Ухвала суду № 76590942, 20.09.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/1730/18

Провадження № 11-кп/779/343/2018

Категорія ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В.

Суддя-доповідач Повзло

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області

в складі суддів Повзла В.В., Гриновецького Б.М., Шкрібляка Ю.Д.,

з участю секретаря Василаш Х.М.,

розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальних проваджень № 12018090170000502 та № 12018090170000359 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2018 року, згідно якого

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученого, що має на утриманні неповнолітню дитину, непрацюючого, громадянина України, не судимого згідно ст. 89 КК України

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, з призначенням покарання:

за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України - три роки позбавлення волі,

за ч. 2 ст. 342 КК України - один рік обмеження волі,

за ч. 2 ст. 345 КК України - два роки обмеження волі.

Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді трьох років позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили залишено в силі попередньо обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з 05 год. 30 хв. 28 березня 2018 та у відповідності до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк відбування покарання строк його перебування під вартою з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1716,00 грн витрат за проведення експертиз.

Цим же вироком вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 100 КПК України.

за участю прокурора Марчук О.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

ВСТАНОВИЛА:

Обвинувачений ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить зменшити строк призначеного покарання або змінити на таке, яке не пов’язане з позбавлення волі.

В обґрунтування таких вимог звертає увагу на те, що в повній мірі визнав протиправність своїх дій та щиро розкаюється у вчиненому. Зазначає, що за час утримання в СІЗО він в першу чергу був позбавлений можливості виховувати свою неповнолітню дитину та підтримувати свій стан здоров'я. Просить дати шанс довести, що не несе ніякої загрози, виправився та перевиховався. Просить дати можливість працевлаштуватися і суспільно-корисною працею довести суспільству виправлення, а головне виховувати свою дитину. Вказує, що хворіє на вірусний гепатит С, що потребує постійного лікування.

Захисник ОСОБА_2 просить вирок суду змінити, призначивши ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Звертає увагу, що суд дійшов висновку про відсутність обставин, які пом’якшують покарання. Однак у кримінальному провадженні є такі обставини, а саме щире каяття, сприяння розкриттю злочину та повне визнання вини, хвороба обвинуваченого на вірусний гепатит С, утримання малолітнього сина, відсутність претензій з боку потерпілого ОСОБА_3, не наполягання потерпілих на суворій мірі покарання та відсутність у ОСОБА_1 негативної характеристики. Не визнавши наведені обставини такими, що пом’якшують покарання, суд призначив ОСОБА_1 надто суворе покарання з порушенням вимог ст. 65 КК України. За наявності обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, суд першої інстанції необґрунтовано не застосував ст. 69 КК України.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням у сховище, опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, а також умисне заподіяння працівнику правоохоронних органів побоїв та легких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків.

Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.

28 березня 2018 року близько 05 год. 00 хв. обвинувачений ОСОБА_1 проник в спеціальне сховище – кабельної каналізації, обладнаної охоронною сигналізацією та закритою чавунним люком для унеможливлення проникнення до неї сторонніх осіб, що знаходиться в м. Калуші на проспекті Л.Українки, 8, та умисно, з корисливих мотивів, за допомогою заздалегідь підготованого ножа відрізав і таємно намагався викрасти телефонний кабель типу ТПП-100х2х0,4 довжиною 99 метрів, який належить Івано-Франківській філії ПАТ «Укртелеком» РЦТ №171, вартістю 7469,75 гривень.

Перебуваючи в кабельній каналізації ОСОБА_1 був затриманий на місці вчинення злочину працівниками Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області, не закінчивши злочин з причин, що не залежали від його волі.

Зокрема 27 березня 2018 близько 05 год. 00 хв. дільничний офіцер поліції сектору превенції Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_4 та поліцейський сектору реагування Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_5 отримали виклик від чергового Калуського ВП ГУНП в області про крадіжку кабельно-провідникової продукції, яка належить ПАТ «Укртелеком» та знаходиться по пр. Л.Українки в м. Калуші, та приїхавши за вказаною адресою, побачили ОСОБА_1, який знаходився у кабельній каналізації. ОСОБА_4 з метою припинення кримінального правопорушення, представившись працівником поліції та пред’явивши службове посвідчення, попросив ОСОБА_1 припинити протиправні дії та попередив, що в разі невиконання даних вказівок, до нього будуть застосовані фізичні заходи впливу та спеціальні засоби, застосування яких передбачене розділом 5 Закону України «Про національну поліцію».

Піднявшись з кабельної каналізації ОСОБА_1 з метою протидії законним вимогам працівника поліції та втечі з місця події, почав фізично активно протидіяти останньому у виконанні службових обов’язків, зокрема підійшов до дільничного офіцера поліції ОСОБА_4, штовхнув його двома руками в груди та намагався втекти. ОСОБА_4 втримався на ногах та схопив останнього руками за тулуб. В цей момент підбіг поліцейський ОСОБА_5 та схопив ОСОБА_1 за руку. При цьому обвинувачений ОСОБА_1 продовжував активно вириватися, відштовхувати їх, шарпати за одяг та декілька разів завдав ударів руками по тулубу та руках ОСОБА_4, а також спричинив останньому кусану рану правої руки та приблизно через 10 хвилин припинив свої неправомірні дії.

Такими своїми діями обвинувачений ОСОБА_1 умисно заподіяв дільничному офіцеру поліції сектору превенції Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_4 побої та тілесні ушкодження у вигляді кусаної рани в ділянці правої руки, які згідно висновку експерта № 107/96Д від 27 квітня 2018 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров'я.

Представник потерпілого ОСОБА_3 та потерпілий ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, заяв про розгляд апеляційної скарги за їх участю та про відкладення розгляду до суду апеляційної інстанції не надходило.

Тому, оскільки згідно ч. 4 ст. 405 КПК України це не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за їх відсутності.

Під час апеляційного розгляду:

- обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 підтримали вимоги апеляційних скарг, з мотивів, викладених у них, просили пом’якшити покарання;

- прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вважає рішення суду першої інстанції в частині призначеного покарання законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а вирок суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно фактичні обставини скоєного ОСОБА_1, доведеність його вини та кваліфікація дій за статтями КК України, за якими він визнаний винуватим, у поданій апеляційній скарзі не оспорюється і апеляційним судом не перевіряється.

Апелянти висловили свою незгоду щодо призначеного ОСОБА_1 покарання, тому апеляційний суд перевіряє оскаржуваний вирок в цій частині.

Призначаючи покарання ОСОБА_1, суд першої інстанції обставин, які обтяжують покарання, та обставин, які пом'якшують покарання, не встановив. Врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, з яких злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, відноситься до категорії тяжких, особу винного, який має на утриманні неповнолітню дитину, хворіє вірусним гепатитом С, на «Д» обліку в нарколога та психіатра не числиться, посередньо характеризується за місцем проживання , думку потерпілих щодо покарання.

Враховуючи вимоги ст. 65 КК України щодо необхідності й достатності призначення покарання для виправлення особи та попередження нових злочинів, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення і перевиховання обвинуваченого можливе при ізоляції його від суспільства. Суд не встановив підстав для застосування відносно обвинуваченого положень ст. ст. 69, 75 КК України.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 вчинив злочини, передбачені різними статтями Особливої частини Кримінального кодексу України, суд, призначивши покарання за кожний злочин окремо, вирішив визначити остаточне покарання із врахуванням ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, та вважав, що йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, в тому числі в частині призначеного покарання.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції призначив покарання ОСОБА_1 як з дотриманням вимог національного законодавства, так і з врахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Призначені покарання є справедливими та законними з врахуванням всіх фактичних обставин по кримінальному провадженню у їх сукупності, відповідають ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого ОСОБА_1, є необхідними та достатніми для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень ним та іншими особами, а доводи апеляційної скарги щодо суворості призначеного покарання безпідставними.

На думку суду апеляційної інстанції, призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_1 відповідають також принципу співрозмірності конкретних злочинних діянь, вчинених ним, з покараннями, призначеним останньому.

При цьому, суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України найбільш м’яке покарання з можливих визначених санкцією частини статті, за ч. 2 ст. 342 КК України у виді обмеження волі на найменший можливий строк, а за ч. 2 ст. 345 КК України у виді обмеження волі на строк наближений до мінімального, що визначений санкцією частиною статті, та, призначаючи покарання за сукупністю злочинів відповідно до ст. 70 КК України, застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Разом з тим, твердження апелянтів в частині наявності підстав для призначення ОСОБА_1 покарання з застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України є помилковим, оскільки це є правом суду, а не його обов'язком, і вирішується у кожному конкретному випадку окремо, виключно, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Ті обставини, що ОСОБА_1 хворіє вірусним гепатитом С, має на утриманні неповнолітню дитину, посередньо характеризується за місцем проживання в повній мірі враховано при призначенні покарання як дані, що характеризують винного.

Так само, судом першої інстанції в повній мірі враховано думку потерпілих, які щодо призначеного покарання покладалися на розсуд суду.

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, виходячи з обставин даних кримінальних проваджень, правильно не відніс наведені обставини до таких, які пом’якшують покарання, оскільки не розцінює їх, як об’єктивні чи суб’єктивні чинники, що свідчить про знижений ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння або характеризують особу винного більш позитивно.

Суд апеляційної інстанції вважає, що під активним сприянням розкриттю злочину як обставиною, яка пом’якшує покарання, необхідно розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з'ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. При цьому за сприяння винної особи розслідування злочину може бути поліпшено.

Доводи про те, що ОСОБА_1 таким чином сприяв розкриттю злочинів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Стороною захисту не зроблено як посилань на докази, так і не наведено переконливих доводів з приводу поведінки обвинуваченого, яка б свідчила, що він добровільно та ініціативно будь-яким чином діяв з метою допомогти органам досудового розслідування в рамках даних кримінальних проваджень.

Суд першої інстанції також в повній мірі взяв до уваги пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що він визнає свою вину, розкаюється у вчиненому та при призначенні покарання врахував.

Доводи сторони захисту про те, що до обставин, які пом’якшують покарання, необхідно віднести повне визнання вини та щире каяття, на думку суду апеляційної інстанції, не є переконливими.

Суд апеляційної інстанції не вважає саме по собі визнання вини обставиною, яка пом’якшує покарання, оскільки така є складовою щирого каяття.

В той час, поведінка ОСОБА_1 після вчинення злочинів не дає підстав дійти висновку про щире каяття як обставину, яка пом’якшує покарання.

На думку суду апеляційної інстанції, покарання, призначені судом першої інстанції, відповідають меті та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Отже, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційних скарг стосовно суворості призначеного ОСОБА_1 покарання є непереконливими та що підстави для зміни вироку суду за мотивами викладеними в апеляційних скаргах відсутні.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді В.В. Повзло

ОСОБА_6

ОСОБА_7

Згідно з оригіналом

Суддя В.В. Повзло