Постанова № 76586022, 19.09.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 року

м. Рівне

Справа № 556/79/14-ц

Провадження № 22-ц/787/1455/2018

Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Поровського В.А.

Рішення ухвалене в смт. Володимирець Рівненської області

Дата ухвалення повного тексту рішення не зазначена.

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя:Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання Брикса Ю.Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 13 квітня 2016 року в справі за позовом ПАТ "Брокбізнесбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за отриманий кредит, -

В С Т А Н О В И В :

15 січня 2014 року ПАТ "Брокбізнесбанк", звернулись із позовом до суду та просять стягнути з ОСОБА_3 на їх користь, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, заборгованість за кредитним договором №67К-08 від 12.02.2008, згідно з розрахунку заборгованості, станом на 19.03.2016, на загальну суму 1 080 266,70 грн.

В обґрунтування даного позову зазначають про те, що 12 лютого 2008 року між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого їй було надано кредит у розмірі 150 тис. грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17,5 % річних, строком до 11 лютого 2018 року. На підставі додаткової угоди від 19 серпня 2008 року до кредитного договору було внесено зміни щодо процентної ставки за користування кредитними коштами і її розмір було збільшено з 17,5 % до 20 % річних.

В зв'язку із належним виконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та стягнення заборгованості, що виникла.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 13 квітня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Брокбізнесбанк» задоволено частково : стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 12 лютого 2008 року у розмірі 992 031,70 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Банком зазначене рішення суду не оскаржувалось.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 вважає, що зазначене рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що цивільним законодавством визначено строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, який обмежений 3 роками (ст.257 ЦК України), а позовна давність щодо стягнення неустойки (пені, штрафу) становить 1 рік (п.1. ч.2 ст.258 ЦК України).

При винесенні рішення судом не досліджено, що позовна заява подана 13 січня 2014 року, тобто пізніше ніж через 2 роки з моменту закінчення позовної давності, а згідно ч.4 ст.267 ЦК України: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а також не враховано строків, коли позивачу стало відомо про його порушене право по кожному платежу окремо, а саме: остання сплата за кредитом здійснена 31 жовтня 2008 року в розмірі 1250 гривень 00 коп., а остання сплата за відсотками здійснена 15 вересня 2008 року в розмірі 2251 гривня 29 коп.

Зазначає, що оскільки в кредитному договорі передбачено його виконання відповідно до графіків погашення кредиту, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його.

Враховуючи те, що згідно графіка до кредитного договору сальдо простроченої заборгованості по тілу та процентах виникло 15 жовтня 2008 року і так як наступний термін сплати припадає саме на 15 жовтня 2008 року, то з цього дня позивач довідався про порушення свого права, як наслідок розпочався відлік позовної давності, який закінчився 15 жовтня 2011 року, а тому вимога щодо сплати основного боргу та заборгованості зі сплати процентів за період з 16 вересня 2008 року по 19 березня 2016 року є безпідставною.

Вказує, що ОСОБА_3 визнається сума непогашеного основного зобов'язання за кредитним договором , яка становить 45 000 гривень 00 коп. та нараховані і не сплачені відсотки 81 622 гривні 12 коп., які виникли станом на день звернення Банку з позовом, так як термін дії кредитного договору не закінчився і він є чинним до 11 лютого 2018 року, а вимога про розірвання чи припинення дії кредитного договору №67К-08 від 12 лютого 2008 року Банком не ставилася.

Вказує на те, що із врахуванням п.1 ч.2 ст.258 ЦК України неустойка може бути обрахована за останній рік невиконання основного зобов'язання в межах строку позовної давності за основним зобов'язанням, при цьому повинні бути враховані також положення ч.3 ст.551 ЦК щодо зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищував розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Нарахована неустойка (пеня) на суму 672 723 гривень 77 коп. майже в 6 разів перевищує суму основного зобов'язання, а при ухваленні рішення судом не взято покликання представника відповідача про застосування ст.616 ЦК України та зменшення її до розміру 5 000 гривень 00 коп., так як порушення зобов'язання сталося з вини кредитора.

Покликається на необґрунтованість наданого Банком розрахунку, що є намаганням стягнути з відповідача безпідставні борги.

На підставі наведеного, просить скасувати рішення Володимирецького районного суду від 13 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ "Брокбізнесбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 858 667 гривень 20 коп. в т.ч.: стягнення суми непогашеного основного зобов'язання за кредитним договором в сумі 95 000 гривень 00 коп.; стягнення суми пені за прострочення сплати по кредиту (тіло) в сумі 162 473 гривні 00 коп.; стягнення суми пені за прострочення сплати відсотків за кредитом в сумі 244 234 гривні 83 коп.; стягнення 3%річних за користування коштами в сумі 30 587 гривень 93 коп.; стягнення індексу інфляції в сумі 228 685 гривень 63 коп.

