Вирок № 76589342, 20.09.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 490/8539/15-к Головуючий у 1-й інстанції: Гречана С.І.

Номер провадження: 11-кп/791/640/18 Доповідач: Коломієць Н.О.

Категорія ч.2 ст. 286 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Херсонської області у складі:

головуючого судді: Коломієць Н.О.

суддів: Калініченка І.С., Гемми Ю.М.

з участю секретаря судового засідання: Ходкова О.О.

прокурора: Зініч Р.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Радкевич В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні кримінальне провадження № 12015150000000178 за апеляційними скаргами прокурора, цивільного відповідача ПП «Авто - Віола плюс» на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.11.2015 року щодо ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, неодруженого, на час вчинення злочину маючого неповнолітню дитину та працюючого водієм в ПП «Авто-Віола Плюс», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,-

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком, ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки. Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки. Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покладено обов'язки періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінальної виконавчої інспекції, повідомляти ці органи про зміну місця проживання. Стягнуто з ПП "Авто-Віола Плюс" на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди 55000 грн. на користь держави судовий збір в сумі 267 грн. 96 коп., на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди 137000 грн., та на користь держави судовий збір в сумі 73 грн. 08 коп. Стягнуто з ПАТ «СК Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування витрат на поховання в сумі 9640 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 98 грн. 40 коп. Вирішено питання щодо інших судових витрат та речових доказів.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 16.30 год. ОСОБА_1, керуючи технічно несправним автомобілем марки «Рута - 25» (державний номерний знак НОМЕР_1), рухаючись на просп. Леніна в напрямку вул. Садової у м. Миколаєві, всупереч вимогам пунктів 2.3 «б», 4.16 «а», 8.7.3. «е», 12.3 Правил дорожнього руху України виявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не контролював руху транспортного засобу, не врахував наявності регульованого пішохідного переходу, не надав переваги в русі пішоходам, не обрав безпечної швидкості, завчасно не вжив заходів до її зниження до повної зупинки автомобіля, проігнорував червоний сигнал світлофора і, продовжуючи рух на пішохідному переході допустив наїзд на ОСОБА_5 та ОСОБА_3 Внаслідок цього ОСОБА_5 було заподіяно численних тілесних ушкоджень, від яких вона померла на місті події, а ОСОБА_3- тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України та фактичних обставин кримінального провадження просить вирок суду скасувати в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням. Ухвалити новий вирок, призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням не в достатній мірі врахував відомості про особу винного, який вчинив тяжкий злочин, наслідком якого стала смерть людини, не взяв до уваги характер та мотив допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину. Крім того, судом не в повній мірі враховано, що ОСОБА_1 веде аморальний спосіб життя, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за розпивання алкогольних напоїв, хуліганство, насилля у сім'ї, перебуває на обліку в обласному наркологічному диспансері з діагнозом синдром залежності від опіоїдів та алкоголю, тому суд, звільнивши ОСОБА_1 від відбування покарання при відсутності для цього підстав, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставно застосував ст. 75 КК України.

В апеляційній скарзі цивільний відповідач ПП «Авто - Віола плюс» просить вирок скасувати в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ухвалити новий вирок, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що розмір задоволених позовних вимог потерпілих про відшкодування моральної шкоди, визначений судом є необґрунтовано великим. Так, задовольняючи позовні вимоги потерпілої ОСОБА_3 судом було залучено ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», яка згідно вимог ст. 26 -1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобов'язана відшкодувати до 5 відсотків від страхового ліміту при задоволенні позовних вимог потерпілих в частині моральної шкоди, проте судом цієї норми не було враховано взагалі. Крім того, частково задовольняючи вимоги потерпілого ОСОБА_4 суд не врахував вимоги ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в частині відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю дружини, оскільки відповідно до даної статті закону загальний розмір відшкодування становить 12 мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами, а тому загальна сума цих виплат складає 14 616 грн. Крім цього, судом не враховано, що в матеріалах справи наявна власноручно написана розписка потерпілого ОСОБА_4, відповідно до якої він не має претензій до ПП «Авто - Віола плюс». Також судом не враховано, що згідно річного звіту ПП «Авто - Віола плюс», який надано до податкової служби за 2014 рік, вбачається, що виплата моральної шкоди в розмірі 137 000 грн. унеможливить подальшу стабільну діяльність підприємства. Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1167 ЦК України відповідальною за відшкодування моральної шкоди, є особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а тому виходячи із змісту даної статті виплату моральної шкоди необхідно покласти на обвинуваченого ОСОБА_1

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку поданої апеляційної скарги, його думку про необґрунтованість апеляційної скарги представника цивільного відповідача ПП «Авто-Віола плюс», думку обвинуваченого та його захисника, які вважали, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, та просили залишити його без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження, повторно дослідивши докази у справі, що стосуються особи обвинуваченого, обговоривши викладені в апеляційних скаргах доводи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України ґрунтуються на досліджених судом доказах і апелянтами не оскаржуються, а тому апеляційним судом відповідно до вимог ст. 404 КПК України не перевіряються.

Дії обвинуваченого судом вірно кваліфіковані за ч.2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілої ОСОБА_5 та заподіяли середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_3

Обвинуваченим та його захисником вирок не оскаржується.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23.12.2005 року №14 при призначенні покарання за ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційні злочини, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому, слід мати на увазі, що тяжкість злочину мала б бути найменш суспільно небезпечною, а особа такою - що могла бути виправлена без відбування призначеного покарання.

Звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, вказаних вимог суд першої інстанції не дотримався.

Так, суд першої інстанції врахував, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, мати похилого віку, частково відшкодував заподіяну злочином шкоду по 3000 грн. кожному, вибачився перед потерпілими, врахував думку потерпілих.

Разом з цим, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, судам необхідно виходити також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

Суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання хоча й послався на врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, однак таке врахування слід визнати формальним, оскільки ОСОБА_1, рухаючись на заборонений червоний сигнал світлофору, вчинив наїзд на пішоходів, які перетинали проїзну частину на пішохідному переході, через що загинула одна людина та зазнала каліцтва інша, що значно підвищує як суспільну небезпечність особи винного так і суспільну небезпечність вчиненого злочину.

Посилання суду в обґрунтування прийнятого рішення про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на наявність на утриманні у ОСОБА_1 неповнолітньої дитини та матері похилого віку, на думку колегії суддів не є переконливим, оскільки обставиною, що пом'якшує покарання може бути визнано лише таку обставину, яка тісно пов'язана із вчиненням злочину, і за наявності якої особа, яка вчинила злочин заслуговує на поблажливе ставлення до себе.

Тому сам факт наявності у винного непрацездатної матері або неповнолітньої дитини не свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

Крім того, в матеріалах провадження відсутні будь-які докази про те, що ОСОБА_1 утримує свою дитину за таких обставин, коли є неодруженим і проживає окремо від неї (том 1 а.п. 47), як у відсутні докази про утримання ним своєї матері.

Також поза увагою суду залишилась та обставина, що поряд з позитивними характеристиками обвинуваченого за місцем роботи (том 1 а.п. 51), проживання (том 1 а.п. 54) та пресвітера церкви «любов Христова» (том 1 а.п. 52), як правильно зазначає в апеляційній скарзі прокурор, в матеріалах провадження наявні відомості про перебування ОСОБА_1 на обліку у нарколога з приводу вживання опіоїдів та залежності від алкоголю (том 1 а.п. 31), крім того він раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху (том 1 а.п. 34), а також за розпивання алкогольних напоїв, дрібне хуліганство, насильство в сім'ї (том 2 а.п. 73), що в цілому характеризує спосіб життя ОСОБА_1 з незадовільного боку.

Посилання захисника на той факт, що з 2015 року ОСОБА_1 припинив неправомірну поведінку, зокрема вживати наркотичні засоби та алкоголь не заслуговує на увагу, оскільки як вбачається з матеріалів провадження, після вчинення ним злочину ОСОБА_1 ухилявся від слідства, не з'являвся на виклик слідчого в зв'язку із перебуванням у стані алкогольного сп'яніння, що зумовило обрання йому слідчим суддею запобіжного заходу у виді тримання під вартою (том 1 а.п. 35-44).

Таким чином, зважаючи на характер та тяжкість вчиненого ОСОБА_1 злочину, відомості про його особу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування покарання, застосувавши норми ст.ст. 75, 76 КК України, тому доводи апеляційної скарги прокурора є обґрунтованими, в зв'язку з чим вирок суду в частині призначення покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням належить скасувати відповідно до п. 4 ч.1 ст. 420 КПК та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому основне покарання, яке належить відбувати реально.

З урахуванням вищевикладених відомостей про особу винного, а також враховуючи, що він раніше не судимий, перебуває на обліку у лікаря-нарколога з приводу вживання алкоголю та наркотичних засобів, за місцем проживання характеризується в цілому задовільно, наявність обставин, що пом'якшують покарання - щирого каяття та часткового відшкодування заподіяної злочином шкоди, відсутність обставин, що його обтяжують, враховуючи характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, колегія суддів визнає за необхідне призначити ОСОБА_1 основне покарання за ст. 286 ч. 2 КК України в межах санкції вказаної норми закону у середній межі у виді позбавленні волі, яке належить відбувати реально з позбавленням права керування транспортними засобами.

Таким чином, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Оцінюючи вимоги апеляційної скарги цивільного відповідача ПП «Авто-Віола плюс», колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції на час вчинення злочину ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з ПП «Авто-Віола Плюс» та виконував трудові обов'язки, керуючи належним на праві володіння ПП «Авто-Віола Плюс» транспортним засобом автобусом» Рута-25» д.н. НОМЕР_1 (том 2 а.п. 17-20, 83, 85).

На спірні цивільно-правові відносини поширюються наступні норми Цивільного кодексу України:

-п. 1 ч. 2 ст. 1167, якою встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується незалежно від вини фізичної особи яка її завдала, зокрема якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров*я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

-ч. 2 ст. 1168 якою встановлено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю;

-ч. 1 ст. 1172 якою встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків;

-ст. 1187 якою встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вирішуючи питання про стягнення на користь потерпілих моральної шкоди суд дотримався положень ст.1167, 1168, 1172, 1187 ЦК України і обґрунтовано стягнув саме з цивільного відповідача ПП «Авто-Віола плюс» моральну шкоду, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що ПП «Авто-Віола плюс» є особою, працівником якої завдано шкоди під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків та особою, яка є володільцем джерела підвищеної небезпеки (том 2 а.п. 68-69).

Тому доводи апелянта про стягнення моральної шкоди з неналежного відповідача не заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про розмір грошового еквівалента моральної шкоди суд першої інстанції врахував тривалість моральних страждань потерпілих, зокрема що внаслідок злочину ОСОБА_4 втратив близьку людину, а ОСОБА_3 зазнала каліцтва і стала інвалідом 2 групи (том 2 а.п. 120), наявність суттєвих змін в їх житті, і вірно, з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, стягнув на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди 55000 грн., на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди 137 000 грн, що є достатньою компенсацією моральних страждань потерпілих, тому посилання апелянта на неспіврозмірність стягнутої суми відшкодування тривалості моральних страждань потерпілих, колегія суддів визнає безпідставним.

Відповідно до правових висновків Верховного суду України у справі №6-2808цс-15, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно- правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності.

А тому доводи цивільного відповідача ПП «Авто-Віола плюс» про необхідність покладення виплати відповідного відшкодування на страхову компанію ПрАТ « СК «Арсенал Страхування», відповідно до ст. 26-1, 27 ЗУ « Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є необґрунтованими.

Твердження апелянта, що судом не було врахована розписка потерпілого ОСОБА_4 про те, що він не має матеріальних претензій до ПП « Авто-Віола плюс » не відповідають дійсності, оскільки ця розписка надана потерпілим в зв'язку з відшкодуванням йому родичами ОСОБА_1 витрат на поховання дружини.

Щодо вимог потерпілого ОСОБА_4 про відшкодування йому моральної шкоди то ці вимоги були підтвердженні останнім в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга цивільного відповідача ПП « Авто-Віола плюс» задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 404, 407, п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

В задоволенні апеляційної скарги цивільного відповідача ПП « Авто-Віола плюс» - відмовити.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.11.2015 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ст. 286 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі строком на п'ять років з поміщенням до кримінально-виконавчої установи з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Строк відбування покарання обчислювати з дня затримання ОСОБА_1 в порядку виконання вироку апеляційного суду.

Відповідно до ст. 72 ч. 5 КК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення в строк покарання» № 838-УІІІ від 26.11.2015 року зарахувати в строк відбування призначеного ОСОБА_1 основного покарання, період тримання його під вартою з 22.07.2015 року по 30.11.2015 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили негайно і може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення судом апеляційної інстанції.

Судді три підписи

З оригіналом згідно:

Суддя Н.О.Коломієць