Постанова № 76609825, 18.09.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року Справа № 915/316/18

м. Одеса, проспект Шевченка, 29

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: М.А.Мишкіної,

суддів: Т.А. Величко, С.В. Таран

(склад судової колегії змінений відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату №1109 від 03.09.2018р. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2018р.)

при секретарі судового засідання - Кияшко Р.О.

за участю представників сторін:

від ТОВ "Колос 2011" - не з'явився,

від ТОВ "Імперія-Агро" - не з'явився,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Імперія-Агро"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 06 червня 2018 року

у справі №915/316/18

за позовом ТОВ "Колос 2011"

до ТОВ "Імперія-Агро"

про стягнення попередньої оплати у розмірі 196274,52 грн

суддя суду першої інстанції: Мавродієва М.В.,

час і місце ухвалення рішення: 06.06.2018р., 10:53, м. Миколаїв, господарський суд Миколаївської області, зала судових засідань №2,

повний текст рішення складений 18.06.2018р.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

встановив:

13.04.2018р. ТОВ "Колос 2011" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ "Імперія-Агро" про стягнення попередньої оплати у розмірі 196274,52 грн, судового збору у розмірі 2944,11 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.03.2018р. між ТОВ "Колос 2011" та ТОВ "Імперія-Агро" було укладено Договір поставки №МВ-94/18Д. Цього ж дня була укладена специфікація до цього договору, відповідно до п.3 якої покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати в строк до 28.03.2018р., яке і було кінцевою датою виконання зобов'язання. Позивач 28.03.2018р. згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури №3453 сплатив відповідачу 100% попередньої оплати за товар у сумі 196274,52 грн (з ПДВ), проте станом на 02.04.2018р. ТОВ "Імперія-Агро" свої зобов'язання щодо поставки товару не виконало. 02.04.2018р. на усне звернення до представника відповідача з вимогою пояснити причини невиконання зобов'язань щодо поставки товару, позивач отримав лист від 02.04.2018р. наступного змісту: "У зв'язку із рейдерським захватом складів ТОВ "Імперія-Агро" Таскомбанком, ми не маємо змоги повернути Вам кошти за непоставлений товар згідно Договору поставки №МВ-94/18Д від 26.03.2018р. в сумі 196274,52 грн". 03.04.2018р. позивач письмово (нарочно) звернувся до відповідача з вимогою про повернення отриманої попередньої оплати згідно до Договору поставки №МВ-94/18Д від 26.03.2018р. у розмірі 196274,52 грн у семиденний строк від дня отримання цієї вимоги, тобто до 10.04.2018р. Станом на 13.04.2018р. відповідач попередню оплату не повернув, а вимогу позивача залишив без відповіді. У зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду з відповідним позовом, в якому, посилаючись на приписи ч.2 ст.251 ЦК України, ст.252 ЦК Україні та ч.2 ст. 693 ЦК України, просить захистити його право шляхом стягнення з відповідача суми попередньої оплати та судових витрат, понесених позивачем при розгляді даної справи.

15.05.2018р. позивач надав суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що рахунок - фактура №3453 від 26.03.2018р. надсилався відповідачем за допомогою електронної пошти і після його оплати повідомлення з рахунком були випадково видалені.

Рішенням господарського суду Миколаївської області (повний текст складено 18.06.2018р.) задоволено позовні вимоги ТОВ "Колос 2011" до ТОВ "Імперія-Агро", а саме стягнено з ТОВ "Імперія-Агро" на користь ТОВ "Колос 2011" 196274,52 грн боргу, 2944,12 грн судового збору та 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду вмотивовано тим, що відповідно до п.1.2. Договору №МВ-94/18Д сторони погодили, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, загальна вартість товару, термін та умови оплати, а також інші умови визначаються в Специфікаціях додатках до договору, які є його невід'ємними частинами. Позивач виконав свої зобов'язання зі здійснення попередньої оплати за товар у строк та за ціною, визначеними у специфікації, однак відповідач обумовлений договором товар у визначений строк не поставив. На підставі ч.2 ст.693 ЦК України позивач 03.04.2018р. направив на адресу відповідача вимогу №25 від 03.04.2018р., в якій вимагає у семиденний строк від дня пред'явлення даної вимоги відповідачем повернути попередню оплату в розмірі 196274,52 грн. з ПДВ шляхом їх перерахування на рахунок позивача. Вказана вимога отримана відповідачем 03.04.2018р., про що свідчить відповідна відмітка про отримання. Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що обов'язок відповідача щодо повернення оплачених коштів за Договором №МВ-94/18Д настав 10.04.2018р. (03.04.2018р. + 7 днів), однак у встановлений строк грошові кошти не повернуті, отже зобов'язання є простроченим, а тому позовні вимоги є обґрунтованими. Також судом встановлено, що адвокатом Глушаницею А.Л. прийнято від ТОВ "Колос 2011" оплату за надання правової допомоги по господарській справі №915/316/18 згідно Договору №1 від 02.04.2018р. у сумі 10000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1364 від 26.04.2018р. на суму 7000,00 грн та платіжним дорученням №1431 від 14.05.2018р. на суму 3000,00 грн. Клопотань від відповідача у відповідності до ч.5 ст.126 ГПК України щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката до суду не надходило. З врахуванням наведеного, витрати позивача на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн суд також стягнув з відповідача.

Ухвалою місцевого суду від 18.06.2018р., не змінюючи суті, суд вніс виправлення у вступну частину рішення суду (зазначено вважати датою ухвалення рішення 06 червня 2018 року).

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав, що позивач зазначав, що 02.04.2018р., на звернення позивача до представника відповідача з вимогою пояснити причини невиконання зобов'язань щодо поставки товару, позивач отримав від відповідача лист б/н від 02.04.2018р., в якому останній повідомляє позивача, що у зв'язку із рейдерським захватом складів відповідача ТАСкомбанком, склади заблоковано (в тому числі і склад, на якому знаходився товар позивача). В результаті блокади паралізовано відпуск товару кінцевим споживачам, що зумовило відсутність надходження грошових коштів від запланованих реалізацій. В силу таких обставин, відповідач не мав змоги поставити товар згідно Договору поставки №МВ-94/18Д від 26.03.2018р. суму 196274,52 грн. До того ж, господарським судом міста Києва 10 квітня 2018 року у справі №910/4118/18 було винесено ухвалу про забезпечення позову, якою накладено арешт на товари в обороті. Судом першої інстанції не взято до уваги доводи самого позивача, щодо інформації наданої відповідачем та такої, яка міститься на веб-сайтах в мережі Інтернет. При винесенні рішення суд не дослідив надані докази, неправильно визначився із характером спірних правовідносин, не застосував закон, який підлягає застосуванню, зокрема ст.ст.79,96 ГПК України. Згідно з ч.1 ст.96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Діючим процесуальним законодавством не ставиться вимога до сторін господарського процесу встановлювати та вказувати реальних власників веб-сайтів, тобто така позиція суду першої інстанції не узгоджується з нормами процесуального закону та не може бути підставою для відхилення доводів скаржника. Згідно ч.1 ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Веб-сайт, на який посилається скаржник (latifundist.com), є загальновідомим електронним ЗМІ, який публікуючи свої дані посилається на конкретні джерела інформації, з яких така інформація була отримана, зокрема, в даному випадку це були інтерв'ю, відібрані у представників всіх сторін конфлікту та офіційний сайт відповідача - https://imperiya-agro.com. Тобто інформація, наведена із зазначеного сайту, міститься і на офіційному сайті самого відповідача, але суд першої інстанції не врахував цього, тому і неналежним чином дослідив зазначені докази та відповідно прийшов до передчасного висновку, тим самим задовольняючи позов.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23.07.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Імперія-Агро" на рішення господарського суду Миколаївської області від 06.06.2018р. у справі №915/316/18; встановлено іншим учасникам справи строк для подання суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу до 15.08.2018р.

14.08.2018р. до суду надійшов відзив ТОВ "Колос 2011" на апеляційну скаргу (надісланий поштою 10.08.2018р.), в якому позивач просить залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з тих підстав, що відповідач при здійсненні своєї господарської діяльності, укладаючи спірний договір, приймав на себе певні економічні ризики, в тому числі ризик неможливості виконання зобов'язань за договором, а тому ризик неможливості своєчасно поставити товар за будь-яких причин, крім форс - мажору, несе відповідач. Аналогічна правова позиція зазначена в рішенні Верховного Суду від 17.07.2018р. у справі №910/13249/17.

У зв'язку із перебуванням судді Будішевської Л.О. з 06.08.2018р. по 07.09.2018р. у відпустці, розпорядженням в.о. керівника апарату суду №1109 від 03.09.2018р. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/316/18.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2018р. визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Мишкіна М.А., судді: Величко Т.А., Таран С.В.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 04.09.2018р. прийнято справу №915/316/18 до провадження у зміненому складі суду: головуючий суддя Мишкіна М.А., судді: Величко Т.А., Таран С.В. за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи №915/316/18 розпочато спочатку; призначено справу до розгляду на 18.09.2018р.

17.09.2018р. від позивача надійшло клопотання про розгляд скарги за його відсутністю. При цьому позивач прохав суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

У судове засідання 18.09.2018р. представники сторін не з'явилися і судова колегія, враховуючи те, що явка учасників процесу не визнавалася обов'язковою, та клопотання позивача про розгляд скарги за його відсутністю, ухвалила розглянути скаргу за відсутністю представників сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 269 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, не оспорюється сторонами та підтверджено при апеляційному розгляді справи, що 26.03.2018р. між ТОВ "Імперія-Агро" (постачальник) та ТОВ "Колос 2011" (покупець) було укладено Договір поставки №МВ-94/18Д, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах договору.

Відповідно до п.1.2. Договору №МВ-94/18Д найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, загальна вартість товару, термін та умови оплати, а також інші умови будуть визначені в Специфікаціях додатках до договору, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно з п.2.1. Договору №МВ-94/18Д за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу. Асортимент, кількість та ціна якої визначаються Специфікаціями та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.2.2. Договору №МВ-94/18Д ціна товару, що поставляється за цим договором, вказується у Специфікаціях в національній валюті України і визначається еквівалент у доларах США.

26.03.2018р. сторонами була укладена Специфікація №1, відповідно до п.1 якої постачальник повинен поставити покупцю товар на загальну суму 196274,52 грн (з ПДВ) в строк 28.03.2018р. (засоби захисту рослин, міндобрива, тощо).

Згідно з п.3.2. Договору №МВ-94/18Д оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, якщо інші умови не зазначені в Специфікації(ях) та/або інших додаткових угодах до даного договору. Також оплата може здійснюватися шляхом передачі постачальнику простих векселів з урахуванням умов зазначених в п.3.5. даного договору.

Згідно з п.3. Специфікації №1 покупець оплачує постачальнику в порядку попередньої оплати 100% вартості товару, що складає 196274,52 грн (еквівалент у доларах США - 7465,75 USD), зазначеної в п.2 даної Специфікації та рахунку(ах)-фактурі(ах) шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 28.03.2018р.

На виконання умов Договору №МВ-94/18Д позивачем було здійснено попередню оплату на розрахунковий рахунок відповідача у сумі 196274,52 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1220 від 28.03.2018р., на підставі рахунку-фактури №3453 від 26.03.2018р.

Проте у строк до 28.03.2018р. відповідач зобов'язання з поставки позивачу товару не виконав, всупереч умовам п.п.1,5 Специфікації №1 від 26.03.2018р.

Позивач зазначає, що 02.04.2018р. на його усне звернення до представника відповідача з вимогою пояснити причини невиконання зобов'язань щодо поставки товару, позивач отримав від відповідача лист б/н від 02.04.2018р., в якому останній повідомляє позивача, що у зв'язку із рейдерським захватом складів ТОВ "Імперія-Агро" ТАСкомбанком, відповідач не має змоги повернути кошти за непоставлений товар згідно Договору поставки №МВ-94/18Д від 26.03.2018 в сумі 196274,52 грн.

03.04.2018р. позивач направив на адресу відповідача вимогу №25 від 03.04.2018р., в якій він просить у семиденний строк від дня пред'явлення даної вимоги повернути попередню оплату в розмірі 196274,52 грн з ПДВ шляхом їх перерахування на рахунок позивача. Вказана вимога отримана відповідачем 03.04.2018р., про що свідчить відповідна відмітка про отримання за вх. №5.

Матеріали справи не містять доказів повернення грошових коштів відповідачем, факт неповернення попередньої оплати ним не заперчується.

Відповідно до п.8.1 договору сторона звільняється від визначеної даним договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення даного Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у даному Договорі, за умови, що їх настання було засвідчено у визначеному цим Договором порядку.

Відповідно до п.8.2 договору під форс-мажорними обставинами у даному Договорі розуміється непереборна сила, як підстава для звільнення від відповідальності за порушення даного Договору.

Відповідно до п.8.3 договору під непереборною силою у даному Договорі розуміються будь-які надзвичайні події зовнішнього щодо сторін характеру, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню сторін, і які не можна за умови вжиття звичайних для цього заходів передбачити та не можна при всій турботливості та обачності відвернути (уникнути), включаючи (але не обмежуючись) стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо), лиха біологічного, техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин та обладнання, масові епідемії, епізоотії, епіфітотії тощо), обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські хвилювання, прояви тероризму, масові страйки та локаути, бойкоти тощо), а також видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, інші законні або незаконні заборонні чи обмежуючи заходи названих органів, які унеможливлюють виконання сторонами даного Договору або тимчасово перешкоджають такому виконанню.

Відповідно до п.8.4 договору належним та відповідно достатнім доказом наявності обставин непереборної сили та їх тривалості має бути оригінал довідки, що видається Торгово - промисловою палатою України.

Відповідно до п.8.5 договору сторона, що має намір посилатися на форс - мажорні обставини, зобов'язана невідкладно із урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв'язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс - мажорних обставин та їх вплив на виконання даного Договору.

