Рішення № 76586343, 13.09.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа №521/10450/17

Пр.№2/521/1553/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 у складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі – Пасічник О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання, та визнання права власності на спадкове майно за законом, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про залишення права власності,

встановив:

У липні 2017 року ОСОБА_5, правонаступником якого є ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом, уточненим у подальшому до ОСОБА_3, посилаючись на те, що з 23 вересня 1997 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 Позивач зазначав, що їм з дружиною на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності від 10 грудня 1997 року належала в рівних частках квартира АДРЕСА_1.

Вказував, що 12 жовтня 2005 року він разом із ОСОБА_6 уклали з ОСОБА_3 договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, за умовами якого він та його дружина передали у власність ОСОБА_3 належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1, а відповідачка зобов’язалась їх довічно утримувати, забезпечувати харчуванням, одягом, необхідною допомогою, сплачувати комунальні платежі, провести ремонт в квартирі та зобов’язалась зберігати в їх безкоштовному довічному користуванні вказану квартиру.

Відповідно до п. 5 вказаного Договору вартість матеріального забезпечення харчування, одягу, догляду і необхідної допомоги сторонами була визначена у розмірі 500,00 грн. на місць з урахуванням інфляції та індексації. Пунктом 6 Договору було визначено, що вказаний договір може бути розірваний за згодою сторін, а в разі невиконання його умов та відмови від добровільного розірвання однією з сторін – у судовому порядку.

Позивач стверджував, що починаючи з дати укладання договору, відповідачка жодного місяця, в повному обсязі, не виконувала обов’язки, передбачені договором, а з 2012 року остання взагалі не з’являлась у вищевказаній квартирі, не приходила до позивача та його дружини, не піклувалась про них та не цікавилась як вони живуть.

Крім того зазначив, що у лютому 2014 року він потрапив до лікарні, де знаходився до 7 березня 2014 року, та за весь час перебування у лікарні його відвідувала тільки донька – ОСОБА_2, яка щоденно приносила йому їжу, необхідні ліки, несла вся додаткові витрати.

Зазначав, що у зв’язку з тим, що він та його дружина потребували догляду, між ними та КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Малиновського району м. Одеси» було укладено договори про соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) одинокого (проживаючого самотньо) громадянина. Потім йому стало відомо, що відповідачка зверталась до КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Малиновського району м. Одеси» з проханням розірвати вказані договори у зв’язку з існуванням договору довічного утримання, з підстав чого на адресу позивача було направлено лист про розірвання договору обслуговування.

2 травня 2017 року ОСОБА_6, померла. Її похованням займалася ОСОБА_3

Посилаючись на те, що протягом останніх років відповідачка свої зобов’язання за договором довічного утримання не виконує, за ним доглядають його доньки, позивач просив суд розірвати договір довічного утримання та визнати за ним право власності на його частину квартири АДРЕСА_1.

29 листопада 2017 року ОСОБА_5, помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Після його смерті із заявою про прийняття спадщини звернулася його донька ОСОБА_2, яка, як правонаступник уточнила позовні вимоги та остаточно просила суд розірвати договір довічного утримання від 12 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрований за №2-4403, в частині, що належала ОСОБА_5 та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на ? частину квартири під №72, у будинку під №199 по вул. Балківська, в місті Одесі, яка належала на праві власності ОСОБА_5

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про залишення за нею права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що 12 жовтня 2005 року між нею та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрований за №2-4403 (т.1 а.с.129-132).

Позивачка за зустрічним позовом зазначає, що має право залишити за собою частину майна, яка є предметом договору довічного утримання, оскільки вона виконала свої обов’язки перед ОСОБА_8, після смерті якої 02 травня 2017 року здійснила її поховання, а тому має беззаперечно право на майно ОСОБА_6 у вигляді її частки в розмірі ? в праві власності на квартиру №72, по вул. Балківській, 199, у м. Одесі.

Посилаючись на те, що на час смерті ОСОБА_6, між ними був відсутній судовий спір з приводу невиконання або неналежного виконання нею своїх зобов’язань перед ОСОБА_6, позивачка зазначала, що після смерті ОСОБА_6, вона є власником її майна.

Оскільки ОСОБА_5 оскаржує договір довічного утримання в частині що стосується його частини квартири АДРЕСА_1, то позивачка за зустрічним позовом, посилаючись на ч. 2 статті 756 ЦК України просила суд залишити за нею право власності на частину квартири №72, по вул. Балківській, 199, у м. Одесі, яка є предметом договору довічного утримання.

Ухвалою суду від 16 листопада 2017 року до участі у справі був залучений в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 (т.1, а.с.219).

Встановлено, що 30 листопада 2017 року ОСОБА_5, помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т.2 а.с.9).

Ухвалою суду від 14 грудня 2017 року провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання, та визнання права власності на спадкове майно за законом, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про залишення права власності було зупинено до 30 травня 2018 року включно, до оформлення спадкоємцями спадщини після смерті ОСОБА_5, який помер 30 листопада 2017 року (т.2 а.с.29-30).

Ухвалою суду від 04 червня 2018 року провадження у вищевказаній справі було відновлено, до участі у справі в якості правонаступника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним було залучено спадкоємця ОСОБА_5 - ОСОБА_2, яка є рідною донькою померлого, що підтверджується свідоцтвами про народження та про шлюб (т.2 а.с 37-38, 59,60).

Ухвалою суду від 02 липня 2018 року за заявою представника позивача за зустрічним позовом була витребувана спадкова справа щодо майна ОСОБА_5 (т.2 а.с.46-47).

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом, діючий на підставі ордеру від 14 грудня 2017 року в судовому засіданні підтримав збільшені первісні позовні вимоги, та просив суд їх задовольнити у повному обсязі. Зустрічні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні. Раніше надав письмові пояснення, в обґрунтування яких зазначав, що при житті, а саме в 2015 році у зв’язку з невиконанням ОСОБА_3 своїх обов’язків за договором довічного утримання, ОСОБА_5 та його дружина уклали договори з КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Малиновського району м. Одеси». Стверджував, що у разі виконання ОСОБА_3 своїх зобов’язань, вона б дізналась про зазначені договори одразу, а не через два роки, оскільки співробітники соціальної служби декілька разів на тиждень доглядали за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т.1 а.с.40,41, 193-195, т.2 а.с.5,6 ).

Відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом та її представник, діючий на підставі договору про надання правової допомоги від 29 липня 2017 року в судовому засіданні просили суд відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічні позовні вимоги. Раніше надали до суду заперечення на позов ОСОБА_9, в обґрунтування яких зазначили, що всі обставини, на які посилається позивач за первісним позовом, не підтверджується жодними доказами, які підтверджували б те, що ОСОБА_3 не виконувала своїх обов’язків відповідно до укладеного договору довічного утримання, та вказали, що звернення ОСОБА_5П, та ОСОБА_6 до КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Малиновського району м. Одеси» вказує на те, що вони зловживали своїм становищем та отримували вигоду за рахунок ОСОБА_3 та за рахунок комунальної служби (т.1 а.с.118-121).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_4 в судовому засіданні первісні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні, зустрічні позовні вимоги просив суд задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню у повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом третім главою 57 книги п’ятої Цивільного Кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі, зареєстрованому 23 вересня 1997 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Іллічівської райадміністрації виконкому Одеської міської ради, актовий запис №452, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т. 1, а.с. 19).

Встановлено, що квартира АДРЕСА_1, загальною площею 62,7 кв.м., належала ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 грудня 1997 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації №109038 від 10 грудня 1997 року в рівних частках (т. 1, а.с. 16-17).

Судом встановлено, що 12 жовтня 2005 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3В було укладено договір довічного утримання, посвідчений 12 жовтня 2005 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №2-4406 (т. 1, а.с. 4-5).

Відповідно до п. 1 Договору, ОСОБА_5, ОСОБА_6 передали у власність ОСОБА_3 належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1, що складається в цілому з трьох житлових кімнат, житловою площею – 36,9 кв.м., загальною – 62,7 кв.м.

Зі змісту п. 4 Договору вбачається, що ОСОБА_3 зобов’язувалась довічно повністю утримувати ОСОБА_5 та ОСОБА_6А, забезпечуючи їх харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, сплачувати комунальні послуги, провести ремонт в квартирі, що являється предметом договору, а також зобов’язалась зберігати в їх безкоштовному довічному користуванні вказану квартиру. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду і необхідної допомоги) сторонами була визначена в розмірі 500,00 грн. на місяць з урахуванням інфляції та індексації, що передбачено п. 5 Договору.

Досліджуючи вимоги позивачки за первісним позовом щодо розірвання договору довічного утримання від 12 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, в частині, що належала ОСОБА_5, суд виходить з наступного.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до вимог звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено в ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірвано за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

В силу ч. ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору в судовому порядку зобов’язання сторін припиняються з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Так, підстави для припинення укладеного договору шляхом розірвання визначені в п. 6 Договору, згідно якого вказаний договір може бути розірваний за згодою сторін, а разі невиконання його умов та відмови від добровільного розірвання однією із сторін – у судовому порядку.

