Рішення № 76611147, 18.09.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 року м. Кропивницький Справа № 1140/2076/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі – відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в якому, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, яка виразилась у незатвердженні поданого ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в запасі, розташованих на території Голиківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, загальною площею 2,0 га, в тому числі 1,0037 га рілля (кадастровий номер 3520582500:02:000:5138) та 0,9878 га рілля (кадастровий номер 3520582500:02:000:5139), із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства;

- зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області затвердити проект землеустрою.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що листом від 25.06.2018 р. відповідачем втретє було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 27.07.2018 року було відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

Вказана ухвала сторонам була направлена відповідно до вимоги Кодексу адміністративного судочинства України засобами поштового зв’язку, та отримана сторонами, про що свідчать відповідні поштові повідомлення про вручення судової кореспонденції (а.с.30-32).

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому наголошено на правомірності дій Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області при винесенні спірного листа – відмови Г-8335/0-4374/0/17-18 від 25.06.2018 р. та вказує, що ними дотримано норми чинного земельного законодавства та враховано принцип раціонального використання земельних ділянок при відмові ОСОБА_1 у задоволенні його заяви, а тому наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог (а.с.34-36).

Згідно до ст.ст.262, 263 КАС України, дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши наявні в справі матеріали суд враховує наступні фактичні обставини справи.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-1281/14-17-СГ від 09.02.2017 р. ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в запасі, розташованих на території Голиківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, орієнтовний розмір земельних ділянок 2, 0000 га, в тому числі: 1,0037 га рілля, 0,9878 га - рілля, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.16).

На виконання вимог вказаного наказу 04.05.2017 року позивач звернулась із заявою до сертифікованої землевпорядної організації – ТОВ «Інститут дослідження проблем оточуючого середовища України», з метою виготовлення відповідного проекту землеустрою (а.с.10).

ТОВ «Інститут дослідження проблем оточуючого середовища України», розроблено відповідний проект землеустрою (код КВЦПЗ-01.03), який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 580 від 31.08.2016 р. передано на територіальне експертне погодження.

17.10.2017 р. відповідний висновок за № 5935/82-17 складено експертом державної експертизи ОСОБА_2 Згідно даного висновку землеустрою отримав оцінку «Погоджено» (а.с.11).

В свою чергу, позивач на адресу відповідача направив заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідач листом № Г-288/0-516/17-18 від 02.02.2018 р. відмовив позивачу, у затвердженні проекту землеустрою, у зв’язку із тим, що матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування не відповідають статті 50 Закону України «Про землеустрій» (а.с.12).

Після усунення землевпорядною організацією вказаних відповідачем в його листі Г-288/0-516/17-18 від 02.02.2018 р. недоліків проект землеустрою був знову наданий вдачу на затвердження.

Листом відповідача № Г-3840/0-2518/0/17-18 від 10.04.2018 р. ОСОБА_1 знову відмовлено у затвердженні проекту землеустрою, з посиланням лише на один недолік, причому в редакції (а.с.15).

Після усунення і даного недоліку позивач, втретє, подала на затвердження відповідачу свій проект землеустрою,.

Натомість, на адресу позивача надійшов лист відповідача № Г-8335/0-4374/0/17-18 від 25.06.2018 р., яким в затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 знов відмовлено.

Позивач не погоджуючись з відмовою в затвердженні проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, вважаючи її протиправною, звернулася із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Проаналізувавши зміст зазначеного листа відповідача суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою та суттю лист фактично є рішенням суб’єкта владних повноважень, яким відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Голиківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 22 Земельного кодексу України визначено те, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому, п. “а” ч.3 ст.22 Земельного кодексу України вказує, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У відповідності до п. "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст п.п. "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На підставі п. "б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара.

Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч.1, 7 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Проаналізувавши норми Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З врахуванням викладеного, суд звертає увагу на те, що Земельним кодексом України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому, а тому відповідач не мав права відмовляти позивачу в затверджені проекту землеустрою з підстав, не передбачених Земельним кодексом України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем з непередбачених законом та не підтверджених документально підстав відмовлено позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 2,00 га.

Суд зазначає, що лист відповідача від 25.06.2018 р. № Г-8335/0-4374/0/17-18 щодо розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою не містить визначених ст.118 Земельного кодексу України підстав для відмови у задоволенні заяви та вмотивованої відмови у затверджені погодженого проекту, що не може бути визнано судом правомірним.

Разом з тим, з огляду на положення КАС України суд зазначає, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади, перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень та виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 р. № 21-11а14.

Таким чином враховуючи, що відповідачем не розглянуло заяву позивача по суті та у встановленому законом порядку, однак фактично відмовлено у затверджені проекту землеустрою, у суду немає підстав для зобов'язання останнього затвердити такий проекту землеустрою, тому в задоволенні позовних вимог в частини зобов’язання відповідача вчинити певні дії слід відмовити. Разом з тим, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов’язання відповідача належним чином розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою. При цьому, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у затверджені проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнана протиправність такої відмови.

Суд зауважує, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність.

Законний інтерес особи полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність. Відтак, в судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність.

Суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об’єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов’язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За змістом частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, підлягають стягненню на користь позивача судові витрати в сумі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, яка виразилась у не затвердженні поданого ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в запасі, розташованих на території Голиківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, загальною площею 2,0 га, в тому числі 1,0037 га рілля (кадастровий номер 3520582500:02:000:5138) та 0,9878 га рілля (кадастровий номер 3520582500:02:000:5139), із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в запасі, розташованих на території Голиківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, загальною площею 2,0 га, в тому числі 1,0037 га рілля (кадастровий номер 3520582500:02:000:5138) та 0,9878 га рілля (кадастровий номер 3520582500:02:000:5139), із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору в сумі розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код: 39767636).

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії. Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_3