Ухвала суду № 76583843, 18.09.2018, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/4455/17

Провадження № 1-кс/496/1576/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Галич О.П.,

за участі:

секретаря судового засідання – Ткаченко В.М.,

прокурора – Богомолова Г.Ю.,

обвинуваченого – ОСОБА_1,

захисника (заявника) – ОСОБА_2

захисника – ОСОБА_3,

представників потерпілих – ОСОБА_4, ОСОБА_5,

потерпілих – ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Біляївка Одеської області заяву захисника адвоката ОСОБА_2, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, про відвід головуючому судді Горяєву І.М. у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, - (номер судової справи 496/4455/17),

В С Т А Н О В И В:

17 вересня 2018 року до канцелярії суду надійшла заява адвоката ОСОБА_2 про відвід судді Горяєва І.М. в розгляді справи № 496/4455/17.

Заява обґрунтована тим, що з 20 серпня 2018 р. в ході судового засідання головуючим по справі проігноровано порядок розгляду клопотання захисника щодо зміни запобіжного заходу ОСОБА_1 і одразу з порушення вимоги ст. 199 КПК України розглянуто клопотання прокурора щодо продовження строку арешту, яке було заявлено з порушенням норм КПК України. На вимогу захисника та його колег надати час для ознайомлення з клопотанням та матеріалами було відмовлено.

До судового засідання потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не з’явилися, надали заяви про розгляд заяви про відвід без їх участі.

На розгляд заяви про відвід, суддя Горяєв І.М., не з’явився, письмових пояснень не надав.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_2 надав письмові доповнення до заяви про відвід та просив задовольнити заяву.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 у судовому засіданні заяву захисника ОСОБА_2 підтримав та просив її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав позицію своїх захисників та просив задовольнити заяву про відвід.

Прокурор у судовому засіданні пояснив, що заява не обґрунтована та не підлягає задоволенню.

Представники потерпілих просили відмовити у задоволенні заяв про відвід судді з огляду на відсутність підстав, визначених у КПК України, позицію яких підтримали потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду заяви про відвід, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 20 серпня 2018 р. у судовому засіданні було розглянуто клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_1, у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ухвали суду від 20 серпня 2018 р., захисник ОСОБА_2 у судовому засіданні відмовився від свого клопотання про заміну запобіжного заходу ОСОБА_1, посилаючись на те, що воно не розглянуте протягом трьох днів з моменту надходження до суду. На вказані обставини захисник посилався при заявлені відводу 17 вересня 2018 р., наголошуючи що було порушено норми ст. 199 КПК України.

Суд не погоджується з твердженнями захисника ОСОБА_2, так як відповідно до ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування. Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Тобто застосування норм ст. 199 КПК України можливо, виключно на стадії досудового розслідування.

В свою чергу питання щодо розгляду клопотань на стадії судового розгляду врегульовано ст. 350 КПК України, а саме після встановлення обсягу доказів, що підлягають дослідженню та порядку їх дослідження.

Посилання заявника, що головуючим по справі 17 вересня 2019 р. не було роз’яснено прав та обов’язки обвинуваченому, не з’ясовано його думку про можливість проведення судового засідання у відсутності захисника, не з’ясовано думку сторін про наявність будь-яких клопотань до початку судового засідання, є надуманим. Так 17 вересня 2018 р. головуючим по справі було продовжено судовий розгляд, що підтверджується журналом судового засідання та звукозаписом судового засідання.

Отже, зазначені у заяві про відвід факти не знайшли свого підтвердження.

Інших обставин, які б викликали сумнів в об'єктивності та неупередженості головуючого судді, захисником адвокатом ОСОБА_2 не заявлено і судом не встановлено.

За таких обставин, суд вважає заяву захисника обвинуваченого ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 про відвід та висловлені ним доводи у ній, у супереч вимогам ст.ст.22,26 КПК України, за своєю суттю такими, що не ґрунтуються на вимогах ст. 75 КПК України, тобто є сумнівними, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення ЄСПЛ від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», п. 161), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» від 21.07.2011 року).

Відповідно до ч.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно з правовими позиціями, висловленими у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який констатує порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР(далі - Конвенція), де зазначено, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Як вбачається з рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мироненко і Мартенко проти України» від 10 грудня 2009 року, зокрема у п.66, наявність безсторонності має визначатися для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах «Фей проти Австрії» від 24 лютого 1993 року, п. 27, 28 і 30, та «Веттштайн проти Швейцарії», п. 42). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» від 10 червня 1996 року, п. 38). Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайн проти Швейцарії п. 43).

У п. 97 рішення по справі «Фельдман проти України» від 08 квітня 2010 року Європейський суд з прав людини порушенням ст. 6 Конвенції визнав незабезпечення суддею достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу його безсторонності.

Визначення юридичного змісту оціночної категорії «безсторонній суд» зумовлює необхідність врахування суб'єктивного та об'єктивного критеріїв безсторонності. Перший з них означає, що суддя має бути суб'єктивно вільним від упередженості при розгляді справи; другий - що суддя має забезпечити достатні гарантії для усунення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо його неупередженості.

Конкретизуючи суб'єктивний критерій, Суд підкреслює, що поки не доведено інше, діє презумпція особистої безсторонності судді (рішення ЄСПЛ від 23.06.1981 у справі «ОСОБА_11, ОСОБА_12 и ОСОБА_13 проти Бельгії»), як наслідок таку презумпцію спростувати досить складно, адже критерієм суб'єктивної безсторонності є відсутність з боку судді умисних або необережних дій чи висловлювань, які б свідчили про пряму чи опосередковану особисту зацікавленість у вирішенні справи або іншим чином давали б підстави сумніватися в його неупередженості.

Суб'єктивна упередженість полягає, як правило, в умисних чи необережних діях або висловлюваннях суддів (присяжних) перед початком чи під час судового розгляду справи.

Об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об'єктивно виправданих підстав (і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.

При цьому, ЄСПЛ у справі «Ушаков та Ушакова проти України» 18 червня 2015 року вказав на те, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Більше того, слід нагадати, що під час провадження на підставі Конвенції застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження) (див. також рішення ЄСПЛ від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»; рішення ЄСПЛ у справі «Коробов проти України» від 21.07.2011 року).

У даному випадку, на думку заявника, підставою відводу є наявність у провадженні передумов регламентованих п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, однак останні в ході судового розгляду заяви по суті не були підтвердженні належними та допустимими доказами, у розумінні ст.ст. 85, 86 КПК України.

При цьому, внутрішні емоційно-вольові відчуття заявника з того чи іншого питання без наявності з цього питання певних доказів чи інформації не є достатньою підставою для констатації факту наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді.

Сама ж по собі незгода з діями головуючого у судовому засіданні, чи постановленими ним процесуальними рішеннями організаційного характеру не є підставою його відводу.

За таких обставин, суд вважає заяву захисника обвинуваченого ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 про відвід головуючого судді Горяєва І.М. та висловлені ним доводи у ній та у судовому засіданні, не ґрунтуються на вимогах ст. 75 КПК України, є неспроможними та сумнівними за своєю суттю, оскільки не «випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

З вказаних підстав заява захисника адвоката ОСОБА_2, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, про відвід головуючому судді Горяєву І.М. у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 75,76,80,81,376 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви захисника адвоката ОСОБА_2, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, про відвід головуючому судді Горяєву І.М. у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України (номер судової справи 496/4455/17)- відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя Галич О.П.