Рішення № 76603828, 20.09.2018, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/239/18

Провадження № 2/0182/1392/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20.09.2018 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретар Скоробогатової А.О.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального вищого навчального закладу «Нікопольський медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради» про визнання наказів про звільнення незаконними, їх скасування та поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

12 січня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до КЗВН "Нікопольський медичний коледж" ДОР", про визнання наказів про звільнення незаконними, їх скасування та поновлення на посаді. 31 січня 2018 року позивач позовні вимоги уточнила та просила суд визнати наказ № 4-к від 02 січня 2018 року про її звільнення незаконним, скасувати його, поновити її на посаді заступника директора з навчальної роботи КЗ «Нікопольський медичний коледж» ДОР з 02 січня 2018 року. А також стягнути на її користь з КЗВН "Нікопольський медичний коледж" ДОР" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 6 408 грн.60 коп. та 10 000 грн. 00 коп. моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що вона з 01 вересня 2009 року по 02 січня 2018 року працювала в Нікопольському медичному училищі на посаді заступника директора з навчальної роботи. При призначенні на посаду її кандидатура була погоджена з Головним управлінням охорони здоров’я Дніпропетровської облдержадміністрації, що підтверджується листом облдержадміністрації від 25 березня 2010 року. За весь час роботи в училищі до неї не було ніяких претензій, вона неодноразово була заохочена за високі показники в роботі, що підтверджується подякою Нікопольського міського голови від 29 листопада 2012 року. Крім того, вона була атестована як спеціаліст вищої категорії обласною атестаційною комісією Головного управління охорони здоров’я Дніпропетровської облдержадміністрації від 20 квітня 2012 року. Однак, наказами № 116-к та № 117-к від 22 червня 2015 року вона була звільнена з 08 червня 2015 року з займаної посади на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, у зв’язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації (відсутність вищої медичної освіти), які перешкоджають продовженню виконання роботи на посаді заступника директора з навчальної роботи». 26 вересня 2017 року рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області її було поновлено на посаді. Наказом № 4-к від 02 січня 2018 року її знову було звільнено з посади заступника директора з навчальної роботи у зв’язку із скороченням штату, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. Вищезазначений наказ про повторне звільнення вважає незаконним, виходячи з наступного. Відповідно до наказу Головного управління охорони здоров’я Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 519 від 26 листопада 2007 року, звільнення заступників керівників усіх напрямків у підпорядкованому закладі необхідно проводити після погодження із вищезазначеним управлінням. Але, в порушення цього наказу, її звільнення з посади заступника директора з навчальної роботи не було погоджено з Головним управлінням охорони здоров’я Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Крім того, її звільнення було проведено без згоди профспілкового комітету. Оскільки, з метою перешкоди в реалізації наданого їй законом права на вступ до профспілки та захист її трудових прав, їй зовсім безпідставно було відмовлено в прийомі в члени профспілки, що підтверджується відповіддю № 7 голови первинної профспілкової організації Нікопольського медичного коледжу ОСОБА_4 від 29 грудня 2017 року. У коледжі не було змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання, фактичного скорочення численності або штату працівників. Яка численність штату була, така і залишилася. Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року, суди під час розгляду трудових спорів, які пов’язані із звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення численності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу у тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне звільнення. ОСОБА_5 ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли можливе звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Однак, відповідачем вищевказану статтю закону враховано не було. Вона має сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, якого виховує і утримує сама, що підтверджується рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2012 року, а також довідкою ОСББ «Малахіт-Н» від 09 листопада 2017 року. Тобто, її звільнення як жінки, яка виховує і утримує сама дитину віком до 14 років, заборонено чинним законодавством. Тому, на підставі вищезазначеного, вважає, що наказ № 4-к від 02 січня 2018 року про її звільнення є незаконними.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року по даній справі було відкрито провадження та розгляд справи призначено на 06 квітня 2018 року (а.с.52-53).

