саме: АДРЕСА_1, оскільки подружнє життя стало нестерпним. 21 листопада 2017 року подано позовну заяву про розірвання шлюбу. 26 лютого 2018 року звернулась із заявою до відповідача про реєстрацію місця проживання її малолітнього сина за адресою свого місця проживання. Відповідачем 26.02.2018 р. їй відмовлено у задоволенні заяви за неподання необхідних документів, а саме: була відсутня письмова згода батька. Позивач зазначає, що наданий час вона не в змозі отримати від батька дитини письмової заяви про згоду на реєстрацію місця проживання їхнього сина, оскільки з серпня 2017 року з батьком дитини повністю відсутній зв'язок. Відсутність реєстрації місця проживання малолітньої дитини суперечить її інтересам та суттєво обмежує реалізацію її прав і свобод, а тому вимушена звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 07.08.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позов - протягом 15 днів від дня отримання цієї ухвали. Відповідач, отримавши 10.08.2018 року дану ухвалу (а.с.37), відзиву на позов не подав, в судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.44-46), причини неявки суду не повідомив.

Суд враховує, що у відповідності до ч.4 ст.159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин кваліфікується судом як визнання позову.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.43).

Враховуючи викладене, а також з урахуванням приписів ч.9 ст.205 КАС України, суд визнав за можливе здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до паспортних даних ОСОБА_1 являється громадянкою України, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5, 10).

Відповідно до договору дарування квартири від 30.11.2015 р. №1434 ОСОБА_1 належить квартира на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7-9).

Судом встановлено, що 15 січня 2016 року відділом РАЦС Адлерського району міста-курорту Сочі управління РАЦС Краснодарського краю Російської Федерації був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 громадянкою України та громадянином Російської Федерації ОСОБА_4 (а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.13).

З жовтня 2017 року ОСОБА_4 - батько дитини разом з ОСОБА_1 та їхнім сином не проживає, на теперішній час жодних зав'язків з ОСОБА_1 не підтримує.

Згідно довідки ЖБК «Вуглинка» №126 від 22.06.2018 ОСОБА_1 (мати дитини) проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. Разом з нею за вказаною адресою проживає її малолітній син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який за вказаною адресою не зареєстрований (а.с.10).

У зв'язку із необхідністю реєстрації малолітнього сина за місцем проживання, позивачка 26 лютого 2018 року звернулася із письмовою заявою до управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини - її сина ОСОБА_2 за місцем реєстрації матері (а.с.11).

26 лютого 2018 року адміністратор управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради відмовив у такій реєстрації малолітньої дитини відповідно абз.1 п.11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02 березня 2016 року, у зв'язку з відсутністю письмової згоди батька дитини щодо реєстрації місця проживання.

Позивач вважає, що така відмова являється підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини визначено Законом України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р. №2402-ІІІ (далі - Закон №2402-III).

Згідно ст.7 Закону №2402-ІІІ, кожна дитина з моменту народження має право на ім'я та громадянство. Місце і порядок реєстрації народження дитини визначаються сімейним законодавством, реєстрацію актів цивільного стану, а підстави і порядок набуття та зміни громадянства визначаються Законом України "Про громадянство України", іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як встановлено статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-ІV, громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", у разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник). Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). У разі подання заяви представником особи додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі). Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

У відповідності до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно ч.4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Для реєстрації малолітнього за місцем проживання, відповідно п.18 постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру" (далі - Правила №207), у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Згідно п.11 Правил №207, орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, зокрема, якщо особа не подала необхідних документів або інформації.

Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Як вже встановлено судом, позивачка є громадянкою України, її син ОСОБА_2 проживає з нею за адресою: АДРЕСА_1, але не зареєстрований, що підтверджується довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.06.2018 р. №126 (а.с.10).

За викладених обставин, суд вважає, що відсутність реєстрації місця проживання малолітнього сина позивача за місцем її реєстрації та проживання суперечить інтересам дитини та суттєво обмежує реалізацію прав, гарантованих Конституцією України та законами України, зокрема, права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист.

Разом з тим, слід також врахувати, що відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно п.5 ст.7 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Статтею 3 Конвенції про права дитини (схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року №44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до ч.2 ст.10 Конвенції про права дитини, дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Згідно із положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Хабровські проти України» від 17.01.2013 року Суд зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов'язки, властиві ефективному "дотриманню" права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Позитивний обов'язок держави за статтею 8 Конвенції включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз'єднатися з їхніми дітьми, та обов'язок національних органів вживати таких засобів. Проте обов'язок національних органів вживати таких засобів не є абсолютним, оскільки возз'єднання одного з батьків із дітьми, які певний час проживали разом з іншим із батьків, може не відбутися відразу, а може вимагати підготовчих заходів. Будь-який обов'язок застосовувати примус у цій сфері повинен обмежуватися, оскільки повинні враховуватися інтереси та права і свободи усіх причетних, а конкретніше - слід чинити в найкращих інтересах дитини та з дотриманням її права за статтею 8 Конвенції.

Статтею 18 Закону №2402-ІІІ передбачено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції про права дитини, пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, дозволу на реєстрацію дитини отримати від батька дитини немає можливості, оскільки останній з матір'ю дитини та самою дитиною не проживає, вони не спілкуються, та наскільки відомо позивачу, він проживає в Російській Федерації. Виходячи з вищевикладеного, позивач позбавлена можливості отримати дозвіл батька на реєстрацію малолітньої дитини ОСОБА_2 за місцем проживання матері.

Будь - яких обставин, які б свідчили про наявність спору між батьком та матір'ю малолітньої дитини щодо визначення її місця реєстрації/проживання, судом не встановлено.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивача за місцем її реєстрації та фактичного проживання суперечить їх інтересам та суттєво обмежує реалізацію їх прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема позбавляє її отримання соціальних благ, які тісно пов'язані з наявністю реєстрації, а саме: право на облік у медичному закладі, право на шкільну та дошкільну освіту, тощо.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що відповідач по справі, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 за місцем проживання його матері - позивача діяв на підставі чинного законодавства України, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений пунктами 11, 18 Правил №207, однак, без урахування усіх обставин, які є об'єктивними, та інтересів малолітньої дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України "Про охорону дитинства".

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Гарнага проти України» від 16.08.2013 року зазначено, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення у справі «Кудла проти Польщі» (&дп;…&?д;) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-ХІ).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що права позивача та її малолітнього сина можуть бути захищенні шляхом зобов'язання відповідача здійснити реєстрацію місця проживання її сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, за місцем реєстрації матері за адресою: АДРЕСА_1.

Судові витрати сторонами не понесені.

Керуючись ст.ст.9, 77, 90, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (28000, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради (28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, пр. Соборності, 59, ЄДРПОУ: 33423535) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради зареєструвати малолітню дитину, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем реєстрації його матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина