Постанова № 76602797, 18.09.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/16063/17Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М. Провадження № 22-ц/789/715/18 Доповідач - Міщій О.Я.Категорія - 44

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Міщія О.Я.

суддів - Ткач З. Є., Шевчук Г. М.,

секретар с/з - Дудіна Т.В.

з участю позивачки ОСОБА_2, її представника адвоката ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/16063/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.05.2018 р., ухвалене в м. Тернополі суддею Тернопільського міськрайонного суду Грицаком Р.М., за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6 про виселення,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2017 р. ОСОБА_2 звернулася до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, у якій також проживає відповідач, що є чоловіком її дочки - третьої особи ОСОБА_6 Співвласником 1/2 частини вказаної квартири є ОСОБА_6

Позивачка вказала, що ОСОБА_4 порушує правила співжиття, влаштовує сварки, скандали, погрожує їй фізичною розправою, неодноразово наносив їй тілесні ушкодження. Тому просила ухвалити рішення про виселення відповідача з квартири на підставі ст. 116 ЖК України.

Представник відповідача - ОСОБА_5 подав відзив на позов у якому просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що позивачка не подала доказів, які б підтверджували обставини, на які вона посилається у позовній заяві. Зазначив, що відсутні підстави для застосування норми ст. 116 ЖК України та виселення відповідача без надання іншого житла.

09.02.2018 р. адвокат ОСОБА_3 в інтересах позивачки подала відповідь на відзив, у якому просила позов задовольнити, посилаючись на те, що до позовної заяви долучено необхідні докази, які свідчать про систематичне порушення ОСОБА_4 правил співжиття, що робить неможливим проживання із ним в одній квартирі.

Представник відповідача - ОСОБА_5 подав заперечення щодо наведених представником позивачки аргументів, викладених у відповіді на відзив, зазначивши, що кримінальна справа, на яку посилається позивачка як на доказ протиправності поведінки відповідача, була закрита, а будь- які інші докази, які б встановлювали протиправність поведінки ОСОБА_7, у матеріалах справи відсутні.

Третя особа ОСОБА_6, яка була допитана в судовому засіданні як свідок, проти задоволення позову заперечила, пояснивши, що їй на праві власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_2. Відповідач є її чоловіком, з яким у неї хороші стосунки. Зазначила, що у квартирі також проживає її син, вони займають дві із чотирьох кімнат. Також вказала, що три роки тому помер її батько і мати переїхала до них жити. ОСОБА_4 не допускає конфліктів, ніколи не сварився з позивачкою та не вчиняв із нею бійок. Також ОСОБА_6 вказала, що навпаки її матір - позивачка ОСОБА_2 систематично влаштовує конфлікти, ділить усе в квартирі і хоче розлучити її з чоловіком та змусити його покинути помешкання.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15.05.2018 р. в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про виселення з квартири АДРЕСА_3 - відмовлено.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просила рішення скасувати, постановивши нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Позивачка вказала, що судом безпідставно не взято до уваги лист Тернопільського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області від 06.07.2017 року, згідно якого відповідач з грудня 2015 р. по січень 2017 р. перебував на профілактичному обліку у Тернопільському ВП, як особа, яка вчинила насильство в сім'ї. Ця обставина свідчить про те, що відповідач порушує правила співжиття та робить неможливим спільне проживання в одній квартирі.

Крім того ОСОБА_2 зазначила, що факт отримання нею тілесних ушкоджень, завданих відповідачем, встановлено у постанові про закриття кримінального провадження від 15.12.2015 р., яка на даний час ніким не оскаржена та не скасована.

24.07.2018 р. представник відповідача - ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Представник позивача вказав, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази притягнення відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив того, що у справі відсутні докази систематичного порушення відповідачем правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі.

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону і ґрунтується на матеріалах справи.

Судом установлено, що позивачці ОСОБА_2 належить на праві власності 1/2 частина квартири АДРЕСА_4.

Власником іншої 1/2 указаної квартири є третя особа ОСОБА_6 (дочка позивачки), яка перебуває із відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

Із змісту довідки ПП "Вікторія М" від 18 січня 2018 року видно, що у квартирі по вул. АДРЕСА_6 у м. Тернополі зареєстровані і проживають сторони у справі, третя особа ОСОБА_6 та її син ОСОБА_8 а.с.81).

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Судом установлено, що при вселенні у квартиру між відповідачем та власниками квартири не укладено будь - якої угоди про порядок користування житловим приміщенням.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК України).

Згідно ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів перевірила доводи ОСОБА_2 про те, що достатньою підставою для задоволення позову є факт нанесення їй тілесних ушкоджень, установлений в кримінальному провадженні № 1201521001003197.

Із витягу з указаного кримінального провадження видно, що 09.11.2015 р. до ЄРДР було внесено відомості, згідно яких 06.11.2015 р. в приміщенні квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження від ОСОБА_4 Указані діяння, були кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України.

Як зазначено у протоколі допиту потерпілої ОСОБА_9 від 09.11.2015 р., тілесні ушкодження їй заподіяв відповідач, який руками душив її за шию.

Також із матеріалів досудового розслідування видно, що 06.11.2015 р. в квартирі по АДРЕСА_3 розпочався конфлікт між ОСОБА_2 та її дочкою ОСОБА_6 Під час конфлікту на кухню зайшов зять - відповідач ОСОБА_4, який побачив, що ОСОБА_2 тримає за волосся ОСОБА_6 та наносить їй удар у праве око, в якому розташований протез. Щоб припинити протиправні дії ОСОБА_2, ОСОБА_4 відтягнув позивачку від ОСОБА_6 в коридор.

В суді ОСОБА_4 пояснив, що відповідачка сама розпочала конфлікт із дочкою ОСОБА_6, а він мав намір лише захистити свою дружину. Вказане, також підтвердила третя особа - ОСОБА_6

За даним фактом Тернопільським слідчим ВП ГУНП в Тернопільській області проведено досудове розслідування, за наслідками якого 15.12.2015 р. винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю в діях відповідача складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

В матеріалах справи відсутні інші докази щодо систематичного порушення відповідачем правил співжиття.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 15.05.2018 р. - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 21 вересня 2018 року .

Головуючий - підпис

Судді - два підписи