27 лютого 2018 року на адресу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від КЗВН "Нікопольський медичний коледж" ДОР" надійшов відзив (а.с.61-62), в порядку ст.178 ЦПК України, згідно якого відповідач вважає, що пред"явлений позов та заявлені вимоги ОСОБА_1 є необґрунтовані, оскільки відповідачем при її звільненні були дотримані всі вимоги законодавства щодо звільнення осіб, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. В обґрунтування вищевказаних обстави посилається на те, що ОСОБА_1 працювала в Нікопольському медичному коледжі заступником директора з навчальної роботи і при прийнятті на роботу її кандидатура не була погоджена. Погодження відбулося тільки через півроку після прийняття її на роботу з Головним управлінням охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації (згідно наказу ГУ охорони здоров'я № 519 від 26 листопада 2007 року). Звільнення позивачки на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, попереднього узгодження не потребувало, тому що наказ МОЗ України № 90 від 22 квітня 1993 року втратив чинність, на підставі наказу МОЗ України № 409 від 22 травня 2013 року. Позивачка, працюючи заступником директора з навчальної роботи, 20 квітня 2012 року була атестована як викладач інформатики із присвоєнням їй вищої категорії. Проте, як заступник директора з навчальної роботи, позивачка атестована не була. 22 червня 2015 року вона була звільнена із зазначеної посади заступника директора з навчальної роботи, на підставі п.2 ст.40 КЗпП України. Рішенням Нікопольського міськрайоного суду від 26 вересня 2017 року позивачка була поновлена на посаді заступника директори з навчальної роботи. Для поновлення позивачки, з метою негайного виконання рішення суду, був змінений штатний розпис, у межах затвердженої штатної чисельності й фонду оплати праці на 2017 року, з відома й узгодження Департаменту охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, і введена в штат посада «заступника директора з навчальної роботи», що підтверджується листом Департаменту охорони здоров'я № 7431/0/29-17 від 05 жовтня 2017 року, та, відповідно до листа Департаменту охорони здоров'я від 13 жовтня 2017 року за № 7680/0/29-17, внесені зміни в штатний розпис у межах затвердженої штатної чисельності й фонду заробітної плати на 2017 рік. А саме: замінена з 29 вересня 2017 року до 30 листопада 2017 року вакантна посада лаборанта на посаду заступника директора з навчальної роботи, із вказівкою про те, що з 01 грудня 2017 року штатний розпис повинен бути приведений у відповідність до наказу Міністерства освіти й науки України від 23 січня 2014 року № 60. ОСОБА_5 наказу № 214-к від 06 жовтня 2017 року про внесення змін у штатний розклад, штатний розклад приведений у відповідність до вимог листа Департаменту охорони здоров'я від 13 жовтня 2017 року за № 7680/0/29-17. При цьому, з наказом № 239-к «Про скорочення штату», позивачка була ознайомлена під розпис про скорочення її посади. Після чого, 30 жовтня 2017 року вона була персонально за два місяці попереджена про майбутнє скорочення з наданням їй списку вакантних посад, із чим так само була не згодна, поставивши підпис. У зв'язку з цим було подовжено термін дії штатного розпису із внесенням до нього змін, за погодженням Департаментом охорони здоров'я (лист № 8880/0/29-17 від 27 листопада 2017 року, наказ № 262- к від 30 листопада 2017 року). В день звільнення, 02 січня 2018 року, позивачці знову були запропоновані вакантні посади, але, ознайомившись зі списком посад, вона відмовилася від підпису, про що був складений акт від 02 січня 2018 року. Наказом № 4-к від 02 січня 2018 року позивачка була звільнена з посади з видачею їй наказу про звільнення та видачею трудової книжки. Заробітну плату вона отримала 17 січня 2018 року з виплатою їй за затримку середньоденного заробітку за кожен день затримки, згідно ст.116, 117 КЗпП України. При цьому, зазначили, що позивачка не є матір'ю - одиначкою, про що свідчить довідка управління праці та соціального захисту населення по справі № 182/5140/15-ц. У дитини позивачки є батько, з якого стягуються аліменти. Позивачці неодноразово пропонувались наявні вакансії - посади (працевлаштування), але вона не бажала працювати, її все не влаштовувало. У зв'язку з викладеним вважають вимоги позивачки необґрунтованими, а тому просять суд у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

