Рішення № 76608778, 11.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2018Справа № 910/1212/18Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/1212/18

За позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача -

1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Плюс»,

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Фонд-Сервіс»,

3) Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрюгінвест»,

про визнання припиненими зобов'язань та зобов'язання вчинити дії

Представники учасників справи:

від позивача: ОСОБА_3 довіреність від 26.10.2017 №3692;

від відповідача: Когут А.Ю. довіреність від 22.01.2018 №206;

від третьої особи-1: ОСОБА_3 довіреність від 22.02.2018 б\н;

від третьої особи-2: ОСОБА_3 довіреність від 05.10.2017 б\н;

від третьої особи-3: ОСОБА_3 довіреність від 05.10.2017 б\н.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - відповідач) про визнання припиненими зобов'язань та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позичальник виконав свої зобов'язання за кредитним договором №26/47/1-10 від 28.12.2010, а тому зобов'язання позивача, як заставодавця, перед відповідачем за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010 також є припиненими, що не визнається банком.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/1212/18, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Плюс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Фонд-Сервіс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрюгінвест», призначено підготовче засідання на 27.03.2018.

В судовому засіданні 27.03.2018 суд, у відповідності до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив задовольнити усне клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та продовження строку для подання суду письмового відзиву на позовну заяву, у зв'язку з чим підготовче засідання відкладено на 27.04.2018 та встановлено додатковий строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву, про що зазначено в протоколі судового засідання від 27.03.2018.

16.04.2018 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з підстав того, що з 06.06.2016 на підставі рішення Правління Нацбанку України № 46-рш від 02.06.2016 у ПАТ "КБ "Хрещатик" було розпочато процедуру ліквідації банку, а відповідно до ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. За твердженням банку рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/23824/16 не визнавались припиненими зобов'язання за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10к від 28.12.2010, тому у банку не було правових підстав реєструвати такі зобов'язання припиненими за вказаним правочином та не включати їх до ліквідаційної маси. На переконання банку, припинення застави призведе до зменшення ліквідаційної маси банку, що є неможливим в силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, відповідач зауважує на тому, що позивачем не подав жодного доказу на підтвердження порушеного його права чи охоронюваного законом інтересу та не наведено яким чином обтяження може порушувати ці права.

У письмових поясненнях до позовної заяви від 20.04.2018 поданих у відповідь на відзив, позивач зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі № 910/23824/16 визнано зобов'язання боржника - ТОВ "Альфа Плюс" за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010 припиненими з 05.04.2016 року у зв'язку із погашенням позичальником повністю кредитної заборгованості та визнано зобов'язання за договором іпотеки № 26-47/1-10 від 28.12.2010, який укладений між ТОВ "Альфа Плюс" та банком такими, що припинені, у зв'язку із припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010. В свою чергу, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у справі № 910/18176/17 визнано зобов'язання за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-фонд-Сервіс", Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРЮГІНВЕСТ" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК" такими, що припинені у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010, зобов'язано банк вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10к від 28.12.2010. Втім, незважаючи на вказані вище судові рішення банк продовжує розпоряджатись корпоративними права, які належать позивачу, включивши їх до ліквідаційної маси та здійснюючи їх реалізацію на аукціоні, чим порушує право позивача.

В судовому засіданні 27.04.2018 суд, у відповідності до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив продовжити строк підготовчого провадження у справі №910/1212/18 на 30 днів та відкласти підготовче засідання, про що зазначено в протоколі судового засідання від 27.04.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 задоволено клопотання позивача та третіх осіб та зупинено провадження у справі №910/1212/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/18176/17.

27.07.2018 через відділ діловодства суду надійшло клопотання представника позивача та третіх осіб про поновлення провадження у справі, оскільки 21.06.2018 Київським апеляційним господарським судом було розглянуто справу №910/18176/17 за наслідком чого винесено постанову, якою апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у справі №910/18176/17 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у вказаній справі залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 поновлено провадження у справі №910/1212/18 та призначено підготовче засідання на 14.08.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 , виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.09.2018.

У судовому засіданні 11.09.2018 представник позивача та третіх осіб надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив позовні вимоги, просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 11.09.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.12.2010 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" (позичальник) було укладено кредитний договір № 26/47/1-10 (далі - кредитний договір), відповідно до пункту 1.1 якого банк надав позичальнику в порядку, передбаченому цим договором, кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 26697000,00 грн. з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2011 року.

До кредитного договору неодноразово вносилися зміни та доповнення шляхом укладених сторонами додаткових договорів.

