Постанова № 76582067, 18.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 336/6362/17 Головуючий у 1-й інстанції: Дмитрюк О.В.

Провадження № 22-ц/778/2483/18 Суддя-доповідач Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Крилової О.В.

Воробйової І.А.

При секретарі Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра», третя особа: Запорізьке обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів, про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до КП «НВК «Іскра» про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення моральної шкоди, який згодом уточнив.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є інвалідом з дитинства 3 групи. Наказом від 06.09.2017 р. № 1730-к його було прийнято на роботу до КП «НВК «Іскра» кухарем комбінату харчування, відповідно до рекомендації МСЕК.

При прийомі на роботу він був ознайомлений з наказом про прийняття на роботу, в якому зазначався строк випробування 1 місяць. При цьому, будучи юридично необізнаним, у нього ніяких сумнівів щодо незаконності такого випробування, на той час, не виникло.

На початку жовтня 2017 року до нього звернулась в.о. директора комбінату Воробйова О.О. і запропонувала звільнитись за власним бажанням. За поясненнями ОСОБА_4 на підприємстві планувалось збільшення об'єму робіт, з якими він можливо не впорається.

З 05 жовтня2017 року він знаходився на лікарняному, а після виходу на роботу на підставі наказу № 2026-к від 18.10.2017 року його було звільнено у зв'язку з встановленням невідповідності виконуваній роботі протягом строку випробування, відповідно до п.11 ст.40 КЗпП України.

Вважає наказ про звільнення незаконним, оскільки в наказі про прийняття на роботу йому було встановлено випробувальний строк, що суперечить ст.26 КЗпП України.

Крім того, звільнивши його на підставі п.11 ст.40 КЗпП України, відповідач не надав йому жодних доказів щодо його невідповідності займаній посаді та не проходження строку випробування.

Він сумлінно виконував свою роботу та доручення керівника. В колективі не мав жодного конфлікту. За час роботи до нього не було зауважень, не застосовувались догани та не встановлювались порушення трудової дисципліни.

Зазначав, що такими діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 5000 грн.

Враховуючи вищевикладене просив суд визнати незаконним наказ №2026-к від 18.10.2017 року про звільнення його на підставі п. 11 ст.40 КЗпП України та скасувати його; поновити його на роботі в КП «НВК «Іскра» у комбінаті харчування на посаді кухаря; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2018 року позовні вимоги в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з КП «НВК «Іскра» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 2500 грн.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, КП «НВК «Іскра» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і

обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів

апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до

висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення на його користь з КП «НВК «Іскра» суд першої інстанції обґрунтовано послався на вимоги ст. 237-1 КЗпП України, приймаючи до уваги порушені права позивача у сфері трудових відносин, які призвели до його моральних страждань.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства 3 групи (а.с.4-5).

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки вбачається, що наказом від 06.09.2017 року № 1730-к позивача було прийнято на роботу до КП «НВК «Іскра» кухарем комбінату харчування. (а.с. 3)

Наказом № 2026-к від 18.10.2017 р. ОСОБА_3 звільнено у зв'язку з встановленням невідповідності виконуваній роботі протягом строку випробування, відповідно до п.11 ст.40 КЗпП України. (а.с. 3)

Зазначені обставини не заперечувались і відповідачем.

Наказом № 142-к від 26.01.2018 року КП «НВК «Іскра» внесено зміни до наказу по підприємству від 06.09.2017 року № 1730-к та ОСОБА_3 прийнято у комбінат харчування кухарем з 07.09.2017 року, скасовано п.2 наказу по підприємству від 18.10.2017 року № 2026-к про звільнення позивача та поновлено ОСОБА_3 кухарем комбінату харчування з 19.10.2017 року, виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. (а.с.154)

Згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або у випадках, передбачених відповідними статтями Цивільного кодексу України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Зокрема, відповідно до ст. 23 Цивільного Кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 237-1 КЗпП України також передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди.

Нормами ст. 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25.04.2015 року по справі № 6-23цс12.

З огляду на зазначене, враховуючи ту обставину, що КП «НВК «Іскра» було порушено трудові права ОСОБА_3, в зв'язку зі звільненням, через що, був порушений звичайний ритм життя позивача, він був позбавлений можливості забезпечувати свою сім'ю, однак які в подальшому були відновлені шляхом поновлення на роботі в позасудовому порядку висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди та наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 2500 грн. є правильними і таким що узгоджуються з нормами чинного законодавства.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вбачає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції, враховуючи вимоги ст..ст. 89,263 ЦПК України, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову в чатсині відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра» - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 квітня 2018 року у цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 20.09.2018 року.

Головуючий:

Судді: