Постанова № 76605968, 12.09.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Чернівці

Справа №727/7137/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар Костюк Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко Марина Олександрівна, про визнання нерухомого майна об'єктом спільної власності, визнання договору купівлі-продажу недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, інтереси якого представляє адвокат Ісопчук Валерій Володимирович, на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року, (головуючий у 1-й інстанції Бужора В.Т.),

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О., про визнання нерухомого майна об'єктом спільної власності, визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що між ним та ОСОБА_5 20.11.2005 року був укладений шлюб, під час якого народилась дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За період шлюбу в результаті спільної сумісної праці подружжям було придбане нерухоме майно, а саме земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. На даній земельній ділянці, починаючи з весни 2006 року, збудований

_____________

Провадження 22ц/794/603/18 Категорія 20

житловий будинок готовністю 78%, загальною площею 270,8 кв.м., який будували для дитини.

Крім того, на даній земельній ділянці збудований ще один незавершений будівництвом будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла.

11 липня 2017 року у приватного нотаріуса Хоміцької Н.Г. була відкрита та зареєстрована в спадковому реєстрі спадкова справа. Станом на 2.08.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є спадкоємцями ОСОБА_5

Вказував, що у зв'язку з відкриттям спадщини, здійснюючи перевірку щодо наявності нерухомого майна, що належить подружжю, було виявлено, що земельна ділянка та об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок площею 270,8 кв.м належить на праві приватної власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі свідоцтв, виданих 28.12.2016 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О.

У подальшому товариство на підставі договору купівлі-продажу відчужило зазначене майно ОСОБА_2

Вважає, що за період спільного проживання у шлюбі внаслідок спільних трудових та грошових затрат їх будинок істотно збільшився у своїй вартості, тому на підставі ч.1 ст. 62 СК України, може бути визнаним об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Дії ТОВ «Кредитні ініціативи» щодо набуття права власності та здійснення купівлі - продажу нерухомого майна є незаконними, такими, що порушують його майнові права та права дитини.

Просив визнати земельну ділянку площею 0,096 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 та об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, процент готовності 78%, загальною площею 270,8 кв.м., розташований на вказаній земельній ділянці, об'єктом спільної сумісної власності подружжя;

визнати договори купівлі-продажу незавершеного будівництва серії та номер 4342, НМЕ 104969, НМЕ 104970, та купівлі-продажу земельної ділянки серії та номер 4344, НМЕ 104972, НМЕ 104973, укладені між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_2 22 серпня 2017 року, недійсними.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1, інтереси якого представляє адвокат Ісопчук В.В., подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норми матеріального і процесуального права.

Свої доводи мотивує тим, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 придбаній ОСОБА_5 до укладення шлюбу з апелянтом. Разом з тим, будівництво житлових будинків було розпочато та здійснювалося подружжям під час шлюбу, про що свідчить рішення Великокучурівської сільської ради від 17 березня 2006 року про надання ОСОБА_5 дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку. В липні 2008 року один з об'єктів незавершеного будівництва - житловий будинок, процент готовності 78%, загальною площею 270,8 кв.м. було зареєстровано у Чернівецькому КОБТІ. Право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_5 у 2008 році. Тобто зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя й, відповідно, майнові права позивача підлягають захисту.

Просить скасувати рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 листопада 2005 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 актовий запис 2217 (а.с. 7 Т.1). У шлюбі народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 травня 2001 року ОСОБА_5 купила у ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,0960 га в АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (а.с. 71 Т.1).

На підставі вказаного договору 1 липня 2008 року на ім'я ОСОБА_5 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_3 (а.с. 72 Т.1).

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_5, оскільки придбана нею до укладення шлюбу з ОСОБА_1

5 липня 2008 року ОСОБА_5 передала в іпотеку спірну земельну ділянку та побудований на ній об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок в АДРЕСА_1, на забезпечення виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_10 перед ЗАТ «Альфа-Банк».

Згідно з п. 3.2 іпотечного договору №SME0014155/1 право приватної власності ОСОБА_5 на незавершений житловий будинок зареєстровано за нею у Чернівецькому комунальному бюро технічної інвентаризації за 242 в книзі 1, сторінка 262 в електронному реєстрі права власності 2.07.2008 р. за реєстровим номером 22190050.

При цьому, згідно вказаного договору (п.п. з, і п. 1.5) іпотекодавець зазначала, що передача в іпотеку земельної ділянки та незавершеного житлового будинку не суперечить правам малолітніх та неповнолітніх осіб, малолітні або неповнолітні особи не мають права власності або права користування предметом іпотеки і вказане нерухоме майно не є предметом права спільної чи часткової власності.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4, виданим виконавчим комітетом Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області (а.с. 8 Т. 1).

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що оскільки будівництво житлового будинку було розпочато та здійснювалося під час перебування ОСОБА_5 у шлюбі, що свідчить про належність об'єкта незавершеного будівництва до спільного майна подружжя.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

З урахуванням наведених вимог закону та обставин справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами належність об'єкту незавершеного будівництва житлового будинку, процентом готовності 78 %, по АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5

Натомість матеріали справи містять докази належності спірного майна на праві особистої власності ОСОБА_5

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу незавершеного житлового будинку та земельної ділянки, суд виходив з відсутності порушень прав позивача оспорюваними правочинами.

Судом встановлено, що внаслідок невиконання боржником ОСОБА_10 своїх зобов'язань за кредитним договором рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігів від 18.06.2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_10 та ОСОБА_5 на користь ЗАТ «Альфа банк» заборгованість в сумі 877889 грн 91 коп. і додатково з ОСОБА_5 кошти в розмірі 269754 грн 32 коп. На підставі рішення видано виконавчий лист №6-268/10 від 24.02.2010 року (а.с. 73 Т. 1).

Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 8 грудня 2016 року замінено сторону виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом - кредитора ЗАТ «Альфа банк» на ТОВ «Кредитні ініціативи», яке в ході прилюдних торгів по реалізації предметів іпотеки виявило бажання придбати предмет іпотеки шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (а.с. 74-79 Т. 1).

28 грудня 2016 року ТОВ «Кредитні ініціативи» нотаріально видані свідоцтва про право власності на незавершений будівництвом житловий будинок і на земельну ділянку за реєстровими номерами 7686 та 7687 (а.с. 80-81 Т. 1), які є предметом цього спору.

У подальшому ТОВ «Кредитні ініціативи», як власник майна, розпорядився цією власністю і продав вказані об'єкти нерухомості за нотаріально посвідченими договорами від 22.08.2017 року покупцю ОСОБА_2 (а.с. 85-87 Т. 1).

Разом з тим, судом не встановлено порушень майнових прав позивача, оскільки ним не доведено, що він є співвласником спірного майна: земельної ділянки та незавершеного будівництвом житлового будинку.

Крім того, вимога позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу не ґрунтується на законі з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Перелік можливих способів захисту міститься в ст. 16 ЦК України.

Позивач ОСОБА_1, не будучи учасником оспорюваних договорів купівлі-продажу, не перебував із сторонами у зобов'язальних відносинах і обраний ним зобов'язальний спосіб захисту їх прав - визнання договору недійсним, спірних правовідносин не регулює.

Так, стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання позову про витребування майна, якщо для цього існують підстави, передбачені статтями 387, 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Отже, за таких обставин належним способом захисту порушеного права власності (що не встановлено судом у даній справі) є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Оспорюючи договори купівлі-продажу, ОСОБА_1 посилається також на порушення майнових прав неповнолітньої дитини на користування житлом, оскільки набуття права власності на нерухоме майно, яке є предметом спору, та його продаж відбулися всупереч вимогам статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» без попередньої згоди органу опіки та піклування.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи позовної заяви.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин: суперечить правам та інтересам дитини; звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини; зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення; порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним (висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-589цс16).

Судом не встановлено факту проживання неповнолітнього ОСОБА_6 у незавершеному житловому будинку.

Оскільки ОСОБА_6 не мав права користування та не користувався спірним житлом на час його продажу, то укладення оспорюваних договорів без дозволу органу опіки та піклування не порушило його права. Позивачем у справі не доведено належними доказами того факту, що на момент укладення договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку неповнолітній мав право користування чи право власності на спірне майно.

Аналізуючи наведене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено порушення його майнових прав та прав дитини на користування житлом.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, інтереси якого представляє адвокат Ісопчук Валерій Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року залишити без мін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді: