Рішення № 76609299, 13.09.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2018. Справа № 917/796/18

м. Полтава

За позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, 36022; в особі Миргородської філії Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", вул. Котляревського, буд. № 59, м. Миргород, Полтавська обл., 37500

до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава, вул. Сінна, 36, м. Полтава, 36039

про стягнення 49135,38 грн.

Суддя господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Лепій О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 10-75/1890 від 08.02.2018.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 2 від 02.01.2018.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" в особі Миргородської філії Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (далі - позивач/ ПАТ "Полтаваобленерго") звернулося з позовною заявою до господарського суду Полтавської області про стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава (далі - відповідач/ КЕВ м. Полтава) 49135,38 грн., в тому числі за активну електроенергію: 30974,01 грн. пені, 16445,35 грн. індексу інфляції та 1638,62 грн. 3% річних; за реактивну електроенергію: 13,44 грн. пені та 64,06 грн. 3% річних. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії № 1090 від 18.03.2014.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.08.2018. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі, повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться 13.09.2018.

Відповідач у відзиві позов не визнає, посилаючись на те, що провести оплату додаткових рахунків за несвоєчасну оплату основних рахунків у нього не має можливості по причині недостатнього фінансування; а також на те, що у Державному бюджеті України на 2018 рік для Міністерства оборони України витрати на оплату штрафних санкцій (перетоки реактивної електричної енергії, інфляційні збитки, 3% річних, пеня) не передбачені. Крім цього, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.

В судовому засіданні 13.09.2018. представник позивача підтримує позов у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечує та просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.

Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.03.2014. між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (споживач за договором) було укладено договір про постачання електричної енергії № 1090 (далі - договір, копія договору - в матеріалах справи).

Відповідно до п. 1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 1610,0 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії та перелік об'єктів і засобів комерційного обліку", а також здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатками "Порядок розрахунків" та "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії" (п. 2.3.3., п. 2.3.4. договору).

Згідно п. 1 Додатку № 2 до договору "Порядок розрахунків" в редакції від 18.03.2014. (далі - Додатку № 2 до договору) розрахунковим вважається період з 8:00 годин 20 числа попереднього місяця до 8:00 годин такого ж числа поточного місяця.

Згідно п. 13 Додатку № 2 до договору розрахунки за спожиту активну електричну енергію, перетікання реактивної енергії, перевитрату договірних величин електроенергії та потужності, нарахування за актами про порушення ПКЕЕ, пеня та інші платежі, оформлені рахунками постачальника, здійснюються споживачем самостійно протягом 5-ти операційних днів з дня отримання рахунків для споживачів, які оплачують спожиту електричну енергію самостійно, і 10-ти операційних днів з дня отримання рахунків для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті.

Пунктом 10 Додатку № 2 до договору сторони погодили, що за несвоєчасне внесення платежів, обумовлених даним Порядком, Постачальник проводить Споживачу нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня. На суму боргу здійснюються компенсаційні нарахування з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення. Пеня, інфляційні нарахування та три відсотки річних сплачуються на поточний рахунок Постачальника, який вказується в рахунках.

Позивач стверджує, що відповідач неналежним чином виконував зобов’язання по оплаті за спожиту електроенергію, не в повному обсязі та несвоєчасно оплачував нараховані до сплати кошти за фактично спожиту електроенергію, внаслідок чого у відповідача перед позивачем постійно виникала заборгованість, на суму якої позивачем нараховані пеня, 3% річних та інфляційні нарахування.

На підтвердження обсягів та вартості спожитої відповідачем активної електричної енергії позивачем надано копії відомостей про фактичні покази розрахункових приладів обліку електричної енергії, актів про прийняття-передавання товарної продукції та рахунків за активну електричну енергію. На підтвердження несвоєчасності оплат відповідачем за електроенергію позивачем надано копії банківських виписок з 25.03.2016. по 12.06.2018.

Крім цього, позивач зазначає, що у червні 2017 року Господарським судом Полтавської області було порушено провадження по справі № 917/897/17 про стягнення 127081,69 грн. заборгованості (пеня, 3% річних та інфляційні нарахування) за позовом ПАТ «Полтаваобленерго» в особі Миргородської філії до КЕВ м. Полтава за період з квітня 2014 року та по травень 2017 року станом на 31.05.2017. (копії вказаного рішення суду та розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань додані до справи). Присуджені до стягнення кошти Споживач добровільно оплатив у грудні 2017 року. Наразі позивач подає позовну заяву про стягнення з відповідача 3% річних за активну електроенергію з 01.06.2017. по 11.06.2018., а інфляційні нарахування за активну електроенергію за розрахунковий період квітень 2017 та травень 2017 року, при чому, розрахунковий період за травень 2017 року не був включений у розрахунку вих.№13-17-01-5/2777 від 10.07.2017., що подавався разом із позовною заявою, а розрахунковий період квітня 2017 (строк оплати рахунку до 11.05.2017) у попередній позовній заяві вказувався по 31.05.2017р., внаслідок чого інфляційні нарахування не проводились.

Оскільки відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині своєчасного здійснення оплати за спожиту активну електричну енергію, а також за перетікання реактивної електричної енергії, позивач нарахував йому:

- за активну електроенергію: пеню на прострочені оплати за період з квітня 2017 року по травень 2018 року, нараховану за загальний період з 10.05.2017. по 11.06.2018. у розмірі 30974,01 грн.; 3% річних на прострочені оплати за період з травня 2017 року по травень 2018 року, нарахованих за загальний період з 01.06.2017. по 11.06.2018. у розмірі 1638,62 грн.; інфляційні втрати на прострочені оплати за період квітень - травень 2017 року, нараховані за травень - червень 2017 року у розмірі 16445,35 грн.;

- за реактивну електроенергію: пеню на прострочені оплати за серпень та вересень 2017 року, нараховану за загальний період з 07.09.2017. по 09.10.2017. у розмірі 13,34 грн.; 3% річних на прострочені оплати за період з лютого 2016 року по жовтень 2017 року, нарахованих за загальний період з 09.03.2016. по 06.11.2017. у розмірі 64,06 грн.

Вказані суми пені, 3% річних та інфляційних втрат позивач просить суд стягнути з відповідача.

Відповідач у відзиві позов заперечує, посилаючись на те, що провести оплату додаткових рахунків за несвоєчасну оплату основних рахунків у нього не має можливості по причині недостатнього фінансування. Також відповідач зазначає, що у Державному бюджеті України на 2018 рік для Міністерства оборони України витрати на оплату штрафних санкцій (перетоки реактивної електричної енергії, інфляційні збитки, 3% річних, пеня) не передбачені та просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90 % є необґрунтованим і безпідставним.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача, оскільки ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Пунктом 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17).

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_1 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005. та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі № 11/446, від 12.04.17 у справі № 906/1072/15.

Заперечень щодо розміру та періодів нарахування пені, річних та інфляційних від відповідача не надходило.

При вирішенні позову суд виходить з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 692, ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Судом встановлено, що відповідач систематично порушував встановлені умовами договору строки оплати спожитої ним активної електричної енергії, а також оплати за перетікання реактивної електроенергії.

Згідно п. 10 Додатку № 2 до договору за несвоєчасне внесення платежів, обумовлених даним Порядком, Постачальник проводить Споживачу нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня. На суму боргу здійснюються компенсаційні нарахування з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення. Пеня, інфляційні нарахування та три відсотки річних сплачуються на поточний рахунок Постачальника, який вказується в рахунках.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки 3% річних та встановив їх правильність. Таким чином, позов в частині стягнення 1638,62 грн. 3% річних за активну електроенергію та 64,06 грн. 3% річних за реактивну електроенергію підлягає задоволенню. Всього, стягненню підлягає 1702,68 грн. 3% річних.

Також судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та встановлено, що позивачем при нарахуванні інфляційних втрат не враховано п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно якого, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зокрема, при нарахуванні інфляційних втрат на прострочену суму оплати за квітень 2017 року, позивачем нараховано інфляційні за травень 2017 року, в якому згідно умов договору мала бути здійснена оплата (до 11.05.2017.), тоді як нарахування можливо здійснювати лише з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з червня 2017 року, проте 10.06.2017. сума боргу за квітень 2017 року була погашена.

Так само при нарахуванні інфляційних втрат на прострочену суму оплати за травень 2017 року, позивачем нараховано інфляційні за червень 2017 року, в якому згідно умов договору мала бути здійснена оплата (до 06.06.2017.), тоді як нарахування можливо здійснювати лише з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з липня 2017 року, проте 11.07.2017. сума боргу за травень 2017 року була погашена.

З врахуванням викладеного, позивачем безпідставно нараховані відповідачу інфляційні втрати в сумі 16445,35 грн.

В зв'язку з цим, позов частині стягнення 16445,35 грн. інфляційних втрат не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, суд встановив їх правильність. Вимога позивача про стягнення 30974,01 грн. пені за активну електроенергію та 13,34 грн. пені за реактивну електроенергію є обгрунтованою.

Проте, відповідач у відзиві, посилаючись на ст. 233 Господарського кодексу України, просить зменшити розмір пені на 90%.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачена можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно п.п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи те, що за спірним договором постачання електроенергії здійснюється до військових частин на території міста Миргорода Полтавської області, а також те, що відповідач є державною організацією, яка фінансується з Державного бюджету і причиною несвоєчасної оплати зобов'язань за договором стало несвоєчасне фінансове забезпечення відповідача, а також з врахуванням того, що основні зобов'язання за договором були погашені, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій (пені) на 50%.

Таким чином, стягненню підлягає пеня в сумі 15493,68грн. (30974,01 грн. пені за активну електроенергію + 13,34 грн. пені за реактивну електроенергію - 50%). В іншій частині стягнення пені позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на позивача та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава (вул. Сінна, 36, м. Полтава, 36039; код ЄДРПОУ 25693493) на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, 36022; код ЄДРПОУ 00131819) в особі Миргородської філії Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вул. Котляревського, буд. № 59, м. Миргород, Полтавська обл., 37500; код ЄДРПОУ 25693493) 15493 грн. 68 коп. пені, 1702 грн. 68 коп. 3% річних, 1172 грн. 27 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 20.09.2018.

Суддя О.С. Семчук