Постанова № 76590949, 17.09.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9401/17

Провадження № 22-ц/779/965/2018

Категорія 50

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі колегії суддів:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Турів О.М.

з участю: представника апелянта ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів з апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2018 року ухваленого суддею Татаріновою О.А. повний текст якого складено 05 червня 2018 року,-

в с т а н о в и в:

У липні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 звернулася в суд із даним позовом та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_4 в користь позивача неустойку (пеню) за несплату аліментів на утримання сина у розмірі 7072 гривень.

Вимоги представник позивач обгрунтувала тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 20.10.2015 року задоволено частково позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5, вирішено стягувати з відповідача аліменти в твердому грошовому розмірі по 470 гривень щомісячно до 31.03.2018 року та 6667 гривень додаткових витрат. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської дане рішення скасовано та вирішено стягувати з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі по 800 гривень щомісячно, починаючи з 04.06.2015 року, а у задоволенні вимог про стягнення додаткових витрат відмовлено.

На виконання даного рішення позивачем отримано виконавчий лист № 344/7929/2015 року та подано його на виконання у ВДВС Івано-Франківського МУЮ, де 22.03.2016 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 50584010 щодо виконання рішення апеляційного суду.

Однак судове рішення відповідачем не виконується. Згідно розрахунку заборгованості по сплаті аліментів з 04.06.2015 року, яка щомісячно становить 800 гривень, розмір пені, яку зобов'язаний сплатити відповідач на 31.10.2017 року складає 7072 гривень.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пеню у зв'язку з несплатою аліментів в сумі 7072 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 640 гривень судового збору.

На дане рішення представник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апелянт у скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на 31.10.2017 року позивачем отримано аліменти в розмірі 21600 гривень про що надано копії банківського рахунку і зазначено, що заборгованість на 01.11.2017 року складає 1600 гривень, а тому розмір нарахованої пені становить 7072 гривень.

Суд правильно зазначив, що згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судом окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

Однак суд не встановив наявність вини відповідача щодо виникнення заборгованості по сплаті аліментів.

На рішення апеляційного суду від 04.02.2016 року, яким частково задоволено позов ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчання було подано касаційну скаргу. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.03.2016 року відкрито касаційне провадження та відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення апеляційного суду, у зв'язку з тим, що заявником не надано доказів про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення апеляційного суду.

Суд не дав належної оцінки ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 06.11.2016 року про зупинення виконання рішення апеляційного суду від 04.02.2016 року про стягнення аліментів до закінчення касаційного провадження у справі.

Не взято до уваги, що на його особисті рахунки державним виконавцем накладено арешт, зокрема на суму 3200 та 13600 гривень.

Суд не врахував і сплату ним у березні 2017 року коштів в розмірі 3600 гривень на рахунок Івано-Франківського міського відділу ДВС, які не перераховані на рахунок стягувача.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, пояснення представника апелянта, яка вимоги скарги підтримала, представника позивача, яка вимоги скарги заперечила, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За статтею 367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач протягом тривалого часу не сплачував аліменти, внаслідок чого виникла заборгованість виключно з його вини, тому позивач, як одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим.

Судом встановлено, що рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.02.2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Івано-Франківського міського суду від 20.10.2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчання задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1, який продовжує навчання у Вищій школі економії і інновацій (м. Люблін, Республіка Польща) у твердій грошовій сумі по 800 гривень щомісячно на період навчання, починаючи з 04 червня 2015 року. В задоволенні позову про стягнення додаткових витрат на утримання сина ОСОБА_5 відмовлено (а.с.3-5).

16.02.2016 року Івано-Франківським міським судом було видано виконавчий лист № 344/7929/2015 року (а.с.6).

22.03.2016 року представник стягувача ОСОБА_2 звернулась із заявою до ВДВС Івано-Франківського МУЮ про примусове виконання рішення суду, в якій просила відкрити виконавче провадження і забезпечити стягнення на користь ОСОБА_3 аліментів (а.с.26).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.11.2017 року рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.02.2016 року залишено без змін (а.с.72-75).

У відповідності до ч. І ст. 196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Крім того, п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року за № 3 роз'яснено, що передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Судом встановлено, що згідно поданої представником позивача довідки- розрахунку, у відповідача ОСОБА_4 за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, сума пені за несплату аліментів за період з 04.06.2015 року по 31.10.2017 року складає 7072 гривень (а.с.39-40).

Сам факт наявності заборгованості по аліментах та його розрахунок представником апелянта не оспорюється, а тільки звертається увага суду на відсутність вини боржника у її утворенні, тому просить суд відмовити у стягненні неустойки.

Колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_4 знав про розмір стягуваних аліментів, заходів для їх добровільної сплати не вживав, тому доводи його представника про відсутність вини є необґрунтованими.

Копії квитанції про сплату ОСОБА_4 31.03.2017 року 3600 гривень та 31.10.2017 року 21600 гривень можуть вважатися, як доказ про погашення нарахованої заборгованості по сплаті аліментів, однак не є підставою для зменшення чи відмови у нарахуванні пені за попереднє прострочення зобов'язання. Суд першої інстанції правильно встановив, що заборгованість по сплаті аліментів за відповідачем рахувалась по жовтень 2017 року, а після її погашення вимоги про стягнення пені не заявлялись.

Апеляційним судом витребувано з Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів. Оглянувши матеріали даної справи апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 повторно звертався до Вищого спеціалізованого суду України із клопотанням про зупинення виконавчого провадження 27.09.2017 року, яке зареєстроване 03.10.2017 року і не могло вирішуватись у 2016 році.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень також свідчить, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України якою зупинено виконання рішення апеляційного суду про стягнення аліментів винесена 06.11.2017 року а не 06.11.2016 року, як це доводить представник апелянта.

Тому, доводи представника апелянта, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 06.11.2016 року зупинено виконання рішення апеляційного суду від 04.02.2016 року про стягнення аліментів до закінчення касаційного провадження у справі і це підтверджує відчутність вини у несплаті аліментів щомісяця, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки апеляційним судом встановлено, що зазначена ухвала фактично постановлена судом касаційної інстанції не 06.11.2016 року, а 06.11.2017 року, тобто після періоду за який нарахована неустойка та за 16 днів до вирішення касаційної скарги ОСОБА_4 по суті, а тому не може бути підставою для припинення її нарахування.

Доводи представника апелянта, що заборгованість по аліментах утворилась не з вини ОСОБА_4, оскільки відділом ДВС накладено арешт на рахунки, колегією суддів також не можуть братися до уваги, оскільки рахунки боржника арештовані 13.06.2016 року, а заборгованість утворилась з 04.06.2015 року. За даними матеріалів справи ОСОБА_4 не вживав заходів для перерахунку коштів на які накладено арешт, добровільно аліменти не сплачував, заборгованість погашати не намагався і обов»язок по сплаті аліментів не виконував.

Крім цього, ОСОБА_4 31.03.2017 року сплачено 3600 гривень та 31.10.2017 року 21600 гривень для погашення заборгованості по сплаті аліментів, що підтверджує можливість їх сплати.

Згідно правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року № 14-37цс18, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції перевірено розрахунок заборгованості та зроблено правильний висновок щодо нарахування пені представником позивача.

Доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції не спростовують і на законність судового рішення не впливають.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, належним чином дослідивши та дав оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення пені з відповідача, оскільки заборгованість по сплаті аліментів утворилася з його вини.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд у складі колегія суддів,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.09.2018 року.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді: Л.В. Василишин

І.О. Максюта