Рішення № 76610706, 21.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2018 р. Справа№0540/7600/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, що з 16 жовтня 2014 року перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа.

Після працевлаштування, що відбулося 01 грудня 2017 року, 11 червня 2018 року звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на проживання на неї та на членів її родини, на що отримала повідомлення від 16 липня 2018 року, в якому зазначено, що заявник не має права на таку допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505; призначено на дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_2 Також отримала відповідь від 16 липня 2018 року №Отв.Ф-2474-31, в якій зазначено, що призначити таку допомогу не має законних підстав, оскільки виплату такої допомоги було припинено з 08 грудня 2015 року, а останнє звернення до відповідача заявник надала 11 червня 2018 року.

Вважала, що відповідачем неправомірно застосовані норми Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505, оскільки, на її думку, виходячи з положень п.п. 2-7 та 12 цього Порядку грошова допомога на наступний строк не призначається лише тим особам, які продовжують перебувати в статусі непрацевлаштованої особи, а в разі її працевлаштування така особа знову набуває право на призначення такої допомоги. Жодного обмеження особи після працевлаштування звернутися з новою заявою про призначення такої допомоги не встановлено.

Крім того, п. 6 вказаного Порядку визначені виключні підстави для відмови в призначенні допомоги, і такої підстави як звернення особи за призначенням допомоги після припинення її виплати відповідно до п. 7 Порядку він не містить.

Вважала, що відповідачем порушені її соціальні права, у зв’язку з чим просила:

- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради щодо відмови в призначенні та виплаті їй щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 11 червня 2018 року, що викладена в повідомленні від 16 липня 2018 року та у відповіді від 16 липня 2018 року №Отв.Ф-2474-31;

- зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради призначити та виплатити їй щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 11 червня 2018 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що позивачу виплачувалася щомісячна адресна допомога на проживання, однак з 08 грудня 2015 року виплату допомоги було припинено на підставі п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505. Після цього позивач кожні шість місяців зверталася до відповідача з відповідними заявами, в яких зазначала, що не працює, тому допомога призначалася лише на її дітей. Вважав, що правові підстави призначити таку допомогу за заявою позивача від 11 червня 2018 року, в якій вона зазначала, що працює, відсутні оскільки відповідно до п. 3 цього Порядку особам працездатного віку, яким грошова допомога була припинена відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога на наступний строк не призначається. Вважав, що діяв в межах законодавства і не порушив права позивача. Також вважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом. Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи, місце проживання якої зареєстровано на території проведення антитерористичної операції (м. Горлівка Донецької області), а фактичне місце проживання/перебування – на території України (м. Краматорськ Донецької обл.), що підтверджується відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 09 червня 2015 року за заявою позивача як непрацюючої особи за фактичним місцем проживання позивачу та її дітям ОСОБА_2 (2006 р.н.) та ОСОБА_2 (2012 р.н.) на 6 місяців була призначена щомісячна адресна допомога для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг: на період з 15 червня 2015 року по 04 грудня 2015 року.

08 грудня 2015 року виплату такої допомоги позивачу припинено на підставі п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505 (через те, що позивач не працевлаштувалася протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги).

Вказані обставини визнаються учасниками справи, і у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства є підставою для звільнення від доказування.

Рішеннями Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 16 грудня 2015 року, від 14 червня 2016 року, від 24 жовтня 2016 року, від 08 лютого 2017 року, від 03 липня 2017 року, від 03 січня 2018 року за заявою позивача, яка зазначала, що не працює, тільки її двом дітям на кожні наступні відповідні шість місяців призначалася щомісячна адресна допомога для покриття витрат на проживання.

11 червня 2018 року позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання на неї та на двох її дітей. В заяві зазначала, що 01 грудня 2017 року працевлаштована до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 16 липня 2018 року таку допомогу призначено на період з 11 червня 2018 року по 10 грудня 2018 року лише на дітей позивача. Вказаним рішенням позивача до складу сім’ї для призначення такої допомоги і до розрахунку розміру допомоги не включено через те, що виплату допомоги їй припинено на підставі п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505.

Вказаним рішенням відповідач відмовив в призначенні позивачу щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, що ним не заперечується.

Про прийняття такого рішення на адресу позивача надіслано повідомлення від 16 липня 2018 року та лист від 16 липня 2018 року №Отв.Ф-2474-31, в яких з посиланням на п.п. 3 та 7 постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505зазначено, що допомогу призначено на дітей позивача, а вона права на це не має.

Судом також встановлено, що 01 грудня 2017 року позивач працевлаштувалася на посаду продавця непродовольчих товарів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, що підтверджується записами в трудовій книжці, трудовим договором та довідкою з місця роботи.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Частиною 1 ст. 1 вказаного Закону визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 вказаного Закону Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505.

Відповідно до п. 2 Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Згідно з п. 3 Порядку грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім’ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім’ї (далі - уповноважений представник сім’ї).

Розмір допомоги залежить від статусу її отримувачів.

Якщо у складі сім’ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім’ї або інформацією, поданою компетентним органом.

Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім’ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред’являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім’ї.

Особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається.

Пунктом 7 Порядку встановлено, що якщо у складі сім’ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за особами з інвалідністю I групи або та дітьми з інвалідністю віком до 18 років, або особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім’ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.

Особи працездатного віку, яким призначено грошову допомогу, зобов’язані інформувати у триденний строк уповноважений орган про факт працевлаштування або перебування на обліку як безробітних.

Відповідно до п. 6 Порядку грошова допомога не призначається у разі, коли:

- будь-хто із членів сім’ї (крім сімей, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції) має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану;

- будь-хто з членів сім’ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Відмовляючи в призначенні позивачу допомоги відповідач виходив з того, що позивач є особою працездатного віку, і їй виплату грошової допомоги було припинено відповідно до п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505 (через те, що вона не працевлаштувалася протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги), а тому відповідно до п. 3 цього Порядку, грошова допомога їй не може бути призначена.

Суд не може погодитися з такою позицією відповідача, оскільки останній абзац п. 3 Порядку, на який він посилався, не можна розглядати окремо без попередніх абзаців цього ж пункту.

Системний аналіз п. 3 Порядку свідчить про те, що абзац, відповідно до якого особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається, стосується призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк.

Вказані положення п. 3 Порядку вичерпали свою дію щодо позивача при вирішенні питання про призначення їй грошової допомоги на наступний шестимісячний строк після припинення її виплати відповідно до п. 7 Порядку, що відбулося у грудні 2015 року.

Наявність передбачених п. 6 Порядку умов, за яких грошова допомога не призначається, судом не встановлено, і відповідачем не наведено.

Отже, у червні 2018 року позивач як внутрішньо переміщена особа мала право на отримання щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Відмовляючи в призначенні такої допомоги відповідач порушив соціальні права позивача.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, позивач мала право на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

З огляду на наведене та з урахуванням тієї обставини, що оскаржені дії відповідача в спірних правовідносинах не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях (відсутня свобода розсуду), виходячи з того, що саме рішення відповідача створює правові наслідки, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, позовні вимоги підлягають задоволенню іншим шляхом - шляхом визнання протиправним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень в частині, що стосується позивача, із зобов’язанням відповідача призначити позивачу щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за її заявою від 11 червня 2018 року на період, що зазначений у вказаному рішенні, тобто з 11 червня 2018 року по 10 грудня 2018 року (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, є неприйнятними, з огляду на те, що спірні правовідносини виникли на підставі заяви позивача від 11 червня 2018 року і стосувалися наступного за цією датою шестимісячного строку, на який позивач просила призначити адресну допомогу, а до суду з позовом вона звернулася у серпні 2018 року, тобто з дотримання процесуального строку, що встановлений ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (84301, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (84333, Донецька обл., м.Краматорськ, вул.Героїв Небесної сотні, 23, код ЄДРПОУ 25953617) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 16 липня 2018 року в частині відмови в призначенні ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради призначити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за її заявою від 11 червня 2018 року на період з 11 червня 2018 року по 10 грудня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (84333, Донецька обл., м.Краматорськ, вул. Героїв Небесної сотні, 23, код ЄДРПОУ 25953617) на користь ОСОБА_1 (84301, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) здійснені нею документально підтверджені судові витрати в розмірі в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 21 вересня 2018 року.

Суддя Логойда Т. В.