Згідно зі ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Як вірно вбачив місцевий суд з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання зі здійснення попередньої оплати за товар у строк та за ціною, що були визначені у специфікації, однак відповідач обумовлений договором товар у визначений строк не поставив.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно на свій вибір: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

03.04.2018р. позивач направив на адресу відповідача вимогу №25, в якій вимагав у семиденний строк від дня пред'явлення даної вимоги відповідачем повернути попередню оплату в розмірі 196274,52 грн з ПДВ шляхом їх перерахування на рахунок позивача. Вказана вимога отримана відповідачем 03.04.2018р., про що свідчить відповідна відмітка про її отримання.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що обов'язок відповідача щодо повернення передплачених коштів за Договором №МВ-94/18Д настав 10.04.2018р.

При цьому, не може бути прийнято судовою колегією до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що 02.04.2018р., на звернення позивача до представника відповідача з вимогою пояснити причини невиконання зобов'язань щодо поставки товару, позивач отримав від відповідача лист б/н від 02.04.2018р., в якому останній повідомляє позивача, що у зв'язку із рейдерським захватом складів відповідача ТАСкомбанком, склади заблоковано (в тому числі і склад, на якому знаходився товар позивача), в результаті чого паралізовано відпуск товару кінцевим споживачам, що зумовило відсутність надходження грошових коштів від запланованих реалізацій і відповідач не мав змоги поставити товар згідно Договору поставки №МВ-94/18Д від 26.03.2018р. в сумі 196274,52 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.42,44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Отже, позивач при здійсненні своєї господарської діяльності, укладаючи спірний договір приймав на себе певні економічні ризики, в тому числі ризик неможливості виконання зобов'язань за договором.

Аналогічна правова позиція зазначена в рішенні Верховного Суду від 17.07.2018р. у справі №910/13249/17.

Крім того, апелянт у скарзі вказав, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи самого позивача, щодо інформації наданої відповідачем та такої, яка міститься на веб-сайтах в мережі Інтернет. При винесенні рішення суд не дослідив надані докази, неправильно визначився із характером спірних правовідносин, не застосував закон, який підлягає застосуванню, зокрема ст.ст.79,96 ГПК України. Веб-сайт, на який посилається скаржник (latifundist.com), є загальновідомим електронним ЗМІ, який, публікуючи свої дані, посилається на конкретні джерела інформації, з яких така інформація була отримана, зокрема, в даному випадку це були інтерв'ю відібрані у представників всіх сторін конфлікту та офіційний сайт відповідача - https://imperiya-agro.com. Тобто інформація, наведена із зазначеного сайту, міститься і на офіційному сайті самого відповідача, але суд першої інстанції не врахував цього, тому і неналежним чином дослідив зазначені докази та відповідно прийшов до передчасного висновку, тим самим задовольняючи позов.

Колегія суддів також не може прийняти до уваги наведені посилання скаржника, враховуючи нижченаведене.

Згідно з ч.1 ст.96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно ч.1 ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідач не надав суду першої інстанції будь-яких доказів, які б спростовували позицію позивача, а наявність інформації на сайті відповідача щодо існування конфлікту з іншою особою немає ніякого значення для вирішення даного спору, предметом якого є повернення на вимогу покупця попередньої оплати за товар на підставі ч.2 ст.693 ЦК України.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 196274,52 грн були повністю обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Також, враховуючи задоволення позову, наявність Договору про надання правової допомоги №1 від 02.04.2018р., укладеного між позивачем та адвокатом Глушаниця Андрієм Леонідовичем, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність Серії МК №001334 від 30.03.2018р., платіжних доручень №1364 від 26.04.2018р. на суму 7000,00 грн та №1431 від 14.05.2018р. на суму 3000,00 грн, колегія суддів погоджується й з покладанням судового збору на відповідача та стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Отже, твердження апелянта щодо того, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення в неповному обсязі було досліджено всі фактичні обставини справи, які мали суттєве значення для вирішення справи по суті, порушено норми матеріального права колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції в повному обсязі було досліджено всі фактичні обставини справи та цілком обґрунтовано було прийнято рішення про задоволення позовних вимог із правильним визначенням характеру спірних відносин та вірному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстави для його зміни або скасування відсутні.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника, оскільки вимоги апеляційної скарги відхилені у повному обсязі, а підстав для виходу за межі доводів апелянта колегія судді не встановила.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 06.06.2018р. у справі №915/316/18 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ТОВ "Імперія-Агро".

Постанова в порядку ст. 282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст. 284 ГПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст. 286,287 ГПК України.

Повна постанова складена 20 вересня 2018 року.

Головуючий суддя М.А. Мишкіна

Суддя Т.А.Величко

Суддя С.В. Таран