06 березня 2018 року на адресу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від ОСОБА_1 надійшла відповідь на вищевказаний відзив (а.с.100-102), в якій позивачка вказує на те, що з поданим 27 лютого 2018 року КЗВН "Нікопольський медичний коледж" ДОР" відзивом, в порядку ст.178 ЦПК України, не згодна, вважає доводи відповідача безпідставними, виходячи з наступного. У відзиву відповідач стверджує, що при звільненні за п.1 ст.40 КЗпП України попереднє узгодження звільнення з Департаментом охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації не було потрібне, тому, що наказ МОЗ України № 90 від 22 квітня 1993 року втратив чинність на підставі наказу МОЗ України від 22 травня 2013 року. Однак, погодження звільнення передбачено наказом Головного управління охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 519 від 26 листопада 2007 року, згідно якого звільнення заступників керівників усіх напрямків у підпорядкованому закладі необхідно проводити після погодження з управлінням. Зазначений наказ до теперішнього часу не скасовано та він має чинність. Щодо атестації її як заступника директора з навчальної роботи, вважає, що атестація не планувалась в коледжі і не могла плануватися, так як не було таких вимог при атестації педагогічних працівників в 2011-2012 навчальних роках. ОСОБА_5 Міністерства освіти і науки України «Про застосування Типового положення про атестацію педагогічних працівників» від 10 вересня 2013 року № 1/9-617, Типового Положення про атестацію педагогічних працівників, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 06 жовтня 2010 року № 930, рекомендовано забезпечити організацію та проведення до 1 вересня 2017 року атестації керівників навчальних закладів та їхніх заступників, призначених на посади до набрання чинності цим наказом, враховуючи дату призначення на посаду керівника (заступника керівника) навчального закладу, строки проведення атестації з навчальних предметів, які вони викладають. Тобто, атестація позивачки як заступника директора з навчальної роботи та викладача повинна була бути запланована на 2016-2017 навчальні роки, але не була запланована та не була проведена з вини позивача. Відповідач у відзиві посилається на зміни у штатному розписі, але визнає, що межі штатної чисельності та фонд оплати праці не змінювалися, тобто відповідачем визнано факт про відсутність скорочення чисельності або штату працівників. Крім того, відповідач не надав суду копії штатних розписів, які діяли, починаючи з 2015 року. У відзиві наявні тільки копії штатних розписів з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2018 року, де неможливо прослідкувати, куди поділася посада заступника директора навчальної роботи та які були на це підстави. Тобто, копії перших сторінок штатних розписів не описують кількість штатних одиниць у коледжі протягом 2015-2018 років. Крім того, відповідач не надав копії листів в.о.директора ОСОБА_7 до директора Департаменту охорони здоров'я від 10 липня 2015 року № 250, від 27 вересня 2017 року № 300, від 09 жовтня 2017 року № 330 щодо внесення змін до штатного розпису, копію наказу коледжу від 24 липня 2015 року № 145-к «Про внесення змін до штатного розпису», наказу № 200-к «Попередження про скорочення посади», лист - відповідь Департаменту охорони здоров'я від 23 липня 2015 року № 6875/0/29-15, лист - відповідь Департаменту від 27 листопада 2017 року № 10/0/29-17, які також є доказами того, що ніякого скорочення численності або штату працівників не було. Таким чином, в.о. директора Нікопольського медичного коледжу ОСОБА_7 не мала права здійснювати заміну посади лаборанта (яка не входить до керівної посади) на посаду заступника директора з навчальної роботи (керівна посада) і навпаки. В листі Департаменту від 05 жовтня 2017 року № 7431/0/29-17 в.о. директора ОСОБА_7 нагадують, що вона несе персональну відповідальність за адміністративно -господарську та фінансову діяльність. Тобто, штатний розпис Нікопольського медичного коледжу з 29 вересня 2017 року по 12 січня 2018 року порушує норми Наказу МОЗ України від 23 січня 2014 року № 60. ОСОБА_5 листа Департаменту охорони здоров'я від 23 липня 2015 року № 6875/0/29 про внесення змін до штатного розпису, Департамент не заперечував щодо введення посади заступника з навчально - виробничої роботи замість заступника директора з навчальної роботи. Тобто, мала місце зміна найменування посади, а не скорочення чисельності або штату працівників. Відповідач у своєму відзиві посилається на те, що, нібито, у день звільнення, 02 січня 2018 року, позивачу були запропоновані вакантні посади, але, ознайомившись зі списком посад, вона, нібито, відмовилася від підпису, про що був складений акт від 02 січня 2018 року. Однак, позивач вважає дане посилання безпідставним, оскільки 02 січня 2018 року їй не пропонувалися вакантні посади, що підтверджується відсутністю посилання на акт про ознайомлення зі списком посад у наказі про звільнення № 4-к від 02 січня 2018 року. Крім того, посилання відповідача на те, що позивач не є матір"ю - одиначкою, також є безпідставним, оскільки, на підтвердження даного факту, до позовної заяви долучено рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2012 року, довідка ОСББ «Малахіт-Н» від 03 листопада 2016 року, довідка з дитячого садка від 02 листопада 2016 року, довідка зі школи від 06 листопада 2017 року, довідка Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції від 22 листопада 2016 року. На підставі викладеного, вважає, що її звільнення є незаконним та було здійснено через особисті амбіції виконуючого обов"язки директора ОСОБА_7 через особисте небажання директора працювати з конкретною людиною, хоча діючим законодавством не передбачені такі підстави для звільнення.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі і просила суд їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_8 в судовому засіданні позовні вимоги своєї довірительки також підтримала і суду пояснила, що вони наполягають на тому, що в коледжі не було скорочення чи зміни чисельності штатного розкладу. Просто відбулась заміна назви посади. Крім того, звільнення позивачки відбулось без надання згоди на звільнення профспілковим комітетом. Більш того, позивачка мала переважне право на залишення на роботі, оскільки є одинокою матір"ю і більший стаж роботи, порівняно з іншими. Крім, того, вважають, що ними були надмірно сплачені кошти в якості судового збору, які вони просять повернути.

Представник відповідача ОСОБА_9 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на надані суду заперечення та додатково суду пояснив, що посада позивачки була введена, за погодженням з Департаментом охорони здоров»я, замість вільної посади лаборанта. Тому й штатний розклад не змінювався. Однак, Департамент охорони здоров»я наголосив на необхідності приведення штатного розпису у відповідність до наказу Міністерства освіти і науки України від 23.01.2014 року № 60 «Про затвердження Типових штатних нормативів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації». В цьому наказі зазначено, що заступників директора повинно бути два, а посада позивачки – третя. Позивачка та її представник в своїх поясненнях в судовому засіданні посилаються на переважне право позивачки залишитись на роботі, хоча в позові про переважне право позивачки не йдеться взагалі. Наголошує, що позивачка не є матір"ю – одиначкою, оскільки в її сина є батько, з якого стягнуто аліменти на утримання дитини. Крім того, від запропонованих відповідачем посад позивачка відмовилась. Тому вважають, що підстав для поновлення позивачки на роботі немає.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши надані суду докази в їх сукупності, приходить до наступного.

ОСОБА_5 зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов”язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

ОСОБА_5 зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення ч.1 ст.221 КЗпП України визначають підвідомчість трудових спорів районним, районним у місті, міським чи міськрайонними судам.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу.

В силу ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, суд розглядає справи на засадах змагальності.

ОСОБА_5 зі ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

ОСОБА_5 до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено в судовому засіданні, з 01 вересня 2009 року позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді заступника директора по навчальній роботі Нікопольського медичного коледжу. Наказом № 116-к від 22 червня 2015 року позивачку було звільнено з займаної посади з 08 червня 2015 року, на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, у зв"язку із виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації (відсутність вищої медичної освіти), які перешкоджають продовженню роботи на посаді заступника директора з навчальної роботи. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені. Визнано незаконним та скасовано наказ № 116-к від 22 червня 2015 року КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР". Поновлено позивачку на посаді заступника директора з навчальної роботи КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР" з 22 червня 2015 року (а.с.5-14). 27 вересня 2017 року КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР" листом № 300 звернувся до Департаменту охорони здоров"я з питанням щодо внесення змін до штатного розпису. Листом за вхідним № 291 від 05 жовтня 2017 року Департамент охорони здоров"я повідомив, що з метою своєчасного виконання рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року не заперечують щодо внесення змін до штатного розпису в межах затвердженої чисельності та фонду оплати праці на 2017 рік (а.с.66). В листі за вхідним № 320 від 19 жовтня 2017 року Департамент охорони здоров"я також не заперечував щодо внесення змін до штатного розпису в межах затвердженої чисельності та фонду оплати праці на 2017 рік (щодо заміни з 29 вересня 2017 року до 30 листопада 2017 року діючої посади лаборанта на посаду заступника директора з навчальної роботи) (а.с.65). 29 вересня 2017 року КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР" виніс наказ № 199-к від 29 вересня 2017 року, згідно якого скасовано наказ "Про звільнення ОСОБА_1В" від 22 червня 2015 року № 116-к та "Про внесення змін до наказу від 22 червня 2015 року № 116-к" від 22 червня 2015 року № 117-к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчальної роботи з 22 червня 2015 року та доручено інспектору відділу кадрів ОСОБА_10 зробити відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 При цьому, з вищевказаним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена, про що свідчить її особистий підпис на ньому та її особисті пояснення (а.с.68). Наказом № 214-К "Про внесення змін до штатного розпису" від 06 жовтня 2017 року КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР вніс зміни до штатного розпису на період з 29 вересня 2017 року по 30 листопада 2017 року, вивівши зі штатного розпису посаду "лаборант" та ввівши у штатний розпис посаду "заступника директора з навчальної роботи" (штатний розпис з урахуванням внесених змін введено в дію з 29 вересня 2017 року по 30 листопада 2017 року в межах фонду оплати праці на 2017 рік) (а.с.69). Наказом № 239-К "Про скорочення штату" від 23 жовтня 2017 року КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР" прийнято рішення про скорочення штатної одиниці "заступника директора з навчальної роботи", відповідно до п.2 ст.40 КЗПП України. Позивачку інспектором з кадрів ОСОБА_10 персонально повідомлено про майбутнє звільнення у зв"язку зі скороченням штату за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, відповідно до ч.1 ст.492 КЗпП України. Крім цього, позивачці було запропоновано переведення, за її згодою, на наявні вакантні посади. ОСОБА_1 особисто ознайомлена 30 жовтня 2017 року з вищевказаним наказом, про що свідчить її особистий підпис (а.с.70). 30 жовтня 2017 року КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР" було винесено попередження, на виконання наказу від 23 жовтня 2017 року № 239-к "Про скорочення штату", яким позивачку було попереджено про можливе звільнення у зв"язку з скороченням штату працівників у встановленому чинним законодавством порядку (п.1 чт.1 ст.40 КЗпП України). В попередженні зазначено вакантні посади, які були наявні станом на 23 жовтня 2017 року в Нікопольському медичному коледжі (а.с.73). Наказом № 262-к "Про внесення змін до штатного розпису" від 30 листопада 2017 року КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР", у зв"язку з продовженням дії тимчасових змін у штатному розписі, розроблено штатний розпис на грудень 2017 року. Оплата праці проводилась в межах фонду оплати праці на 2017 рік, з урахуванням продовження дії тимчасових змін до штатного розпису від 01 грудня 2017 року (а.с.71). Наказом № 4-к "Про звільнення" від 02 січня 2018 року КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР" було прийнято рішення про звільнення позивачки ОСОБА_1 з посади заступника директора з навчальної роботи 02 січня 2018 року у зв"язку із скороченням штату, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. В день звільнення проведено виплату всіх належним ОСОБА_1 сум, передбачених законом (вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, компенсації за невикористанні щорічні відпустки, компенсації за невикористанні соціальні відпустки). Також, в день звільнення позивачці було видано належно оформлену трудову книжку та копію вищевказаного наказу. ОСОБА_1 з вказаним наказом була ознайомлена 02 січня 2018 року, про що свідчить її підпис та особисті пояснення на наказі (а.с.72). 02 січня 2018 року КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР" було складено довідку про наявність вакантних посад, з якою позивачку також намагались ознайомити. Однак, ОСОБА_1 від підпису відмовилась, про що свідчить складений КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" акт від 02 січня 2018 року про відмову від підпису (а.с.74-75).

Таким чином, на думку суду, відповідач дотримав вимог КЗпП України в повному обсязі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

ОСОБА_5 ч.2 ст.40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався. Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, при цьому виконав обов'язок надання пропозицій про всі наявні вакансії, які з'явилися в закладі протягом двох місяців, і які існували на день звільнення.

Суд, вважає за необхідне зазначити, що трудове законодавство передбачає, що при скороченні чисельності майже завжди відбувається скорочення штату, оскільки зміна чисельності працівників відображається відповідним чином у штатному розписі. Не виключається, що при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитись, а в окремих випадках навіть збільшитись, якщо, наприклад, одночасно із скороченням до штатного розпису вводяться нові посади. Однак, незважаючи на безумовне право роботодавця визначати чисельність і штат працівників, процедура звільнення працівника у випадку скорочення має чітко відповідати вимогам законодавства про працю, яка передбачає:

1) прийняття рішення про скорочення чисельності або штату працівників;

2) визначення працівників, які підлягають звільненню;

3) попередження працівників про наступне звільнення;

4) пропонування іншої роботи працівникам, які підлягають звільненню;

5) повідомлення державної служби зайнятості про заплановане й фактичне вивільнення працівників;

6) звільнення працівників.

Крім вищезазначеного, законодавством не заборонено пропонувати працівникам вільне робоче місце нижчого рівня кваліфікації.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що в КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР" дійсно мало місце скорочення штату, яке стало підставою для звільнення позивача. На момент звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, вакантних посад, які вона могла б займати за своєю професією чи спеціальністю не було.

Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що відповідач повинен був погодити її звільнення з Департаментом охорони здоров"я" ДОР" судом не беруться до уваги, оскільки КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР" звертався до Департаменту охорони здоров"я з питанням щодо внесення змін до штатного розпису. Наказом № 239-к «Про скорочення штату» позивачку було ознайомлено під розпис про скорочення її посади та термін дії штатного розпису із внесенням до нього змін був подовжений саме за погодженням з Департаментом охорони здоров'я, про що свідчить лист № 8880/0/29-17 від 27 листопада 2017 року (наказ № 262-к від 30 листопада 2017 року). При цьому, суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики від 21 травня 2012 року № 80/06/187-12 «Про переважне право на залишення на роботі», на практиці для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі робиться порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, у процесі якого, як правило, враховуються такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідач 23 жовтня 2017 року видав наказ № 239-к "Про скорочення штату", згідно якого ОСОБА_1 було попереджено про можливе звільнення у зв"язку із скороченням штату працівників у встановленому чинним законодавством порядку (п.1 чт.1 ст.40 КЗпП України) та запропоновано позивачці вакантні посади (а.с.73). Посилання позивача на її переважне право залишитися на роботі з підстав, визначених КЗпП України, судом до уваги не приймаються, оскільки, відповідно до ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Переважне право залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад. У даному випадку мало місце скорочення посади позивача, яка була єдиною в даному закладі.

Переважне право на залишення працівника на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду. Перше право за більш кваліфікованими працівниками визначається ст.42 КЗпП України, а друге - ні. Чисельність працівників - це списковий склад працівників і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства. Оскільки у відповідача відбулася зміна організаційної структури, із якої виключено посаду, яку обіймала позивач, підстав для застосування положень ст.42 КЗпП України не було. Тому, про порушення переважного права позивача на залишення на роботі, як працівника, яка має малолітню дитину на своєму утриманні, відповідно до ст.42 КЗпП України, судом відхиляються, як необґрунтовані.

Крім того, посилання позивача на ту обставину, що її звільнення проведено без згоди профспілкового комітету, судом до уваги також не приймаються, оскільки позивачка членом профспілки працівників КВНЗ "Нікопольський медичний коледж" ДОР" не являється, про що нею і зазначається в уточненій позовній заяві. А намір позивачки вступити в профспілкову організацію не наділяє її правом висувати вимогу щодо непогодженого звільнення з профспілковою організацією. Тому, суд вважає, що дані обставини ОСОБА_1 є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що підстави вважати, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним, відсутні. В діях відповідача порушень законодавства про працю, яке могло б бути визнаний судом істотним та таким, що обумовлює відновлення порушеного права позивача, судом не встановлено. А тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказів про звільнення незаконними та їх скасування - слід відмовити.

Враховуючи, що накази про звільнення ОСОБА_1 судом незаконними не визнанні, позовні вимоги щодо її поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. 00 коп. також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними вимогами від вимог щодо визнання наказів про звільнення незаконними та їх скасування.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд враховує, що в силу п.1 ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір", позивач звільнена від сплати судового збору, а оскільки її вимоги задоволенню не підлягають, на підставі положень ст.141 ЦПК України, судовий збір необхідно компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-6,12, 77-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст.40, 42, 492, 221, 232, 233, 235 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального вищого навчального закладу "Нікопольський медичний коледж" Дніпропетровської обласної ради про визнання наказів про звільнення незаконними, їх скасування та поновлення на посаді - відмовити.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг) до або через Нікопольський міськрайонний суд протягом тридцяти днів після отримання рішення суду.

Суддя: ОСОБА_11