Рішення № 76590850, 19.09.2018, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/1174/18

Єдиний унікальний № 742/2784/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі: головуючого - судді - Павлова В.Г.,

секретаря - Тищенко О.М.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Левченко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП «Явір 2005», третя особа - військова частина А-0704 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу -

ВСТАНОВИВ:

23.08.2018 року позивач звернувся до Прилуцького міськрайонного суду з цивільним позовом до ПП «Явір» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем його було незаконно звільнено із посади охоронця у ПП «Явір» у зв'язку із призовом на військову службу на підставі п.3 ст.36 КЗпП.

В судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні з вище наведених підстав.

Позицію представника відповідача Левченко О.М., який був присутній в залі судового засідання, суд не заслуховував, оскільки останній не був наділений відповідними процесуальними правами, з огляду на надану останнім довіреність. Разом з тим, судом було констатовано про відсутність у відповідача додаткових доказів щодо заявленого цивільного позову.

Представник третьої особи - військової частини А-0704 в судове засідання не з'явився, надіслав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, вислухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до змісту п.3 ч.2 ст.129 Конституції України, ч.1 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд, на виконання вимог ч.5 ст.12 ЦПК України, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, забезпечив сторонам змагальність процесу, створив їм відповідні умови для реалізації своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків, попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, проте останні, відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України, скористались на власний розсуд своїми правами щодо предмету спору.

З обставин, які згідно з ч.1 ст.82 ЦПК не підлягають доказуванню, оскільки визнані сторонами, з огляду на відсутність обґрунтованих сумнівів щодо їх достовірності, судом встановлено, що наказом №92-К від 10.08.2018 року позивача на підставі п.3 ст.36 КЗпП було звільнено у зв'язку з призовом на військову службу /а.с.18/.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав та гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки,

органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України 25.06.2018 року строком на 3 роки /а.с.12-13/.

Системний аналіз ч.3 ст.119 КЗпП вказує, що поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 червня 2018 року № 61-844св17. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частина 6 статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів вказує на те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно довідки № 266 про середню заробітну плату (дохід) від 18.09.2018 року, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 92 грн 83 к. В судовому засіданні ані позивачем, ані її представником будь-яких зауважень щодо розрахунку вказаної величини заявлено не було.

Загальна кількість робочих днів за період з 10.07.2018 року по 19.09.2018 року становить 51 день, отже сума заробітної плати за час вимушеного прогулу складає 4 734 грн 33 к. (92 грн 83 к. х 51 день).

Відповідно до вимог ст.430 ЦПК України, суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за один місяць.

На виконання ч.6 ст.141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, в дохід держави з ПП «Явір» необхідно стягнути 704 грн 80 к.

Керуючись ст.ст.12,13,76,77,78,81,89,259,264,265,268 ЦПК України, ст.ст.119,235 КЗпП України суд -

УХВАЛИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ПП «Явір 2005», третя особа - військова частина А-0704 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 /проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, ІДН НОМЕР_1/ на посаді охоронця у ПП «Явір» /місце знаходження: вул. Хлібозаводська 7 м. Полтава, ЄДРПОУ 33574487/.

Стягнути з ПП «Явір» /місце знаходження: вул. Хлібозаводська 7 м. Полтава, ЄДРПОУ 33574487/ на користь ОСОБА_1 /проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, ІДН НОМЕР_1/ середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.07.2018 року по 19.09.2018 року у розмірі 4 734 грн 33 к. з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів.

Стягнути з ПП «Явір» /місце знаходження: вул. Хлібозаводська 7 м. Полтава, ЄДРПОУ 33574487/судовий збір в розмірі 704 грн 80 к. на користь державного бюджету.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Чернігівської області через Прилуцький міськрайонний суд.

Суддя Прилуцького

міськрайонного суду В.Г.Павлов