Рішення № 76596074, 12.09.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/17731/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Арапіної Н.Є.

з секретарем Рудь Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Свої вимоги мотивувала тим, що 02 вересня 2016 року в м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_5, під керуванням відповідача та автомобіля «Smart» д/н НОМЕР_6, що належить позивачу. 23 вересня 2016 року постановою Дніпровського районного суду м. Києва відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Згідно звіту № 1088 про визначення вартості матеріального збитку від 14 серпня 2017 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Smart» д/н НОМЕР_6 становить у розмірі 82 351,42 грн. У зв'язку з чим просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 82 351,42 грн. та витрати по сплаті судового збору.

04 грудня 2017 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

31 травня 2018 року ухвалою суду підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

12 вересня 2018 року розгляд справи закінчено ухваленням рішення по суті вимог.

Позивач у судове засідання не з'явилася, хоча повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи. Представництво інтересів здійснював ОСОБА_3

Представник позивача у судове засідання не з'явився, хоча повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. До початку судового засідання надав письмову заяву з прохання слухати справу за його відсутності та за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

Судова повістка про виклик відповідача в судове засідання в порядку ст. 130 ЦПК України не вручена з відміткою - "за закінченням встановленого строку зберігання".

Відповідно до ч.6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

На підставі ст.247 ч.2 ЦПК України справа розглянута за відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач є власником автомобіля марки «Smart» д/н НОМЕР_6 (а.с. 27, 28).

23 вересня 2016 року постановою Дніпровського районного суду м. Києва відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 6).

Згідно звіту № 1088 про визначення вартості матеріального збитку від 14 серпня 2017 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Smart» д/н НОМЕР_6 становить у розмірі 82 351,42 грн. (а.с. 7-26).

Позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 82 351,42 грн.

Між сторонами виникли правовідносини щодо відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях.

Предметом доказування є вчинення відповідачем певних дій, які призвели до заподіяння позивачу матеріальної шкоди.

Представник позивача на підтвердження позовних вимог посилався на скоєння відповідачем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого пошкоджено автомобіль позивача та заподіяно матеріальної шкоди.

Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що на момент скоєння дорожньо-транспортної приговоди відповідач перебув в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фундамент» (а.с.6).

Згідно листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» від 08 грудня 2017 року відповіда ОСОБА_4 не перебуває у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фундамент» з 25 листопада 2016 року (а.с.65).

Відповідно до вимог п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі статті 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди.

Згідно ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (частина перша статті 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не безпосередньо на особу, яка заподіяла таку шкоду, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини особи, яка завдала шкоди.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою частини першої статті 1172 ЦК України та частини другої статті 1187 ЦК України.

Положення частини першої статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1187 ЦК України).

У такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Згідно роз"яснень, що містяться у п п. 9 постанови Пленуми Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" положення щодо захисту права власності поширюється також на особу,яка хоч і не є власником,але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченої законом чи договором, така особа також має право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну.

Згідно пункту 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фундамент» є власником автомобіля марки «Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_5, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Іллічівське» відповідно до витягу з офіційного веб-сайту Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо перевірки чинності поліса внутрішнього обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що є загальновідомим, та відповідно до ч.3 ст. 82 ЦПК України не потребує доказуванню (а.с.88,89-90).

Згідно ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Позивачем не доведено правових підстав покладання на відповідача обов'язку з відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 14, 16, 22, 23, 979, 990, 999, 1166, 1167, 1172, 1187,1188, 1192,1194 ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п. 9 постанови Пленуми Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 142, 247, 259, 263, 264-265, 273, 353 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва або до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20 вересня 2018 року.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4, проживаюча за адресою: 02140, АДРЕСА_1.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована за адресою: 02091, АДРЕСА_2.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фундамент», код ЄДРПОУ 19130159, юридична адреса: 02121, вул. Колекторна, 1-д, м. Київ.

Суддя Н.Є.Арапіна