Постанова № 76609540, 13.09.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2018 року м.Дніпро Справа № 904/2383/18

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Антоніка С.Г., Кузнецова В.О.

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Омельчук В.М., довіреність № 18-0014/16218 від 22.03.2018;

від відповідача: Пільх А.В., довіреність № 12/07-1 від 12.07.2018;

від третьої особи: Василевський О.А., довіреність № 383 від 12.03.2018;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м Київ та Національного банку України, м. Київ на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2018 року, постановлену суддею Красота О.І., у справі № 904/2383/18

за позовом Національного банку України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис", м. Дніпро

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2018 року у справі №904/2383/18 (суддя Красота О.І.) задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис" про зупинення провадження у справі № 904/2383/18.

Зупинено підготовче провадження у справі № 904/2383/18 до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 910/7913/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис" до Національного банку України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про розірвання іпотечних договорів, яка розглядається Господарським судом міста Києва.

Зобов`язано сторін повідомити Господарський суд Дніпропетровської області про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 904/2383/18, в підтвердження чого подати належні докази.

Не погодившись із вказаною ухвалою, третя особа у справі - Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу № 904/2383/18 для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що оскільки іпотечний договір є правомірним та підлягає обов'язковому виконанню, то господарським судом не обґрунтовано, яким чином встановлені у справі №910/7913/18 обставини впливатимуть на оцінку доказів у справі № 904/2383/18, якими НБУ обґрунтовує свої доводи у даній справі, виходячи із предмету та підстав позову, з урахуванням презумпції правомірності правочину.

Тобто, презумпція правомірності іпотечного договору не спростована, а отже, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Більше того, оскаржувана ухвала винесена у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка є первісною по відношенню до справи № 910/7319/18 про розірвання Іпотечного договору, що зумовлено предметом даного спору.

При цьому, господарський суд безпідставно проігнорував другу частину п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, яка імперативно визначає, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оціни обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Так, оскільки позовні вимоги НБУ у даній справі ґрунтуються на правовідносинах, що виникли з іпотечного договору, останній підлягає дослідженню господарським судом в силу положень ст.ст. 209, 210 ГПК України.

Отже, розглядаючи позовні вимоги, що випливають з іпотечного договору, господарський суд, у будь-якому випадку, мав перевірити правомірність цього договору, що підтверджує безпідставність висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі до розгляду іншої справи, предметом якої є вимоги про розірвання такого іпотечного договору.

Також, не погодившись із вказаною ухвалою, позивач у справі - Національний банк України, звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу № 904/2383/18 для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що місцевим господарським судом не зазначено в оскарженій ухвалі, яким саме чином з'ясування обставин у ході розгляду справи №910/7913/18 унеможливлює розгляд заявленої позовної вимоги у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, та яким чином встановлені у вказаній справі обставини впливають на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи, у даній справі.

Господарським судом першої інстанції взагалі не обґрунтовано відсутність реальної можливості розглянути господарський спір по суті заявлених вимог на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис" у відзивах на апеляційні скарги просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу - без змін. Вважає, що дослідження предмету спору у справі № 910/7913/18 та предмет спору у даній господарській справі свідчить, що вказані справи є пов'язаними, оскільки у разі задоволення позовних вимог у справі № 910/7913/18 та визнання Іпотечного договору №35 від 10.03.2009 розірваним, такі обставини повністю виключають можливість задоволення позовних вимог у даній господарській справі про звернення стягнення на майно, що є предметом Іпотечного договору №35 від 10.03.2009. Тож, розгляд справи № 910/7913/18 має прямий вплив на наслідки розгляду даної господарської справи.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2018 року у справі № 904/2383/18 та призначено до розгляду на 13.09.2018 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2018 року у справі №904/2383/18. Апеляційну скаргу Національного банку України приєднано до апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" та призначено для сумісного розгляду на 13.09.2018 року.

В судовому засіданні 13.09.2018 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Національний Банк України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" за участю Третьої особи, яка не замовляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" і просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25.06.2018) в рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства КБ "Приватбанк" за Кредитним договором № 19 від 03.03.2009 (з усіма змінами та доповненнями до нього) перед Національним банком України в сумі заборгованості 2 674 478 038,00 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 35 від 10.03.2009, укладеним між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТАЛЬЯНС", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТОФІС", а саме на наступне майно: будівля, відділення "Апостолівське", Криворізької філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", загальною площею 137,10 кв. м, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Апостолівський р-н., м. Апостолове, вул. Ветеранів, буд. 2г (далі - предмет іпотеки).

Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною 755 721,00 грн, без ПДВ.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між НБУ (кредитор) та ПАТ КБ "Приватбанк" (Позичальник) був укладений Кредитний договір № 19 (далі - "Кредитний договір").

10.03.2009 задля забезпечення виконання зобов'язань ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договорі між НБУ та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТАЛЬЯНС", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТОФИС" (іпотекодавець), був укладений Іпотечний договір № 35 (далі - "Іпотечний договір"), відповідно до якого Відповідач надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме:

- будівля, відділення "Апостолівське", Криворізької філії Закритого акціонерної товариства комерційного банку "Приватбанк", загальною площею 137,10 кв. м, розташована за адресою: Дніпропетровська область, Апостолівський р-н., м. Апостолове, вул. Ветеранів, буд. 2г (далі - "Предмет іпотеки").

Тобто, Відповідач, уклавши Іпотечний договір, добровільно взяв на себе ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язань позичальником за Кредитним договором, в тому числі, і ризик бути примусово позбавленим права власності на своє нерухоме майно.

19.08.2018 НБУ, у зв'язку із простроченою заборгованістю за Кредитним договором, направив Відповідачу вимоги щодо усунення порушень за Кредитним договором.

У зв'язку з неналежним виконанням ПАТ КБ "Приватбанк" умов Кредитного договору та невиконанням Відповідачем обов'язку по Іпотечному договору, 04.06.2018 НБУ звернувся до господарського суду із позовом до Відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, шляхом продажу на прилюдних торгах, що і є предметом спору.

У судовому засіданні 19.07.2018 представник Відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі, яке мотивовано тим, що ухвалою Господарського суду м. Києва порушено провадження у справі №910/7913/18 за позовом ТОВ "Приватофис" до Національного банку України про розірвання іпотечних договорів, укладених між ТОВ "Приватофис" та Національним банком України, якими забезпечувались виконання зобов'язань ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним Договором №19 від 03.03.2009.

Предметом позову у справі №910/7913/18, серед іншого, є розірвання Іпотечного договору №35 від 10.03.2009, на підставі якого Національним банком України у даній справі заявлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, у разі задоволення позову Відповідача про розірвання Іпотечного договору, будуть відсутні підстави для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки за цим договором, оскільки зобов'язання за договором іпотеки у Відповідача будуть припинені.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2018 року у справі №904/2383/18 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис" про зупинення провадження у справі № 904/2383/18.

Задовольняючи клопотання про зупинення провадження у справі, господарський суд першої інстанції виходив з того, що справа з розгляду даного господарського спору та зазначена інша господарська справа пов'язані між собою, а результати розгляду останньої справи мають суттєве значення при вирішенні господарського спору у справі № 904/2383/18.

З урахуванням вищевикладеного, розгляд справи №904/2383/18 є неможливим до вирішення спору у справі № 910/7913/18, який розглядається Господарським судом м. Києва.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Положеннями ч. 5 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Як роз'яснено в п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (яка є чинною), зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Таким чином, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку зазначає: як саме пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншім судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншім судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення, одним з видів яких є ухвала, повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відтак ухвала про зупинення провадження у справі повинна відповідати вимогам, передбаченим статтею 236 вказаного Кодексу, а отже, містити викладення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

В той же час, дослідивши зміст описової та мотивувальної частин оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду про зупинення провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що вона не відповідає вищенаведеним вимогам процесуального законодавства.

Колегія суддів погоджується з доводами Національного банку України, що місцевим господарським судом не зазначено в оскаржуваній ухвалі, яким саме чином з'ясування обставин у ході розгляду справи №910/7913/18 унеможливлює розгляд заявленої позовної вимоги у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, та яким чином встановлені у вказаній справі обставини впливають на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи, у даній справі.

Господарським судом першої інстанції взагалі не обґрунтовано відсутність реальної можливості розглянути господарський спір по суті заявлених вимог на підставі наданих учасниками справи доказів.

Так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

Змістом частин першої, другої статті 590 Цивільного кодексу України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

За змістом статті 11 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України "Про іпотеку", до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зауважує, що серед підстав припинення іпотеки не передбачено такої підстави, як розірвання договору іпотеки.

Тобто, презумпція правомірності іпотечного договору не спростована, а отже, всі праві набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі за № 6-130цс17.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2015 у справі за № 6-939цс15.

Оскільки іпотечний договір є правомірним та підлягає обов'язковому виконанню, то господарським судом не обґрунтовано, яким чином встановлені у справі №910/7913/18 обставини, щодо можливого розірвання іпотечного договору, які припинять його дію лише на майбутнє, але не скасовують сам факт укладення та дії договору іпотечного договору включно до моменту його розірвання, впливатимуть на оцінку доказів у справі №904/2383/18, якими НБУ обґрунтовує свої доводи у даній справі, виходячи із предмету та підстав позову.

Більше того, оскаржувана ухвала винесена у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка є первісною по відношенню до справи № 910/7319/18 про розірвання Іпотечного договору, що зумовлено предметом даного спору.

Вищевказана правова позиція підтверджується й постановою Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 904/1724/15, у якій вказано наступне: "Спір у справі №40/5005/7101/2011 за позовними вимогами у червні 2011 року "Промінвестбанк" до ТОВ "Aвiтo" про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №216/08/1-10 від 30.08.2010 є первісним відносно спору у справі №904/1724/15, виходячи з предмету спору у порівнянні з поданим у березні 2015 року позовом ТОВ "Авіто" до ПАТ "Промінвестбанк" про визнання припиненими іпотеки та договору іпотеки №216/08/1-10 від 30.08.2010, за яким спірне майно ТОВ "Авіто" було обтяжено іпотекою ПАТ "Промінвестбанку" за кредитними зобов'язаннями ТОВ "Авіто Дніпро"."

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Зупиняючи провадження у справі, господарський суд виходив з положень п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

При цьому, господарський суд безпідставно проігнорував другу частині п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, яка імперативно визначає, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оціни обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Так, оскільки позовні вимоги НБУ у даній справі ґрунтуються на правовідносинах, що виникли з іпотечного договору, останній підлягає дослідженню господарським судом в силу положень ст.ст. 209, 210 ГПК України.

Отже, розглядаючи позовні вимоги, що випливають з іпотечного договору, господарський суд, у будь-якому випадку, мав перевірити правомірність цього договору, що підтверджує безпідставність висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі до розгляду іншої справи, предметом якої є вимоги про розірвання такого іпотечного договору.

Зазначене, з огляду на приписи п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, беззаперечно свідчить про відсутність у господарського суду встановлених процесуальним законом підстав для зупинення провадження у даній справі та постановлення оскаржуваної ухвали.

Крім того, в Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи прав об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто, зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи, зокрема ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти lcпaнiї"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§ 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

До того ж, у постанові Верховного Суду України 07.10.2015 року у справі №6-1367цс15 вказано, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Як вже було зазначено вище, порушення провадження у справі № 910/7913/18, предметом спору в якій є розірвання Іпотечного договору, не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі 904/2383/18, в якій предметом спору є звернення стягнення на Предмет іпотеки та не є підставою для зупинення провадження у справі.

Проте, господарський суд не врахував вимоги національного та європейського законодавства та правозастосовчої практики про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку, та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 по справі № 753/6245/17.

З огляду на вищевикладене, вбачається, що зупинення провадження у справі за відсутності достатніх підстав, передбачених ст. 227 ГПК України, порушує розумні строки тривалості судового провадження, що, в свою чергу, порушує права учасників даної справи на справедливий та публічний розгляд справи, і, як наслідок, - права на ефективний засіб юридичного захисту в суді.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду є такою, що не відповідає нормам матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційні скарги підлягають задоволенню, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2018 року у справі № 904/2383/18 підлягає скасуванню, а справа - направленню до господарського суду першої інстанції для розгляду по суті, як це передбачено ч. 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки апеляційні скарги підлягають задоволенню, то судові витрати за подання апеляційних скарг відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 271, 275, 277, 282, 283 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м Київ та Національного банку України, м Київ - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2018 року у справі № 904/2383/18 - скасувати.

Матеріали справи направити для розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис" (49044, м. Дніпро, Крутогірний узвіз, буд. 14, ідентифікаційний код 33546549) на користь Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ідентифікаційний код 14360570) 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис" (49044, м. Дніпро, Крутогірний узвіз, буд. 14, ідентифікаційний код 33546549) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, ідентифікаційний код 00032106) 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказів з урахуванням необхідних реквізитів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до ст. 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.09.2018 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя С.Г. Антонік

Суддя В.О. Кузнецов