Із системного аналізу положень вказаних норм та умов договору вбачається, що підставою для розірвання договору довічного утримання є як повне невиконання набувачем взятих на себе обов'язків, так і їх неналежне виконання у порівнянні з умовами договору незалежно від вини набувача.

При цьому, обов'язок з доведення факту належного виконання умов договору довічного утримання, у відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 76 ЦПК України, покладається саме на відповідача, який надає це утримання.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 01 лютого 2014 року по 07 березня 2014 року ОСОБА_5 перебував у травматичному відділенні міської клінічної лікарні №1 з діагнозом: закритий перелом лівого стегна зі зміщенням відломків, ІБС, атеросклеротичний кардіосклероз, що підтверджується виписним епікризом (т. 1, а.с. 7).

Позивач ОСОБА_5 зазначав, що за час перебування у лікарні та після його виписки, відповідачка його не навідувала, не доглядала, необхідні ліки та догляд не надавала.

При цьому жодних доказів, що спростовує зазначене, відповідачкою ОСОБА_3 в процесі розгляду справи суду не надано.

Судом встановлено, що 01 липня 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали із КУ «Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Малиновського району м. Одеси» відповідні договори про соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) одинокого (проживаючого самотньо) громадянина з 5 групою рухової активності (т.1 а.с. 8-11).

У позовній заяві ОСОБА_5 зазначав, що вищевказані договори були укладені ним та його дружиною з КУ «Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Малиновського району м. Одеси» у зв’язку з потребою у постійному догляді, купівлі ліків та виклику лікарів, допомоги у прибиранні квартири, яку від ОСОБА_3 вони не отримували.

Згідно п. 2 вищевказаного договору, Територіальний центр відповідно до заяви, медичного висновку, карти визначення (оцінювання) індивідуальних потреб та Положення про територіальний центр і Положення про відділення соціальної допомоги вдома, зобов’язалось здійснювати соціально-побутове обслуговування ОСОБА_5, ОСОБА_6 та надавати їм безкоштовно такі соціальні послуги: купівля, доставка продуктів харчування, ліків, оплата комунальних послуг, вирішення питань в державних установах (контроль за пільгами), допомога в приготування їжі, прибирання житлового приміщення, тощо.

Вказані обставини підтверджують факт того, що ОСОБА_3 не виконувала своїх зобов’язань за договором довічного утримання, укладеного нею з ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також свідчить про те, що останні, як самотні особи потребували догляду та надання соціальних послуг, які їм не було надано ОСОБА_3

Судом встановлено, що ОСОБА_3 зверталась із заявою до КУ «Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Малиновського району м. Одеси», та 15 травня 2017 року отримала відповідь, з місту якої вбачається, що ОСОБА_6 з 17 червня 2015 року перебувала на обліку у вказаному закладі по день смерті, інформація про існування договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не надходила.

Зі змісту листа КУ «Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Малиновського району м. Одеси» №281/01-10 від 29 травня 2017 року вбачається, що наказом керівника Терцентру №86р від 16 липня 2015 року за ОСОБА_6, ОСОБА_5 була закріплена соціальний робітник ОСОБА_10, якою надавався комплекс послуг підопічній ОСОБА_6 п’ять разів на тиждень по день смерті, підопічному ОСОБА_5 – два рази на тиждень до зміни обставин, а саме 15 травня 2017 року відносно останнього обслуговування припинено на підставі виявлення факту укладання з громадянкою ОСОБА_3 договору довічного утримання, про що надано письмове повідомлення (т. 1, а.с. 15-15 звор.).

Встановлено, що соціальний робітник ОСОБА_10 вела облік здійснених нею послуг щомісячно (т. 1, а.с. 44-111).

Крім того, свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила суду, що навідувала ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кожного дня, крім вихідних, купувала їм усі необхідні продукти, ліки, доглядала їх, відповідачку ОСОБА_3 жодного разу не бачила.

Свідки: донька ОСОБА_5 – ОСОБА_2 та онука ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснили суду, що навідували ОСОБА_5 кожного тижня, під час його перебування у лікарні, саме ОСОБА_2 оплатила лікування та операцію. Стверджували, що не бачили щоб ОСОБА_3 виконувала свої обов’язки за Договором довічного утримання щодо ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив суду, що саме ОСОБА_2 несла витрати у лікарні де знаходився ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_13, яка є донькою ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила суду, що навідувала батька не часто, всі витрати по його лікування та утриманню несла сестра – ОСОБА_2, крім того вказала, що у квартирі, де проживав батько, ремонту не було з 2005 року.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків зі сторони відповідачки, під присягою, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 пояснили суду, що ОСОБА_3 виконувала свої обов’язки за договором, відвідувала ОСОБА_6 та ОСОБА_5, возила продукти, купувала ліки, щомісяця давала 500,00 грн.

Відповідачка ОСОБА_3 за первісним позовом надала до суду письмові пояснення, згідно яких зазначила, що укладення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договорів, за наявності договору довічного утримання є зловживанням останніх своїм становищем, а також стверджувала, що зошит соціального працівника щодо наданих послуг є неналежним доказом, оскільки не містить відомості, що ОСОБА_3 не виконувала свої зобов’язання за договором довічного утримання.

Суд критично ставиться до наданих ОСОБА_3 пояснень з цього приводу, оскільки жодних доказів, що спростовують зазначене позивачем ОСОБА_17, наданих пояснень соціального робітника ОСОБА_10, відповідачкою суду не надано.

З доданих до матеріалів справи фотофіксацій зображень квартири №72, по вул. Балківській, 199, у м. Одесі, вбачається, що квартира заходиться у неналежному стані, сміття не прибрано, ремонт не зроблено, фото зроблені станом на травень 2017 року, тобто за час життя позивача ОСОБА_5 (т.1 а.с. 149-192).

Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні надала до суду письмові пояснення щодо вказаних зображень, в яких зазначила, що вони не підтверджують достовірність того, що вона не виконувала своїх зобов’язань за договором довічного утримання, та стверджувала, що з 02 травня 2017 року ОСОБА_5 та його доньки не допускали її виконувати свої обов’язки, та зробити ремонт у квартирі.

Привести квартиру до ладу вона змогла лише після смерті ОСОБА_5, коли його доньки пустили її до квартири, надала відповідні фото.

Суд не приймає до уваги зазначені пояснення, оскільки надані відповідачкою зображення здійсненні нею після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5, інших доказів на підтвердження здійснення ремонту, прибирання та догляду за квартирою, яка є предметом спірного договору, з часу його укладення та за життя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 суду не надано.

Встановлено, що 02 травня 2017 року ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1 а.с. 22).

З матеріалів справи вбачається, що лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_6 №1514 від 06 травня 2017 року видано на ім’я ОСОБА_3, дозвіл Одеської місцевої прокуратури №2 на видачу трупа від 07 травня 2017 року також виданий на ім’я ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 139-140).

Встановлено, що ОСОБА_3 здійснила поховання ОСОБА_6, що підтверджується рахунком-фактурою від 08 травня 2017 року, наявним в матеріалах справи (т. 1, а.с. 141).

Таким чином, договір довічного утримання (догляду) у відповідності до частини 2 статті 755 ЦК України припиняється зі смертю відчужувача.

Згідно ч. 1 ст. 748 ЦПК України, набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Отже після смерті ОСОБА_6, ОСОБА_3, відповідно до умов укладеного договору довічного утримання від 12 жовтня 2005 року набула право власності на? частину квартири АДРЕСА_2, яка належала померлій на праві власності, і дане право ніким не оспорюється.

Судом встановлено, що 29 листопада 2017 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 30 листопада 2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №12213 (т. 2, а.с. 9).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 здійснила поховання ОСОБА_5 (т. 2, а.с. 6-8).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються суду сторонами та іншими учасниками справи.

Встановленим в судовому засіданні обставинам відповідають правовідносинам з неналежного виконання сторонами договору довічного утримання (догляду), а також щодо наслідків його невиконання.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 ще за життя поставив питання щодо розірвання договору довічного утримання від 12 жовтня 2005 року посилаючись на невиконання ОСОБА_3 своїх обов’язків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною донькою ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження (т. 2 а.с. 178).

Згідно довідки приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_18 від 31 травня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є спадкоємцем ОСОБА_5, який помер 29 листопада 2017 року, спадкова справа до майна ОСОБА_5 також заведена за заявою ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 36, 43).

В процесу судового розгляду встановлено, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення відповідачкою ОСОБА_3 зобов’язань за договором довічного утримання від 12 жовтня 2005 року суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним факт невиконання відповідачкою обов’язків за договором довічного утримання від 12 жовтня 2005 року, з підстав чого вимоги позивачки ОСОБА_2, правонаступника ОСОБА_5 підлягають задоволенню, а договір довічного утримання від 12 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрований за №2-4403, в частині, що належала ОСОБА_5 – розірванню.

Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду) передбачено положеннями ст. 756 ЦК України, відповідно до якої у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

Застосовуючи наслідки розірвання договору довічного утримання від 12 жовтня 2005 року, суд визначає, що частка ОСОБА_5, який помер 29 листопада 2017 року у праві власності на квартиру під №72, у будинку під №199, по вул. Балківська, в м. Одесі, складала - ?.

За таких обставин, суд вважає доведеним факт того, що ОСОБА_5 на праві власності належала ? частина квартири АДРЕСА_2.

Таким чином, після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді ? частини квартири №72, по вул. Балківська, 199, в м. Одесі, яка належала померлому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 грудня 1997 року.

Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є його донька ОСОБА_2, яка своєчасно звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи №1/2018, щодо майна ОСОБА_5, який помер 29 листопада 2017 року. Інші особи із відповідними заявами до нотаріуса не звертались (т. 2, а.с. 55).

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частинами 1,5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Оскільки відповідно до ст. 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення, то фактично ОСОБА_5 набув право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3, яка була ним передана за договором довічного утримання.

Оскільки після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла ОСОБА_2,то в силу ст. 1268 ЦК України у неї виникло право володіння та користування спадковим майном.

Відповідно до правової позиції у справі за №6-164 цс12 в спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України (Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 23 січня 2013 року).

Судом встановлено, що у позивачки на день винесення рішення відсутній документ про набуття ОСОБА_5 права власності на ? частину квартири №72, по вул. Балківська, 199, в м. Одесі, яка була ним передана за договором довічного утримання, а тому вона не має можливості оформити спадщину в нотаріальній конторі.

Відповідно до ст. 25 ЦК України – здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.

Цивільною дієздатністю фізичної особи визнається її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями набувати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та відповідати в разі їх невиконання.

Отже, право на набуття права власності померлим на ? частину квартири №72, по вул. Балківська, 199, в м. Одесі, має особа, яка є власником даного майна, тобто дане право нерозривно пов’язане з особою спадкодавця, тому після її смерті спадкоємець не має можливості отримати правовстановлюючий документ на спадкове майно в позасудовому порядку.

Відповідно до п.1 глави 8 розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства України.

Відсутність рішення про набуття померлим права власності на ? частину квартири №72, по вул. Балківська, 199, в м. Одесі, позбавляє позивачку за первісним позовом можливості його надати нотаріусу для оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на ? частину квартири підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується вимог ОСОБА_3 щодо залишення за нею права власності відповідно до ч. 2 ст. 756 ЦК України на частину квартири №72, по вул. Балківська, 199, в м. Одесі, яка належала на праві власності ОСОБА_5, то суд прийшов до висновку, що дані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_3 не надала достатніх доказів того, що вона належним чином виконувала свої обов’язки за договором довічного утримання щодо ОСОБА_5 і який судом розірваний.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі складає 640,00 грн. за первісним позовом, який сплачений позивачем у повному обсязі при зверненні до суду та 640,00 грн. за зустрічним, який сплачений позивачем за зустрічним позовом у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 744, 747, 749, 755, 756, 1261, 1268, 1269 1270 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 223, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на спадкове майно за законом – задовольнити.

Розірвати договір довічного утримання, укладений 12 жовтня 2005 між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 щодо передачі у власність ОСОБА_3 ? частини ізольованої квартири під №72, у будинку під №199, по вул. Балківська, в місті Одесі, що складається в цілому з трьох житлових кімнат, житловою площею – 36,9 кв.м., загальною - 62,7 кв.м., яка належала ОСОБА_5, ОСОБА_6 в рівних частках на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово - комунального господарства міськвиконкому Одеської міської ради народних депутатів, 10 грудня 1997 року за №6-7496 та зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості, 16 лютого 1998 року, за №24, в книзі 243, на сторінці 187.

Визначити, що частка ОСОБА_5, який помер 29 листопада 2017 року у праві власності на квартиру під №72, у будинку під №199, по вул. Балківська, в місті Одесі, складала - ?.

Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на ? частину квартири під №72, у будинку під №199, по вул. Балківська, в місті Одесі, що складається в цілому з трьох житлових кімнат, житловою площею – 36,9 кв.м., загальною - 62,7 кв.м., яка належала на праві власності ОСОБА_5, який помер 29 листопада 2017 року.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про залишення права власності – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20 вересня 2018 року.

Суддя: О.М. Сегеда