Згідно із останнім додатковим договором № 29 від 19.02.2016 до кредитного договору сторонами узгоджено та встановлено графік погашення кредитної заборгованості: не пізніше 31.03.2016 - сума повернення 26500000,00 грн. та не пізніше 30.12.2016 - сума повернення 197000,00 грн.

При цьому, з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 28.12.2010 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (заставодержатель), ОСОБА_1 (заставодавець-1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Фонд-Сервіс" (заставодавець-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрюгінвест" (заставодавець-3) було укладено договір застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к (далі - договір застави).

За умовами п. 1.1 договору застави, Заставодавці з метою забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Плюс» (Боржник) зобов'язань, що випливають із Кредитного договору №26-47/1-10 від 28 грудня 2010 року, за умовами якого Боржник зобов'язаний повернути Заставодержателю кредитні кошти в сумі 26 697 000 грн. 00 коп., сплатити відсотки за користування кредитними коштами з розрахунку 23,5%, а у разі несвоєчасного повернення кредиту, повернути прострочену суму кредиту з урахуванням індексу інфляції, а також комісії, можливі штрафні санкції відповідно до умов кредитного договору та цього Договору, надають в заставу Заставодержателю корпоративні права в статутному капіталі боржника.

Корпоративні права, що передаються в заставу за цим договором, належать заставодавцям на підставі Статуту боржника, зареєстрованого Жовтневою районною адміністрацією Одеського міськвиконкому від 27 грудня 2001 року за № 04056836Ю0021280, разом зі змінами (п. 1.2).

За умовами п. 1.3 договору застави, згідно Статуту боржника (з урахуванням усіх змін та доповнень), частки заставодавців в його Статутному фонді складають: заставодавець-1 - 44% статутного капіталу, що становить - 2 156 000 грн., заставодавець-2 - 45% статутного капіталу, що становить - 2 205 000 грн. та заставодавець-3- 11% статутного капіталу, що становить - 539 000 грн.

За домовленістю сторін, заставна вартість корпоративних прав, що передаються в заставу за цим договором, становить - 100 гривень (п. 1.4 договору).

Договір застави набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання боржником основного зобов'язання за кредитним договором (п. 6.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі № 910/23824/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017, визнано зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", припиненими з 05.04.2016. Визнано зобов'язання за договором іпотеки № 26-47/1-10 від 28.12.2010, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", який посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосевим В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 5859, такими, що припинені, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010.

Вказані судові рішення залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2017 та набрали законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Частиною 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

При цьому, частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, судове рішення у господарській справі № 910/23824/16 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити.

Так, при прийнятті рішення від 15.03.2017 у справі № 910/23824/16 Господарський суд міста Києва встановив та визнав припиненими з 05.04.2016 зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", у зв'язку з погашенням боржником заборгованості за Кредитним договором в розмірі 30 016 261,26 грн. шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку боржника №26000001017654 за платіжними дорученнями №60 та №61 від 05.04.2016.

Тобто, судом встановлено, а відповідачем не спростовано в загальному порядку, фактичні обставини припинення зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс", як боржника, за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", за яким позивач виступив заставодавцем за договором застави корпоративних прав.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст.1 Закону України «Про заставу»).

Згідно частини 3 статті 3 та статті 28 Закону України «Про заставу» застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання і припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

Отже, застава, як вид забезпечення виконання зобов'язання, має похідний характер від основного (забезпечуваного) зобов'язання і є дійсною до моменту припинення основного зобов'язання, тобто підставою для її припинення є припинення забезпечуваного нею зобов'язання.

Як зазначено в частині 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Відтак, приймаючи до уваги, що забезпечені заставою зобов'язання за кредитним договором є виконаними (підтверджено рішенням суду від 15.03.2017 у справі №910/23824/16), а відповідно припинились 05.04.2016 в силу статті 599 Цивільного кодексу України, то зобов'язання за договором застави корпоративних прав, які є похідними від кредитного договору, є також припиненими з 05.04.2016 у відповідності до ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України та ст. 28 Закону України «Про заставу».

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, наведеній в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2127цс15.

За приписами статей 316, 317, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ, майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

При цьому, згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Так, статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою. Наслідком визнання права може бути визнання відсутності обов'язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, про що також можуть заявлятися позовні вимоги.

Отже, за умов існування заперечень відповідача щодо припинення зобов'язань за договором застави, позивач має право захистити свої права та законні інтереси шляхом пред'явлення позову про визнання зобов'язань припиненими, і такий спосіб захисту права відповідає приписам ст. 16 Цивільного кодексу України.

При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, необхідною умовою здійснення судового захисту є порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів особи, яка звертається до господарського суду, зі сторони іншої особи - відповідачем у відповідній справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За твердженням позивача, які доведені належними і допустимими доказами та не спростовані відповідачем під час розгляду справи, Банк не визнає припиненими правовідносини за договором застави, у зв'язку з чим не вчинив дій як заставодержатель щодо реєстрації припинення застави корпоративних прав, а навпаки уповноваженою особою на ліквідацію Банку заставлене майно включено до ліквідаційної маси та виставляється на прилюдні торги.

Так, Банк вчиняє дії з реалізації права вимоги за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2018, зобов'язання за яким забезпечено земельною ділянкою загальною площею 123,5210 га у Львівській області та корпоративними права в статутному капіталі, що підтверджується протоком електронних торгів №UA-EA-2017-10-31-000048-а від 12.11.2017.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що факт припинення зобов'язань за кредитним договором, а відповідно і припинення зобов'язань за договором застави корпоративних прав як похідного зобов'язання, за умовами якого позивач виступив заставодавцем, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які досліджені в судовому засіданні та відповідають вимогам ст. ст. 75-79 ГПК України, та те, що відповідач не визнає зобов'язання припиненими, оскільки вчиняє дії на відчуження від свого імені права застави, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог про визнання зобов'язання позивача за договором застави корпоративних прав № 26/47/1-10/к від 28.12.2010 припиненими.

При цьому, судом враховано, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у справі № 910/18176/17 визнано припиненими лише зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-фонд-Сервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЮГІНВЕСТ" за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010, тоді як за вказаним договором в заставу було передано і корпоративні права позивача у даній справі.

Разом з цим, враховуючи, що правовідносини за договором застави є припиненими, відсутні і правові підстави для обтяження предмету застави, який належить позивачу за договором застави.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначається Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", в ст. 3 якого зазначено про те, що обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

Згідно зі ст. 44 вказаного Закону після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Таким чином, враховуючи наведені правові норми та встановивши станом на час вирішення спору по суті відсутність правових підстав для обтяження предмета застави за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання банку вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10к від 28.12.2010 є також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/23824/16 не визнано припиненими спірні правовідносини за договором застави, у зв'язку з чим заставні корпоративні права позивача у статутному капіталі третьої особи-1 правомірно включені відповідачем у процедурі його ліквідації до ліквідаційної маси банку, оскільки, як вже зазначалося, застава є похідною від основного зобов'язання, а тому у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, припиненим є і зобов'язання щодо забезпечення його виконання. В п. 6.1 договору застави за погодженням сторін цього правочину також було передбачено, що останній діє до повного виконання боржником основного зобов'язання за Кредитним договором.

Безпідставними є і доводи відповідача про те, що вимоги позивача суперечать положенням Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки зобов'язання позивача за договором застави корпоративних прав припинилися до початку ліквідаційної процедури, а тому були відсутні правові підстави для включення їх до ліквідаційної маси. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України №46-рш від 02.06.2016 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" рішення № 913 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято 03.06.2016 та розпочато процедуру ліквідації з 06.06.2016 по 05.06.2018, в той час як зобов'язання за договором застави корпоративних прав припинились 05.04.2016.

Не приймаються до уваги і посилання відповідача на те, що оскільки Фондом гарантування вкладів фізичних осіб затверджено ліквідаційну масу відповідача, до складу якої останнім включено заставні корпоративні права позивача, то зменшення ліквідаційної маси є неможливим в силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки вони суперечать принципам верховенства права та обов'язковості судового рішення, яким визнані припиненими зобов'язання учасників цивільних правовідносин шляхом виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком, наслідком чого є припинення договорів, якими забезпечувалось таке зобов'язання і зняття обтяження предметів застави.

Ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

При цьому, приписи ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містять заборони внесення Фондом змін до переліку ліквідаційної маси неплатоспроможного банку.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача повністю.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання припиненими зобов'язань та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати зобов'язання за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10/к від 28.12.2010, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А; ідентифікаційний код 19364259) та ОСОБА_1 (79038, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) такими, що припинені у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010.

3. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А; ідентифікаційний код 19364259) вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10к від 28.12.2010.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А; ідентифікаційний код 19364259) на користь ОСОБА_1 (79038, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплати судового збору у розмірі 3 524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп.

5. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 21.09.2018.

Суддя Т.В. Васильченко