Постанова № 76597019, 11.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2018 року м. Київ

Справа 757/23032/14-ц

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Білич І.М., Поліщук Н.В.

секретар Луговий Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва постановлену під головуванням судді Москаленко К.О. 11 травня 2018 року об 11:05 год. у м. Києві, повний текст ухвали складено 16 травня 2018 року, у справі за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов'язок» від 30.05.2014 у справі №216/4 за позовом Кредитної спілки «Центр фінансових послуг» до ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.05.2018 у задоволенні заяви представника заявників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов'язок» від 30.05.2014 у справі №216/4 за позовом Кредитної спілки «Центр фінансових послуг» до ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.

№ апеляційного провадження:№ 22-ц/796/7177/2018Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Не погодились із вказаним судовим рішенням ОСОБА_2 та ОСОБА_6, їх представником подано апеляційну скаргу, в якій він посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує на те, що суд першої інстанцій зазначив, що додаткову угоду до кредитного договору укладено між позивачем, як кредитодавцем, відповідачем, ОСОБА_4, як позичальником та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_7, як поручителями. І прийшов до висновку, що поручителі ОСОБА_2 і ОСОБА_7 є сторонами укладеної додаткової угоди до кредитного договору, яка містить третейське застереження. Однак вважає, що висновки суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки третейське застереження сформульовано виключно до кредитного договору, а не договору поруки. А відтак поручителі не мали волевиявлення на передачу третейському суду вирішення вимог, що пред'являються до них особисто. Також вказує, що оскаржуване рішення відносно поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняте всупереч тому, що вирішення спору між цими особами та позивачем третейською угодою не передбачено. З викладеного слідує, що поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є сторонами кредитного договору, а і відповідно додаткової угоди до нього. Між поручителями та кредитодавцем не укладено третейської угоди, а отже і пред'явлення поручителям вимоги в порядку третейського розгляду не допускається. Також вказує на те, що судом попередньої інстанції безпідставно не застосовано положення ст. 555 ЦК України, п. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди».

Враховуючи вищевикладене, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує на те, що жоден з доводів апеляційної скарги не спростовує висновку суду першої інстанції, а тому ухвала Печерського районного суду м. Києва від 11.05.2018 є законною та не підлягає скасуванню. Враховуючи викладене просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

В порядку п. 8 ч. 1 Розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України(в редакції від 03.10.2017), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

А отже Апеляційний суд м. Києва є компетентним судом щодо розгляду даної справи.

В судовому засіданні представник КС «Центр фінансових послуг» - ОСОБА_8 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Від представника заявників ОСОБА_2, та ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі відповідачів та їх представника.

ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями ст.ст. 371, 372 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справу за відсутності вказаних осіб.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника КС «Центр фінансових послуг», перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 31.03.2009 між КС «Центр фінансових послуг» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір №В-32/0021/09/57/04, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав кредитні кошти.

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4, 31.03.2009 між КС «Центр фінансових послуг» та ОСОБА_2, ОСОБА_9 були укладені договори поруки.

Відповідно до Додаткової угоди від 31.03.2009 до Кредитного договору №В-32/0021/09/57/04 від 31.03.2009, укладеної між кредитором, боржником і двома поручителями, всі спірні питання, пов'язані з виконанням кредитного договору вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом відповідно до регламенту третейського суду /а.с.16/.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов'язок» від 30.05.2014 у справі №216/14 стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «Центр фінансових послуг» суму неповернутої вчасно частини кредиту в розмірі 8011 грн. 96 коп.; суму несплачених вчасно процентів за період з 10.12.2013 по 26.03.2014 в розмірі 1409 грн. 22 коп., суму понесених витрат на правову допомогу в розмірі 1970 грн. 00 коп.; суму сплаченого третейського збору в розмірі 700 грн. 00 коп.; суму нарахованої пені за період з 10.12.2013 по 26.03.2014 в розмірі 8261 грн. 92 коп., що разом складає суму коштів в розмірі 20352 грн. 10 коп.

Печерським районним судом міста Києва 03.10.2014 видано виконавчий лист у справі №757/23032/14-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь КС «Центр фінансових послуг» суми боргу в розмірі 20353,10 грн. та суми судового збору в розмірі 243,60 грн. (а.с.19).

Звертаючись до суду з заявою про скасування рішення третейського суду, заявники обґрунтовували свою заяву тим, що на день ухвалення рішення третейським судом ОСОБА_11 України «Про третейські суди» містив заборону щодо розгляду справ пов'язаних із захистом прав споживачів та рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, а тому вказана справа не підвідомча третейському суду.

Відмовляючи в задоволені заяви про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив з її безпідставності та необґрунтованості, оскільки спір, який виник між сторонами не є спором щодо захисту прав споживачів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено ст. 21 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу цієї статті доповнено пунктом 14 згідно із Законом N 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. ОСОБА_11 регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так виконання такого договору, відповідно до п. 14 ч. 1ст. 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом N 2983-VI виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

А тому незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим порука є способом забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.

Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.

Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов'язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду України від 27.04.2017 у справі № 6-1153цс16 та від 24.05.2017 у справі № 6-580цс17 на яку послався районний суд в оскаржуваній ухвалі.

У вказаній справі заявники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поручилися за виконання кредитних зобов'язань позичальника ОСОБА_4, уклавши договори поруки з КС «Центр фінансових послуг», а отже вони не є споживачами вказаних послуг.

Що ж стосується боржника, то він, хоч і є споживачем банківських послуг, проте із заявою про скасування рішення третейського суду не звертався, відсутні дані і про здійснення представництва його інтересів у даній справі. Тобто питання що стосується захисту його прав виходить за межі данного розгляду.

Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, додаткова угода до кредитного договору №В-32/0021/09/57/04 від 31.03.2009, містить третейське застереження, то спір між кредитодавцем і поручителями про стягнення заборгованості за кредитним договором підвідомчий третейському суду, отже, рішення третейського суду в цій частині ухвалено в межах його повноважень.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відносно того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як поручителі не висловлювали у належній формі свого волевиявлення на розгляд спору третейським судом, оскільки додаткова угода до кредитного договору № В-32/0021/09/57/04 від 31.03.2009 була укладена між кредитодавцем - КС «Центр фінансових послуг», позичальником - ОСОБА_4, а також поручителями - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та підписана всіма сторонами.

Доводи апеляційної скарги є по суті повторним викладом змісту заяви про скасування рішення третейського суду, доводи якої отримали належну оцінку судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач:

Судді:

Повний текст постанови складений 18.09.2018.