Постанова № 76592865, 18.09.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 652/654/17 Головуючий в І інстанції: Дамчук О.О.

Номер провадження: №22-ц/791/1097/18 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року Апеляційний суд Херсонської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Майданіка В.В.,

суддів: Кутурланової О.В.,

Орловської Н.В.,

секретар Цвєткова І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 23 травня 2018 року, у складі судді Дамчука О.О., у справі за позовом ОСОБА_3, діючої в інтересах публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

20 листопада 2017 року представник позивача звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість у розмірі 152119,36грн, яка складається з:

--- 10053,85грн - заборгованість за кредитом;

--- 130583,64грн - заборгованість по процентах за користування кредитом,

--- 4000,00грн - заборгованість за пенею та комісією,

--- 250,00грн - штраф (фіксована частина),

--- 7231,87грн - штраф (процентна складова).

Позов обґрунтувала наступним. Відповідно до укладеного договору № б/н від 26.03.2008 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 10300,00грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Пунктом 5.3. Умов та Правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватися за умови інформування позичальника. Банк свої зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі. Відповідач підтвердив свою згоду тим, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку" складає укладений з Банком договір. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання за договором, унаслідок чого станом на 30.09.2017 року утворилась заборгованість за договором в зазначеному розмірі, у зв'язку із чим просить задовольнити позов.

Оскаржуваним рішенням від 11 квітня 2018 року позов задоволено частково. Було стягнуто з відповідача на користь позивача борг за кредитним договором № б/н від 26.03.2008 року у сумі 146 965,27грн, а також 2204,44грн судових витрат по сплаті судового збору. В іншій частині вимог було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначене рішення й ухвалити нове про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи. Зокрема вказав, що суд не врахував того, що кредитний договір укладено не було, оскільки він не підписував умови та правила надання банківських послуг, з ними він не був ознайомлений, а тому вони не є складовими частинами договору. Це підтверджується і правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 11.02.2015р у справі № 6-240 цс14. Також, зазначив, що суд не звернув уваги на те, що заявлений банком розмір процентів в 130054,78грн є необґрунтованою та не доведеною, а встановлена при укладенні договору процентна ставка в 36% річних є фіксованою та не може змінюватися в односторонньому порядку до 43,2%, оскільки без дотримання вимог ст.1056-1 ЦК така умова договору є нікчемною. Крім того позивачем не обґрунтовано вказане збільшення процентної ставки, не надано позивачем повідомлення відповідача про вказане збільшення. Також вказав, що поза увагою суду залишилось і те, що з огляду на зазначене та положення ст.549 ЦК України вказана сума в 130054,78грн є фактично пенею, а з урахуванням положень ч.3 ст.551 ЦК України та заявленого стороною відповідача клопотання про застосування вказаної норми закону суд мав зменшити цей розмір неустойки (130054,78грн). Також, зазначив, що суд не мав права стягувати одночасно пеню і штраф за порушені зобов'язання, оскільки ст.61 Конституції встановлює заборону притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Також вказав, що рішення суду не містить розрахунку стягнутих сум, вказана лише повна сума заборгованості й не зазначено її складові.

Відповідно до п.6 Розділу XV "Перехідні положення" Конституції України до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені законом.

Указом Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" було постановлено ліквідувати Апеляційний суд Херсонської області та утворити Херсонський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Херсонську область, з місцезнаходженням у місті Херсоні.