У визначений судом апеляційної інстанції строк відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Сторони завчасно були повідомлені про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилися та причин неявки не повідомили, тому колегія суддів вважає за можливе продовжити розгляд за їх відсутності.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 12 лютого 2008 року між акціонерним банком "Брокбізнесбанк", який було перейменовано на ПАТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно якого банк надав останній грошові кошти у розмірі 150 тис. грн на строк з 12 лютого 2008 року по 11 лютого 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17,5% річних від залишку заборгованості на споживчі цілі.

19 серпня 2008 року сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору від 12 лютого 2008 року, якою було змінено процентну ставку до 20% річних, інші умови кредитного договору залишилися без змін.

Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Умови договору ОСОБА_3 належним чином не виконує.

Звертаючись із зазначеним позовом ПАТ "Брокбізнесбанк" просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 406 500,34 грн, що складається з: 140 тис. грн - основний борг, 118 337,99 грн - заборгованість зі сплати процентів, 148 162,35 грн - неустойка.

У квітні 2015 року ПАТ «Брокбізнесбанк» звернулося до суду із заявою про збільшення позовних вимог, та просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 540998,31 грн., що складається з: 140 тис. грн.. - основний борг, 149 866,73 грн. - заборгованість зі сплати процентів, 251 131,58 грн. - неустойка.

У березні 2016 року ПАТ "Брокбізнесбанк" знову звернулося до суду із заявою про збільшення позовних вимог, та згідно наданого розрахунку просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 1 080 266,70 грн., що складається з: 140 тис. грн.. - основний борг, 179 307,93 грн. - заборгованість зі сплати процентів, 163 475, 31 грн. - неустойка за прострочення сплати заборгованості по кредиту, 246 119,69 грн. - неустойка за прострочення сплати заборгованості по процентам, 12 260,57 грн. - 3% річних за неправомірне користування грошовими коштами (кредит), 18 459,03 грн. - 3% річних за неправомірне користування грошовими коштами (проценти), 93 513,39 грн. - сума індексації за прострочення сплати заборгованості по кредиту, 138 895,78 грн. - сума індексації за прострочення сплати заборгованості по несплаченим процентам, 63 500 грн. - штраф за порушення пункту 4.2.6. кредитного договору, 7 500 грн. - штраф за порушення пункту 2.1.4. договору застави, 7 500 грн. - штраф за порушення пункту 4.2. іпотечного договору, 9 735 грн. - штраф за порушення пункту 5.3.2 іпотечного договору.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Брокбізнесбанк», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання за договором кредиту не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з останнього. Разом з тим, відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення штрафу за порушення пункту 4.2.6. кредитного договору від 24 грудня 2007 року, штрафу за порушення пункту 2.1.4. договору застави від 30 березня 2009 року, штрафу за порушення пункту 4.2. іпотечного договору від 12 лютого 2008 року, штрафу за порушення пункту 5.3.2 іпотечного договору від 12 лютого 2008 року, суд зазначив, що вказані суми в розрахунку згідно договорів №776/07, №67К-08/І, №6К-08/3 стягненню не підлягають, оскільки копії таких договорів до матеріалів справи не долучені як доказ.

Такі висновки місцевого суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ч. 1 ст. 526, 530, 536 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки зобов'язання за кредитним договором не припинилось внаслідок його виконання боржником, то місцевий суд обґрунтовано, згідно розрахунку банку, виниклу суму заборгованості стягнув з ОСОБА_3 на користь позивача, при цьому виключив із суми стягнення частину коштів, які не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема договорами кредиту та застави, які до матеріалів справи не долучені.

Банк рішення не оскаржував, а значить погодився з таким висновком суду.

Також слід зазначити, що підстав, як стверджує апелянт, для застосування ч.4 ст.267 ЦК України з матеріалів справи не вбачається.

Письмова заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до винесення рішення в суді першої інстанції відповідачем не подавалась.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно ч.1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Як вірно зазначив місцевий суд, відповідачка останній раз погашала кредит в сумі 230 грн. 21.11.2013р. і з даного моменту до подання позову до суду 15.01.2014 року пройшло неповних два місяці, тому строки позовної давності позивачем не пропущені.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції були всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржене рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 13 квітня 2016 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 вересня 2018 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук