Ухвала суду № 76603842, 14.09.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 199/5512/18

Провадження № 2-о/206/1078/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2018 м. Дніпро

Суддя Самарського районного суду м. Дніпропетровська Маштак К.С., перевіривши матеріали заяви ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Так, 30.07.2018 заявник звернулась до Амур – Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою судді Амур – Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська подану заяву було направлено до Самарського районного суду м. Дніпропетровська, як таку, що належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

10.09.2018 матеріали вказаної заяви надійшли на адресу Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана заява була розподілена судді Маштаку К.С.

У відповідності до частини 3 статті 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Таким чином, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя повинен перевірити відповідність вимог, з якими заявник звертається до суду, а також дотримання ним вимог, передбачених ст. 318 ЦПК України.

Так у главі 6 ЦПК України, яка встановлює порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме стаття 318 ЦПК України передбачає, що у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Дослідивши отриману заяву на предмет відповідності вимогам, викладеним у ст. 318 ЦПК України суддею встановлено її не відповідність вказаній вище статті.

Так, в порушення ст. 318 ЦПК України заявником не зазначено з якою метою вона звернулася до суду з вимогою про встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов’язку військової служби 01.03.2016 в Луганській області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України; до яких юридичних наслідків призведе встановлення даного факту.

При цьому, посилання в заяві на те, що встановлення даного факту призведе до визначення статусу ОСОБА_2 як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, є неконкретизованими, і з них не вбачається дійсної мети заяви та юридичних наслідків для виникнення, зміни або припинення особистих немайнових чи майнових прав заявника.

Окрім того, відповідно до ст. 2 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, зазначена Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Згідно зі ст. 13 такого міжнародного документу, конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.

Враховуючи викладене заявником у своїй заяві не зазначено, чи є рішення суду підставою для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях; яким нормативним документом визначена процедура встановлення цього статусу; не обґрунтовано неможливість встановлення цього статусу в позасудовому порядку; чи поширюється дія Конвенції на членів сім'ї загиблих військовослужбовців; з виникненням яких саме особистих немайнових чи майнових прав пов'язує заявник встановлення даного факту і хто має бути їх надавачем. Всі зазначені обставини, в тому числі, мають значення і для визначення кола заінтересованих осіб в даній справі.

Заявником не вказується юридичні наслідки, від яких залежатиме виникнення, зміна або припинення її особистих немайнових чи майнових прав, що настануть внаслідок встановлення цього факту, та яке конкретно право підлягає присудженню заявнику судом; відсутнє посилання на рішення Міністерства соціальної політики України з приводу того, що порушені у заяві питання могли б бути задоволені Міністерством соціальної політики України за наявності рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не визначено установу, на вимогу якої потрібно надати рішення про встановлення відповідного факту, та інше.

Відсутність інформації про те, який саме встановлюваний факт породжує юридичні наслідки (виникнення, зміну або припинення особистих немайнових та майнових прав особи) також виключає можливість суду перевірити заяву на наявність спору про право.

Окрім того, ч. 1 ст. 319 ЦПК України передбачено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Виходячи з вищевикладеного, недоліки поданої заяви, у своїй сукупності позбавляють суд можливості вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті провадження за наявності спору про право, та в подальшому ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Крім того, частинами 2, 4, 5 ст. 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

В порушення ст. 95 ЦПК України, щодо порядку подання копії доказів, до заяви було долучено документи лише з відміткою «згідно з оригіналом» та підписом (без дати такого засвідчення).

Також, суддя звертає увагу, що ч. ч. 1-4 ст. 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

В порушення ст. 100 ЦПК України, щодо порядку подання копії електронних доказів, до заяви було долучено електронні докази в паперових копіях, не посвідчених у порядку, передбаченому законом та не зазначено про наявність у заявника або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Виходячи з вищевикладеного, заява про встановлення факту, що має юридичне значення підлягає залишенню без руху, як така, що не відповідає вимогам, визначеним у ст. 318 ЦПК України.

Суддя, також, звертає увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

В той же час, суддя звертає увагу, що на сьогодні договори про правову допомогу діють у тому числі і між Україною та Російською Федерацією.

Дієвими є механізми обміну правовою інформацією, що передбачені двосторонніми договорами про правову допомогу, укладеними між Україною та іншими країнами. Як правило, вони містять положення про взаємне надання правової допомоги та органи, що її здійснюють. За загальним правилом клопотання про правову допомогу мають надсилатися через органи юстиції.

Такими чином, орган юстиції є компетентним органом тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання, перебування чи знаходження заінтересованої особи або знаходиться спірне нерухоме майно.

Аналогічне міститься у пункті 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, учасниками якої є у тому числі Україна та Російська Федерація, яким визначено, що Договірні Сторони надають один одному правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема складання і пересилання документів, проведення обшуків, вилучення, пересилання і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення карного переслідування, розшуку і видачі осіб, що вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень по цивільним справам, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

Пунктом 5 зазначеної Конвенції передбачено, що при виконанні цієї Конвенції компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться один з одним через свої центральні органи, якщо тільки цією Конвенцією не встановлений інший порядок зносин.

Таким чином, повідомлення заінтересованої особи Російської Федерації може відбуватись і через органи юстиції.

Відповідно до Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27.06.2008 № 1092/5/54 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.07.2008 за № 573/15264 - якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України.

Враховуючи викладене суддя приходить до висновку, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, подана без додержання вимог, викладених у ст. 318 ЦПК України, а тому, підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 185, 260, 318 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Заяву про встановлення факту, що має юридичне значеннязалишити без руху.

Надати заявнику строк 5 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, визначених даною ухвалою судді.

Роз'яснити заявнику, що в разі якщо у вказаний строк недоліки заяви не будуть усунуті, заява вважається неподаною і повертається заявнику.

Копію ухвали надіслати заявнику.

Заявник може отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://sm.dp.court.gov.ua.

Ухвала не підлягає оскарженню.

Суддя К.С. Маштак