Ухвала суду № 76592341, 20.09.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2627/18

Провадження № 11-кп/779/259/2018

Категорія ст. 81 КК України

Головуючий у 1 інстанції Потятинник Ю. Р.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Гриновецького Б.М., Гандзюка В.П.

з участю секретаря Лавринович У.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.06.2018 року про відмову в задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_2, -

з участю: прокурора Чорнописької Г.О.

засудженого ОСОБА_2

представника колонії ОСОБА_3

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу місцевого суду, внаслідок невідповідності фактичним обставинам справи, постановити нову ухвалу, якою звільнити його умовно-достроково від подальшого відбування покарання. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що він: офіційно працевлаштований; працює на безоплатній основі; відбув 2/3 терміну покарання; мав 3 стягнення, які погашені; закінчив Коломийський навчальний центр та здобув професію «столяр-будівельник»; приймає участь в реалізації програми диференційованого виховного впливу на засуджених «Волонтер»; дотримується вимог режиму установи; виконує законні вимоги адміністрації колонії; не має виконавчих листів; неконфліктний з іншими засудженими; вину у вчиненому визнав повністю. Апелянт наголошує на тому, що прокурор під час судового засіданні в суді першої інстанції не заперечував проти його звільнення.

Відмовляючи у задоволенні спільного клопотання адміністрації Державної установи «Коломийська виправна колонія № 41» та спостережної комісії при Коломийській РДА про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання ОСОБА_2, суд першої інстанції послався на те, що засуджений хоча й працездатний, але працював з перервами, значної участі у громадському житті колонії не приймав, участі у самодіяльних організаціях засуджених виправної установи не брав, а позитивна характеристика та оголошення 2 заохочень, на думку судді, не може бути достатньою підставою для застосування ст. 81 КК України, та свідчити, що засуджений довів своє виправлення.

Під час апеляційного розгляду:

- засуджений ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, вважає, що є всі підстави для його звільнення умовно-достроково;

- прокурор не підтримав доводи поданої апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, ухвалу суду – залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

На думку колегії суддів, ухвала суду першої інстанції постановлена з правильним застосуванням матеріального права та дотриманням вимог процесуального закону.

Висновок суду першої інстанції про те, що до засудженого ОСОБА_2 на даний час не може бути застосовано умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, належним чином мотивований.

Так, відповідно до положень ст. 81 КК України до засудженого, що відбуває покарання у виді позбавлення волі і сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. При цьому умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактично відбуття засудженим встановленої законом частини призначеного покарання в залежності від класифікації злочину за ступенем тяжкості, формою вини та об'єктом суспільно-небезпечного посягання, наявності попередніх судимостей тощо.

Отже, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за таких умов: 1) особа відбуває основне покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі; 2) засуджений своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення; 3) він фактично відбув встановлену ч. 3 ст. 81 частину призначеного судом покарання.

Крім того, згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому, головною умовою прийняття рішення при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення спільного клопотання адміністрації Державної установи «Коломийська виправна колонія № 41» та спостережної комісії при Коломийській РДА про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_2

Так, як вбачається з наданих суду матеріалів, вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.12.2015 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 69, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. У подальшому, ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.06.2016 року в строк відбутого покарання за правилами ч. 5 ст. 72 КК України зараховано час його попереднього ув’язнення – 6 місяців 16 днів.

Початок строку відбуття покарання рахується з 05.07.2015 року, кінець –19.12.2019 року.

З характеристики на ОСОБА_2 вбачається, що він перебуває в місцях позбавлення волі з 08.07.2015 року, а з 17.02.2016 року відбуває покарання в ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)», допускав порушення вимог режиму утримання, за що на нього було накладене чотири дисциплінарних стягнень, три з яких адміністрацією колонії, які на теперішній час погашені. За період відбування покарання ОСОБА_2 був: 1) залучений до програми тренінгових занять для засуджених «Волонтер» з профілактики суїциду серед засуджених з 01.06.2016 року; 2) працевлаштований різноробочим, отримав два заохочення; 3) з 19.04.2018 року переведений для подальшого відбування покарання до дільниці соціальної реабілітації; 4) залучений до робіт по благоустрою установи виконання покарань; крім того, виконує роботу із самообслуговування, має достатній рівень необхідних навичок.

За час відбування покарання характеризується задовільно: до роботи відноситься добросовісно; дбайливо ставить до майна установи і предметів якими користується при виконанні дорученої роботи; дотримується правомірних взаємовідносин та ввічливого ставлення з персоналом; неконфліктний у взаємодії з іншими засудженими; утримує в чистоті своє спальне місце та тумбочку; має охайний зовнішній вид; підтримує зв'язок з близькими шляхом телефонних розмов; тихий; скритний; вину у скоєному визнав повністю.

Також встановлено, що виконавчі листи на засудженого ОСОБА_2 не поступали.

08.09.2016 року комісією було відмовлено у застосуванні ст. 101 КВК України; 06.07.2017 року – відмовлено у застосуванні ст. 82 КК України.

19.04.2018 року засіданням комісії було вирішено позитивно у застосуванні ст. 101 КПК України.

Згідно з ч.1, 3 ст. 6 КВК України виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Колегія суддів звертає увагу на те, що дотримання порядку та умов відбування покарання, а також добросовісна поведінка засудженого під час відбування покарання є його обов’язком відповідно до ст. 9 КВК України.

Крім того, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому однією із обов’язкових умов для прийняття рішення щодо умовно-дострокового звільнення засудженого є саме доведеність того, що він сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відмову у задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання ОСОБА_2, належним чином врахував умови, що передбачені ст. 81 КК України для такого звільнення, а також особу засудженого, який більш ніж за 3 роки відбування покарання, а саме з 08.07.2015 року, отримав лише 2 заохочення: у 2017 році та у 2018 році, а за період 2016 року ОСОБА_2 отримав три стягнення.

Прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення не є обов'язковим, а залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком.

Колегія суддів вважає, що сумлінна поведінка визначається активною участю у суспільному житті, сумлінним виконанням громадських доручень у процесі відбування покарання, гарною поведінкою в побуті, прагненням засудженого своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин, а також полягає у стримуванні від порушень режиму відбування покарання, у дотриманні правил внутрішнього розпорядку, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання.

Разом з тим, процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього часу відбування покарання.

З довідки начальника установи про заохочення та стягнення вбачається, що засудженому ОСОБА_2 було оголошено 2 заохочення у виді подяки, а саме 30.06.2017 року - за добросовісне відношення до праці; 04.04.2018 року – за зразкову поведінку та сумлінне ставлення до праці. Крім того, засуджений ОСОБА_2 мав три стягнення, а саме: 22.02.2016 року у виді попередження – за відмову від чергування в ДКДІР; 23.02.2016 року у виді догани – за невиконання вправ ранкової фізичної зарядки; 01.03.2016 року у виді догани - за відмову від чергування в ДКДІР. Вказані стягнення на теперішній час погашені.

На думку колегії суддів, за вказаних вище обставинах, суд першої інстанції, при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_2, належним чином врахував його особу, який працював з перервами, значної участі у громадському житті колонії не приймав, участі у самодіяльних організаціях засуджених виправної установи не брав.

Відомості, що характеризують ОСОБА_2, на які апелянт посилається в апеляцій скарзі як підставу для його умовно-дострокового звільнення, були враховані судом першої інстанції під час прийняття рішення, та самі по собі не є безумовним свідченням виправлення та перевиховання ОСОБА_2

Враховуючи, що умовно-дострокове звільнення застосовується в кожному конкретному випадку індивідуально, вирішується на розсуд суду і відноситься до дискреційних повноважень суду, колегія суддів приходить до висновку, що для досягнення цілей покарання умовно-дострокове звільнення, в даному випадку, не є виправданим.

Висновок суду про те, що до засудженого ОСОБА_2 на даний час не може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, належним чином обґрунтований, тому, підстав для задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладені обставини, а також зважаючи на приписи ст. 81 КК України, колегія суддів вважає що в задоволені апеляційної скарги належить відмовити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.06.2018 року про відмову в задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_2 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

.

Судді: В.В. Повзло

ОСОБА_4

ОСОБА_5

Згідно з оригіналом:

Суддя В.В. Повзло