Рішення № 76610436, 20.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 р. Справа№0540/5584/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнати дії Маріупольського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області неправомірними, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії № 62 від 11.12.2017 року, зобов’язання Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 1 з 22.11.2017 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнати дії Маріупольського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області неправомірними, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії № 62 від 11.12.2017 року, зобов’язання Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 1 з 22.11.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.11.2017 року, після досягнення 45 років, вона звернулась до Лівобережного ОУПФУ Донецької області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач зазначає, що 29.01.2018 року їй було вручено рішення про відмову в призначенні пенсії № 62, а також зазначалось про те, що позивачу необхідно особисто звернутися до відповідача після 47 років. Позивач вважає дії Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області неправомірними у відмові в нарахуванні пенсії на пільгових умовах, оскільки згідно зі статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач мав право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах у 45 років. Позивач зазначає, що вона набула як стаж роботи так і спеціальний стаж на роботах з шкідливими та важкими умовами праці до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», тому набрання чинності зазначеним законом не може звужувати права позивача, оскільки пільговий та загальний стаж був отриманий до набрання чинності, і позивач мав право виходу на пенсію у 45 років. Крім того, позивач вважає, що при розгляді заяви про призначення пенсії відповідачем невірно застосовано окремі норми матеріального права та неправомірно відмовив в призначенні пенсії. Також, позивача вказує, що відповідно до п. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що 22.11.2017 року позивач звернувся до Лівобережного ОУПФУ з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пп. 1 п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Відповідач зазначає, що відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» внесено зміни до статті 114 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівника зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах ї особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці – за список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_1 і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, у 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року. Відповідач зазначає, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 21 роки 04 місяці 27 днів, в тому числі за списком № 1 – 20 років 01 місяць 26 днів, отже за наявності пільгового стажу за списком № 1 позивач набуде право на пенсію після 07.10.2018 року при досягнення 47 років. Крім того, відповідач посилається на статтею 25 Конституції України яка визначає, що закони та інші нормативно – правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, отже на думку відповідача доцільно застосовувати нормативно – правові акти чинні на момент звернення позивача з заявою про призначення виплати пенсії. Таким чином, відповідач вважає, що управління при відмові в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пп. 1 п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» керувалося нормами чинного законодавства України, та вважає вимоги позивача необґрунтованими, а також зазначає, що позивач набуде право на призначення пенсії на пільгових умовах при досягнення 47 років.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань (заяв) про розгляд справи без участі представника управління або в порядку письмового провадження суду не надав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 11 вересня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року позивачу поновлено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

З огляду на те, що позивач, представник позивача та представник відповідача у судове засідання не з’явились, клопотань (заяв) про розгляд справи за їх відсутності або в порядку письмового провадження до суду не надали, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії ВА № 029025, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с. 6).

Відповідач – Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, створено шляхом злиття Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області та Лівобережне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 року № 821 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України».

Судом встановлено, що ОСОБА_1, 22.01.2017 року звернулась до Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області з заявою № 62 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пп.1 п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

До заяви позивачем були надані: заява від 22.01.2018 року, копія трудової книжки, овідки про пільговий стаж від 29.11.2017 року № 0129/к/1552, № 0129/к/1553, довідка про заробітну плату від 29.11.2017 року № 022*847, копія свідоцтва про народження дітей, паспорта та ідентифікаційного коду.

11.12.2017 року Лівобережним об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області прийнято рішення № 62 про відмову у призначенні пенсії (а.с. 13-14).

Зі змісту рішення вбачається, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII внесено зміни до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівника зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах ї особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці – за список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_1 і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, у 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року. Крім того, зазначено, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 21 роки 04 місяці 27 днів, в тому числі за списком № 1 – 20 років 01 місяць 26 днів, отже за наявності пільгового стажу за списком № 1 позивач набуде право на пенсію після 07.08.2018 року при досягнення 47 років.

За таких обставин відмовлено гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 1 п. 2 Прикінцевих Положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і ст. 13 п. а Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 8).

Не погодившись з прийнятим відповідачем рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту – Закон № 1788), Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058 – IV (далі по тексту – Закон № 1058), Постановою Кабінетом Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення (перерахунку) пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі по тексту – Порядок № 637), Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08 листопада 2005 року № 383 «Про порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (далі по тексту – Порядок № 383).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України «Про пенсійне забезпечення».

Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788 від 05.11.1991 року, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звернувся до Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області з заявою про призначення пенсії 22 листопада 2017 року.

Відповідно до п. а статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (чинного на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_1 і старші після досягнення ними такого віку: 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року.

Судом встановлено, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 має загальний стаж 24 років 04 місяці 27 днів, в тому числі за Списком № 1 – 20 років 1 місяців 26 днів, однак на момент звернення позивач не досяг визначеного чинним законодавством віку встановленого для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме 47 років.

Позивач вважає не правомірним застосування положень чинних на момент звернення з заявою про призначення виплати пенсії, оскільки позивач пільговий та страховий стаж здобув до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, а отже вона має право на призначення пенсії на пільгових умовах з моменту досягнення 45 років.

Однак суд вважає таке посилання позивача протиправним, з огляду наступне.

Пунктом а статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (в редакції від 09.12.2012 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів») передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до ст. 2 Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» внесено зміни до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка визначає, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_1 і старші після досягнення ними такого віку: 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» набрав чинності 01 квітня 2015 року.

Таким чином, з 01 квітня 2015 року на осіб, які звертались до Пенсійного фонду України з заявами про призначення пенсії на пільгових умовах застосовуються положення визначені з урахуванням внесених змін до статті 13 Закону № 1788, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»

Щодо посилання позивача на те, що він набув пільговий та страховий стаж до прийняття Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», а отже має право на призначення пенсії на підставі законодавства чинного до прийняття зазначеного, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Суд зазнача, що за загальним правилом закон зворотної сили не має, оскільки це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам.

Крім того, це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Винятки з цього правила рідкісні і допускаються: за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили; у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом'якшує кримінальну відповідальність.

Також, зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» від 02.06.2014 року прийшов до висновку, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законом соціально – економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може змінюватися державою, зокрема через неможливість фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою забезпечення балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за яками ставиться під сумнів сутність змісту права на соціальних захист.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що за доцільне застосовувати положення законодавства чинного на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії.

Таким чином, суд зазначає, що відмовляючи позивачу в призначенні пенсії ОСОБА_1, оскільки остання не досягла віку (47 років) необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Лівобережне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області діяло в межах повноважень визначених чинним пенсійним законодавства, а відповідне рішення № 62 про відмову в призначення пенсії Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області від 11.12.2017 року є правомірним.

Крім того, суд вказує на те, що право на призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ОСОБА_1 здобуде після досягнення нею 47 років, а саме 08 жовтня 2018 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У відповідності до вимог ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Крім цього, вищезазначене рішення Європейського суду зправ людини по справі “Серявін та інші проти України”, заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року, яке відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

У відповідності до вимог ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнати дії Маріупольського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області неправомірними, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії № 62 від 11.12.2017 року, зобов’язання Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 1 з 22.11.2017 року.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові у задоволенні позовних вимог судовий збір не стягується.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнати дії Маріупольського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області неправомірними, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії № 62 від 11.12.2017 року, зобов’язання Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 1 з 22.11.2017 року – відмовити повністю.

Повний текст постанови складено та підписано 20 серпня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.