Однак, згідно з п.3 Розділу XІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що набрав чинності з 30.09.2016 року, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Також, відповідно до п.8 ст.1 Розділу XІІІ "Перехідні положення" ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Враховуючи наведене, оскільки Херсонський апеляційний суд як новоутворений суд свою роботу ще не розпочав, то до утворення останнього його повноваження продовжує здійснювати Апеляційний суд Херсонської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Справа 2 рази призначалась до апеляційного розгляду (19 липня та 18 вересня 2018 року), однак учасники справи жодного разу до суду не з'явилися і про причину неявки не повідомили, у зв'язку з цим відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за їх відсутності. Представник скаржника адвокат Яковченко Валерій Іванович подав заяву про перенесення судового засідання через розгляд в цей же день іншої справи в Апеляційному суді Дніпропетровської області (м.Кривий Ріг), в якій він є представником третьої особи. Апеляційний суд Херсонської області вважає вказану обставину неповажною причиною неявки в судове засідання, оскільки цю справу призначено вже вдруге та вона призначена раніше (19 липня 2018 року), судову повістку по ній відповідач отримав, як вбачається з відповідного повідомлення, ще 13.08.2018 року, ніж та, інша справа, яку призначено пізніше, оскільки, як вбачається з долученої судової повістки-повідомлення, остання направлена лише 29.08.2018 року. Крім того, в цій справі заявник представляє інтереси відповідача, якого безпосередньо стосується вирішений спір, а в тій справі він представляє інтереси третьої особи, рішення суду тільки може вплинути щодо прав та обов'язки якої. У зв'язку з цим відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

ОСОБА_2 подав 26.03.2008 року заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.9).

За вказаною заявою, яка долучена банком до позовної заяви:

--- Заявник - відповідач;

--- кредитний ліміт - 1300грн;

--- строк дії карти - 03/12;

--- процентна ставка - 3% на місяць;

--- ОСОБА_2 погоджується з тим, що дана заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Наявна підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" (а.с.10). В ній вказана процентна ставка (3% на місяць), розмір щомісячного платежу (7%), передбачена пеня за несвоєчасне погашення заборгованості при простроченні 5 та більше днів та на суму 50грн (1% від заборгованості), передбачений штраф за порушення строків платежів більш ніж на 120 днів (250грн + 5% від суми позову), передбачена комісія за моніторинг неактивної карти в розмірі залишку коштів на картрахунку, але не більше 10грн на місяць.

Відповідно до п.5.3. Умов та правил банк вправі змінювати тарифи та інші умови обслуговування, при цьому не менш ніж за 7 днів банк повинен проінформувати клієнта. Якщо протягом 7 днів банк не отримав від клієнта заперечень, то вважається, що він прийняв нові умови.

За п.6.4. Умов та правил за незгодою зі зміною правил та/або тарифів банку позичальник зобов'язується надати банку письмову заяву про розірвання договору та погасити заборгованість.

Згідно п.9.12. Умов договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору - він автоматично лонгується на той самий строк.

За п.3.1.1. Правил користування платіжною картою строк дії карти зазначений на лицьовій стороні карти (місяць, рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. По закінченні строку дії карта продовжується банком на новий термін (шляхом надання карти з новим терміном дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшла письмова заява держателя про закриття картрахунку тощо.

Відповідно до п.5.4. розділу ІІ вказаних Правил строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами за попередній місяць, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці (у полі MONTH).

У матеріалах справи відсутні будь-які документи, у яких було б зазначено щодо розірвання однією із сторін договору.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач останній раз погасив заборгованість 21.05.2014 року, сплативши 550грн (а.с.7).

Згідно розрахунку, наданого позивачем (а.с.5-8), за кредитним договором № б/н від 26.03.2008 року станом на 30.09.2017 року наявна заборгованість боржника у розмірі 152119,36грн, яка складається з:

--- 10053,85грн - заборгованість за кредитом;

--- 130583,64грн - заборгованість по процентах за користування кредитом,

--- 4000,00грн - заборгованість за нарахованою пенею та комісією,

--- 250,00грн - штраф (фіксована частина),

--- 7231,87грн - штраф (процентна складова).

При цьому вбачається, що банком процентну ставку було зменшено з 36% до 30% з 01.01.2013р, потім збільшено до 34,8% з 01.09.2014р, потім збільшено до 43,2% з 01.04.2015р.

Також вбачається, що розмір самого тіла кредиту 10053,85грн встановився вже за станом на 30.05.2014 року і з тих пір не змінювався.

Відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції подана 26.12.2017р заява про застосування позовної давності (а.с.36-41).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач умови кредитного договору не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника в загальному розмірі 146965,27грн, а саме заборгованість за кредитом в розмірі 10053,85грн, заборгованість по процентах за користування кредитом в розмірі 130583,64грн, заборгованість за пенею та комісією в межах заявлених сум за останні 12 місяців (за період з 07.11.2016р по 07.11.2017р) в розмірі 1200грн та заборгованість за штрафом (відсоткова складова) за період з 30.09.2016р по 30.09.2017р в розмірі 5127,78грн.

Однак, з таким висновком суду повністю погодитися не можна, оскільки до нього він дійшов при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушивши норми процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що між сторонами був укладений кредитний договір.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст.1055 ЦК України).

За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

У цій справі встановлено, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами і тарифами складає між сторонами кредитний договір.

Отже, між сторонами був укладений кредитний договір.

Також, як вважає апеляційний суд, нарахована сума процентів не може вважатися пенею з огляду на таке.

Згідно із ч.ч.1 і 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).

Зі змісту наведених норм випливає висновок, що зобов'язання з кредитного договору передбачає єдиний обов'язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом.

При цьому однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як передбачено ч.1 ст.1050 ЦК України, Банк має право вимагати сплату процентів та штрафу.

Відповідно до ч.3 ст.213 цього Кодексу при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

За визначенням ст.549 ЦК України неустойка (штраф, пеня) як вид забезпечення зобов'язання є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Виконання зобов'язання може бути забезпечене неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому договором або законом можуть бути встановленні інші види забезпечення виконання зобов'язань (ст.546 ЦК України).

Неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання. За допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання. Неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

Як встановили суди, передбачене кредитним договором підвищення процентної ставки відбувається внаслідок порушення зобов'язань, зокрема користування кредитом понад встановлений строк, тобто збільшення процентної ставки сторони пов'язали з певною подією - неповерненням кредитних коштів у встановлений у договорі строк.

Таке підвищення процентної ставки є саме реакцією на порушення зобов'язань за договором і не може вважатися таким, що зумовлене збільшенням кредитного ризику, оскільки підвищення кредитного ризику - це ймовірна можливість виникнення ускладнень при виконанні договору, а в даному випадку йдеться про збільшення процентів внаслідок порушення договору.

Оскільки сторони не визначили зазначені проценти як відсотки від суми невиконаного, або неналежно виконаного, або несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, то правова природа таких відсотків не може тлумачитись як неустойка (штраф, пеня).

Разом з тим, законодавством не заборонено встановлювати інші види забезпечення виконання зобов'язань, підстави сплати, правова форма та розмір яких визначаються договором або законом, а тому встановлення в договорі підвищених відсотків як санкції за користування кредитом понад визначений у договорі строк є забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором, яке передбачене домовленістю сторін і не суперечить законодавству.

Отже, з аналізу викладеного можна зробити висновок, що підвищені проценти, сплачувані позичальником згідно з договором за користування кредитними коштами понад установлений у договорі строк за своєю правовою природою є забезпеченням виконання позичальником узятих на себе зобов'язань за кредитним договором та є відмінними від неустойки.

Такий же висновок зроблено й Верховним Судом України в постанові від 18.10.2017 року у справі №6-1964цс16.

Таким чином, нараховані суми заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом підлягають стягненню за умови законності їх нарахування, зокрема при дотриманні позовної давності, правильності обчислення тощо.

Норми цивільного законодавства щодо позовної давності встановлюють таке: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України); загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч.2 ст.258 ЦК України); зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (ст.266 ЦК України); перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України); перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Як було зазначено, відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці.

Згідно інформації про кредитування відповідача від 29.12.2017 року, наданої позивачем до суду першої інстанції, відповідач згідно кредитного договору б/н від 26.03.2008 року отримав картки № 4149605372633552 та № 4149437807627086, остання з яких має термін дії до останнього дня 05.2016 року (а.с.50).

У цій справі встановлено, що останній платіж здійснено в травні 2014 року, дія картки закінчилась 31 травня 2016 року, а з позовом до суду банк звернувся 20 листопада 2017 року.

Тобто, загальна позовна давність не пропущена, відтак висновок суду першої інстанції про це є правильним, а тому є правомірним стягнення з відповідача на користь позивача відповідні суми заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом, обраховані відповідно вимог кредитного договору та закону.

Що стосується стягнення процентів за користування кредитом, то апеляційний суд вважає, що їх розмір, обрахований позивачем при поданні позову, і, відповідно, стягнутий судом першої інстанції, є необґрунтовано завищений, виходячи з такого.

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За положеннями ст.1048 ЦК України: позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (абз.1 ч.1); у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (абз.2 ч.1).

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 24 місяці - до 3 червня 2008 року включно.

За умовами договору, як зазначено вище, строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці. Відповідач отримав картки № 4149605372633552 та № 4149437807627086, остання з яких має термін дії до останнього дня 05.2016 року, тобто до 31.05.2016 року.

Також, як зазначено, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, а з урахуванням відсутності доказів проінформування жодною із сторін про припинення дії договору, договір вважається таким, що діє до останнього дня місяця, указаного на картці, тобто до 31.05.2016 року.

Відтак, у межах строку кредитування до 31.05.2016 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 01 червня 2016 року відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Такою є й правова позиція Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18).

При цьому, оскільки наявна відмінність між кредитним договором, оформленим у вигляді заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг з видачею платіжної карти з встановленим строком її дії, на яку встановлено кредитний ліміт і щодо якої передбачено можливість її перевипуску (тобто пролонгації) з видачею інших платіжних карт з встановленими іншими строками їх дії, з передбаченою можливістю автоматичної пролонгації договору на навий строк за умови відсутності заяви про припинення його дії (як у випадку у цій справі), а також кредитним договором, форма якого передбачає повернення кредиту і сплату проценти періодичними (щомісячними) платежами, а також передбачає кінцевий термін повернення кредиту без можливості перевипуску платіжних карт (як в інших випадках), то у цій справі не може йти мова про стягнення щомісячних платежів у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Тобто, у цій справі початок перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором визначається з моменту спливу строку кредитування, тобто з наступного дня після закінчення дії карти, а саме з 01.06.2016 року.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, розмір процентів за користування кредитом слід визначати за станом на 31.05.2016 року, тобто цей розмір складає згідно наданого позивачем розрахунку 39327,54грн (а.с.5-8).

Отже, слід зменшити розмір стягнутих процентів за користування кредитом з 130583,64грн до 39327,54грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення 4000,00грн заборгованості за нарахованою пенею та комісією, 250,00грн штрафу (фіксована частина) та 7231,87грн штрафу (процентна складова), то апеляційний суд виходить з такого.

Як вже зазначалось, суд першої інстанції в цій частині позовні вимоги задовольнив частково, стягнувши заборгованість за пенею та комісією в межах заявлених сум за останні 12 місяців (за період з 07.11.2016р по 07.11.2017р) в розмірі 1200грн та заборгованість за штрафом (відсоткова складова) за період з 30.09.2016р по 30.09.2017р в розмірі 5127,78грн та відмовивши в решті позовних вимог. Тобто він відмовив у стягненні 250,00грн штрафу (фіксована частина), штрафу в розмірі 2104,09грн (відсоткова складова) за період до 30.09.2016 року й пені та комісії в розмірі 2800,00грн за період до 07.11.2016 року.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 250,00грн штрафу (фіксована частина), штрафу в розмірі 2104,09грн (відсоткова складова) за період до 30.09.2016 року й пені та комісії в розмірі 2800,00грн за період до 07.11.2016 року рішення суду по суті жодною зі сторін не оскаржується, тобто вони з ним в цій частині згодні.

Апеляційний суд в основному погоджується з таким висновком суду першої інстанції, однак вважає неправомірним стягнення заборгованості за пенею та комісією у відповідний період в розмірі 1200грн, оскільки є плутаним та нечітким сам розрахунок цієї суми, виходячи з того, що пеня та комісія суміщені в розрахунку, що унеможливлює встановлення дійсного факту щодо розміру окремих складових, а саме розміру пені та розміру комісії.

Отже, слід відмовити в стягненні заборгованості за пенею та комісією в розмірі 1200грн.

Тобто, загальна сума стягнутого боргу має складати 54509,17грн (10053,85грн - заборгованість за кредитом + 39327,54грн - заборгованість по процентах за користування кредитом + 5127,78грн - штраф у вигляді процентної складової).

Таким чином, підсумовуючи викладене, рішення суду першої інстанції на підставі п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України слід змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу за кредитним договором, зменшивши розмір стягнутого боргу з 146965,27грн до 54509,17грн.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України:

--- судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1);

--- інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2);

--- при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч.10).

Судом першої інстанції, з урахуванням сплаченого позивачем при поданні позову судового збору в установленому розмірі 2281,79грн (1,5% ціни позову в 152119,36грн), стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно задоволених вимог (96,61%) в розмірі 2204,44грн (96,61% х 2281,79грн : 100%).

Однак, з урахуванням того, що розмір задоволених позовних вимог зменшився до 35,83% (54509,17грн х 100% : 152119,36грн), слід зменшити й розмір стягнутих з відповідача на користь позивача судових витрат з 2204,44грн до 817,56грн (35,83% х 2281,79грн : 100%).

При апеляційному розгляді справи відповідачем сплачено 3422,68грн судового збору. Рішенням суду першої інстанції стягнуто 146965,27грн, а в скарзі ставилось питання про відмову в позові повністю, однак апеляційним судом ухвалено лише зменшити розмір стягнутої суми з 146 965,27грн до 54509,17грн. Тобто, скаргу задоволено на 62,92% (100% - 54509,17 х 100% : 146965,27грн, тобто 100% - 37,08%).

Отже, скаржнику підлягають стягненню з позивача судові витрати в розмірі 2153,55грн (62,92% х 3422,68грн : 100%).

Таким чином, з урахуванням положення ч.10 ст.141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача слід стягнути різницю судових витрат в розмірі 1335,99грн (2153,55грн - 817,56грн), відповідно на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України слід скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2204,44грн судових витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, належними доказами і є такі, що висновків суду не спростовують. Зокрема, слід відхилити посилання на неукладення кредитного договору через непідписання ним умов та правил банківських послуг, оскільки відповідно до ст.ст.207, 626 ч.1, 628 ч.1, 638 ЦК України в цих правовідносинах сторони, пославшись на Умови та Правилами надання банківських послуг, а також на Тарифи, в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Також є необґрунтованим посилання на правову позицію Верховного Суду України в постанові від 11.02.2015р у справі № 6-240 цс14, оскільки у тій справі позивачем не було доведено того, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності. Тобто відсутні підстави вважати, що висновки суду в цій справі у відповідній частині не відповідають висновкам, викладеним в зазначеній вище постанові Верховного Суду України. Також, частково підлягають залишенню поза увагою й посилання на необґрунтований розмір процентів в 130054,78грн та незаконне підвищення процентної ставки, оскільки апеляційним судом встановлено розмір процентів за користування кредитом за станом на 31.05.2016 року, а саме 39327,54грн, крім того, умови договору передбачають право банку змінювати тарифи та інші умови обслуговування, тобто сторони попередньо узгодили можливість зміни умов. Також слід відхилити й посилання скаржника на те, що проценти є фактично пенею, оскільки, як зазначено вище, сторони не визначили зазначені проценти як відсотки від суми неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Посилання скаржника на незаконність одночасного стягнення пені та штрафу та відсутність розрахунку стягнутих сум слід відхилити через втрату актуальності, оскільки стягнено лише штраф у відповідному розмірі, а повна сума заборгованості містить всі її складові.

Постанова суду апеляційної інстанції як така, що ухвалена у малозначній справі, згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись п.1 ч.6 ст.19, ст.ст.367, п.2 ч.1 ст.374, ст.375, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, ст.ст.207, 213, 549, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 23 травня 2018 рокузмінити в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" боргу за кредитним договором № б/н від 26.03.2008 року, зменшивши розмір стягнутого боргу з 146 965,27грн до 54509,17грн.

Це ж рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" 2204,44грн судових витрат по сплаті судового збору скасувати.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Стягнути з публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1335,99грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови - 20 вересня 2018 року.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська